Австрійський військовий аналітик Том Купер від початку війни аналізує ситуацію на різних ділянках фронту. На початку червня ми вже мали із ним розмову. Тоді він прогнозував, що росіянам не вдасться довгостроково утримувати всі окуповані території, втім, скептично висловлювався щодо деокупації Херсона у найближчій перспективі. Нині ж Купер переконаний: якщо українці продовжать гатити по мостах і знищувати склади російських боєприпасів, то можна сподіватися, що Херсон вдасться звільнити у найближчі місяці.
Чи можуть росіяни піти у наступ на півдні, що із їхніми запасами та чому західна допомога для України все ще не достатня — в інтерв’ю Купера Суспільному.
Українські спецслужби заявили, що росіяни самі обстріляли колонію з українськими військовополоненими в Оленівці. По тих відео, які є у мережі, на ваш погляд, який характер пошкоджень: це піротехнічний вибух?
Я не маю кваліфікації експерта-вибухотехніка, щоб дати оцінку пошкодженням, але тим не менш, ситуація зрозуміла. Це просто розправа над військовополоненими, спровокована Путіним, ймовірно, з пропагандистською метою: щоб звинуватити українців в очах Заходу, що, мовляв, використовують західну зброю для вбивства військовополонених. Або може бути ще банальніше: так звана “місцева влада” розікрала гроші на їжу й на утримання в’язнів, і як це краще приховати? Вбити їх, і тоді ніхто про ці гроші не запитуватиме.
“Я не знаю, що відбувається зараз у штабі в Москві чи Ростові-на-Дону, що Путін накаже своїм генералам. Поки що він штовхає їх на божевільні речі”.
Треба розуміти: кожна ракета, випущена системою HIMARS, відстежується GPS-трекерами, тому американці завжди можуть перевірити, чи використовувався HIMARS для злочинів. Зрештою, давайте не забувати, що Путін вбив понад 300 російських мирних жителів ще у 2000 році лише для того, щоб утвердити та зміцнити позицію при владі. Тому що могло зараз його зупинити, щоб не вчинити такий злочин?
“Якщо Україна знищуватиме мости і склади, даватиме їм два-три дні на ремонт і знову в них влучатиме, то в росіян просто закінчаться запаси”.
Наша розвідка стверджує, що теракт в Оленівці вчинили “вагнерівці” за вказівкою Євгена Пригожина, але нібито не узгодивши це з керівництвом Міноборони Росії. На ваш погляд, наскільки ПВК “Вагнера” може бути незалежною у своїх рішеннях від керівництва Міноборони Росії?
Це трохи складніша тема. Згідно з інформацією, яку я маю, приватні військові компанії в Росії були поставлені під контроль російського Генштабу і Міністерства оборони. Вони не можуть приймати такі рішення самостійно. Хіба що хтось справді міг обвести їх навколо пальця і зробити це цілком самостійно. Але проблема в тому, що питання військовополонених контролює ФСБ, а не Міноборони. Тож є приватні військові компанії під контролем Міноборони і є ФСБ, яка контролює питання військовополонених. Якщо хтось із групи “Вагнера” вирішив вбити військовополонених, то він повинен був зробити це за згодою Міністерства оборони. Але в такому випадку “Вагнерівці” і Міноборони діяли б проти ФСБ. Хіба, що був їхній дозвіл.
“У НАТО немає системності постачання озброєння Україні. Це якісь випадкові поставки: Португалія обіцяла гаубиці M114, Іспанія хоче надіслати десять німецьких танків Leopard”.
Але дуже важко робити якісь припущення. Наразі у мене немає внутрішньої інформації, щоб щось стверджувати.
Поговорімо про Донецький напрямок. Аналітики Інституту вивчення війни стверджують, що росіянам не вдасться захопити Донецьку область, принаймні не у найближчі місяці. Імовірно, вони можуть провести лише дві значні наступальні операції — на Сіверськ та на Бахмут. На ваш погляд, які зараз головні цілі росіян на Донецькому напрямку і наскільки вони здатні їх досягти?
Я не бачу, щоб росіяни проводили широкомасштабні наступальні операції. Зараз їхні сили здебільшого концентруються на півдні, особливо в районі на південь від Запоріжжя. Вони стягнули туди п’ять-шість батальйонних тактичних груп ВДВ. Відновлюють 76-ту гвардійську десантно-штурмову дивізію. Привезли 106-ту дивізію ВДВ. Тобто вони перекинули туди як мінімум дві дивізії. А ще роширюють дивізіон важкої артилерії. Питання у тому, як вони хочуть їх використовувати? Війська ВДВ не дуже підходять для оборони. Вони краще навчені та організовані для наступальних операцій.
Але я не бачу, щоб вони зараз починали якісь великі наступальні операції. Вони збираються проводити багато локальних пробних контратак, багато розвідувальних операцій, щоб тримати українців у напрузі та нашкодити українському контрнаступу. Але поки я справді не бачу, щоб росіяни планували проводили будь-які серйозні атаки чи наступальні операції протягом наступних одного чи двох місяців. Їм потрібен час для вербування нових бійців, в процесі цього у них виникають проблеми і це теж забирає час.
Але я можу і помилятися. Я не знаю, що відбувається зараз у штабі в Москві чи Ростові-на-Дону, що Путін накаже своїм генералам. Поки що він штовхає їх на божевільні речі. Його не хвилюють втрати, виснаження. Тож ми не можемо виключати, що він збирається розпочати ще один наступ. Питання тільки в тому, де? Зараз я не маю відповіді на це питання.
Тобто, на ваш погляд, зараз у них оперативна перерва, щоб відновити сили?
У першу чергу вони зайняті відновленням батальйонних тактичних груп: із двох-трьох розбитих БТГ створити одну нову. Стягують війська для підкріплення, набирають нових добровольців. А потім перегруповують і тренують. Вони втратили багато молодших офіцерів, лейтенантів і капітанів, тому зараз готують нових за прискореним графіком, протягом усього лиш місяця. Їм не вистачає командирів рот, командирів ескадрилій і так далі. Це все вимагає часу: треба принаймні від 4 до 8 тижнів, щоб навчити старшого сержанта. Ось чому я не бачу, щоб вони готувалися до атаки, скажімо, у серпні.
Але радник керівника Офісу Президента Олексій Арестович нещодавно заявив, що росіяни готуються до наступу на півдні. За даними РНБО, росіяни стягують туди додаткові сили. То чи справді наступ поки малоймовірний?
Я не впевнений, що вони збираються атакувати чи спробувати дійти до Запоріжжя з півдня. У них просто замало сил для цього. Навіть якщо вони розмістять десять БТГ і ті будуть більш-менш цілі — наприклад, на 80-90% їхньої звичної чисельності, це все одно занадто мало, щоб прорвати українські позиції та дійти до Запоріжжя. Загалом замало, щоб наступати на такі великі міста. Тоді який сенс це робити?
З іншого боку, вони можуть спробувати обійти стару лінію фронту на Донбасі з півдня і, наприклад, дійти до Авдіївки із заходу. Це мало б трохи більше сенсу. Але знову виникає питання, чи вистачить у них сил? Думаю, ні. Але це не означає, що вони не підуть в атаку. Ми маємо справу з кимось абсолютно ірраціональним. Путін вважає себе великим стратегом і військовим командиром, тому штовхає на безглузді дії своїх генералів, а вони штовхають підлеглих. Тож не виключено, що він збирається видати такий наказ. Але з військової точки зору у наступі немає логіки.
У продовження теми південного напрямку: ЗСУ пошкодили Антонівський міст в Херсоні. Наскільки це ускладнить постачання забезпечення до міста?
Це велике досягнення. І тут я говорю не лише про Антонівський автомобільний міст, а й про залізничний. Я отримав кілька супутникових фотографій, які показують дуже точне потрапляння у цей міст. І це ідеальне рішення.
Російські війська — 49-а загальновійськова армія, 22-й армійський корпус — тепер відрізані від постачання. До втрати цих мостів вони перевозили ними 90% запасів: боєприпасів, продовольства, води, пального.
Після пошкодження Антонівського автомобільного мосту росіяни закрили його для цивільного руху. Вони, звичайно, намагаються щось підлатати й стверджують, що продовжують його використовувати. Але насправді він настільки сильно пошкоджений, що його неможливо використовувати для військового транспорту. Замість нього останні три-чотири дні вони використовують баржі. Ймовірно, ці баржі будуть новими цілями українців. У них легше поцілити й вивести з ладу, аніж масивний автомобільний міст чи консольний залізничний міст.
Якщо ми говоримо про цей залізничний міст, то чи можливо його знищити? Ви у блозі писали, що це зробити вкрай важко, але це взагалі можливо?
Це можливо, втім, вам потрібні дуже прицільні удари в дуже конкретні точки мосту. Найважливішим було б знищити пілони, тобто несучі конструкції мосту. Але з допомогою тієї зброї, яка зараз є в арсеналі України, це зробити важко, їй бракує точності. Тож українці зараз виводять з ладу не металеві частини мосту через річку, а бетонні частини над землею. ЗСУ вже зробили кілька точних ударів. Як мінімум чотири-п’ять днів міст не використовуватимуть, а ремонтуватимуть.
І, мабуть, знадобиться ще одна російська залізнична бригада, щоб його полагодити. У російській армії загалом близько десятка залізничних бригад, які спеціально обладнані і навчені для ремонтів залізниць. Тому важливо і далі тримати ці бригади зайнятими, бо без постачання росіяни не можуть воювати. Вони можуть грабувати й забирати продукти, воду, навіть трохи пального у мешканців Херсонщини, але без боєприпасів рано чи пізно росіянам доведеться або здатися, або відійти через Дніпро назад на схід.
Крім того, ми бачимо багато новин про ураження російських складів із боєприпасами на окупованих територіях: наскільки суттєві проблеми це створює для Росії? І що, на ваш погляд, має бути першочерговими цілями ЗСУ на окупованих територіях?
Це ідеальне поєднання. Ви знищуєте склади боєприпасів, а потім лінії постачання. Вони не можуть оновити запаси й відповідно воювати далі. Та виникає питання: “Як довго росіяни можуть продовжувати боротьбу на західній частині Дніпра?” Якщо Україна знищуватиме мости і склади, даватиме їм два-три дні на ремонт і знову в них влучатиме, то в росіян просто закінчаться запаси. Це може тривати тижнями, але потім дасть змогу атакувати. Тоді до Херсона буде легше дістатися із заходу, чи із півночі, чи звідки завгодно.
Багато людей вважають, що було б добре бити по мостах на південь від Запоріжжя, тих, які ведуть до Криму. Росіяни посилили там 58-му загальновійськову армію. Але, йморвіно, таку операцію Україні було б важко провести успішно. Тож те, що Україна робить зараз — найкраще і дуже перспективне рішення. Якщо українці продовжуватимуть тримати росіян у Херсонській області під тиском і перебивати лінії постачання, то це може змусити їх втекти, або здатися, або прийняти подібне інше рішення. Це зруйнує план Путіна щодо анексії й приєднання Херсонщини до Росії. Запобігти цьому надзвичайно важливо.
Західні аналітики вважають, що надана Україні зброя допомагає українським силам відновити ініціативу, щоб переламати хід війни на свою користь. На ваш погляд, чи зможе Україна зараз перехопити ініціативу?
З моєї точки зору, ви все ще маєте занадто мало західної зброї. Україна отримала приблизно чверть того, що, за її словами, їй потрібно для перемоги у війні. Я вважаю, що необхідно ще приблизно стільки ж, скільки ви вже отримали, щоб остаточно зупинити росіян.
Ще одна проблема — те, що велика кількість західної зброї ніколи раніше не розгорталася в такій масштабній та інтенсивній війні. Тому деякі зразки мають, як ми це називаємо, “дитячі хвороби”. Ви отримуєте нову систему, привозите її на поле бою, все нормально, а потім тестуєте у бою і раптом виникають проблеми. Як, наприклад, з Panzerhaubitze 2000. Система перезарядки перегрівається або виходить з ладу після того, як ви відстрілюєте понад 100 снарядів на день. А 100 снарядів на артилерійську установку в день для цілей України — це просто занадто мало. Україні треба дуже інтенсивно застосовувати артилерію: випустити 150, 200, 300 снарядів. Це швидко зношує обладнання. Я не певен, але наразі в Україні приблизно 8-18 Panzerhaubitze 2000 і принаймні половина з них уже на ремонті або його потребує.
Звісно, українці пріоритезують напрямки, де застосовувати зброю, скажімо, як зараз на окремих ділянках на Херсонщині. Я навіть сподіваюся, що завдяки цьому ви зможете повернути Херсон у найближчі місяць-два. Але зброї все одно замало, і вона надходить занадто повільно. Це насправді абсурдна ситуація. Половина Заходу скаржиться на постачання російського газу, чи відсутність постачання, чи недостатнє постачання, але нікому не приходить в голову подумати: “Як щодо того, щоб перемогти Путіна до зими, і ситуація вирішиться сама собою?
Якщо допомогти українцям вивести російські війська з країни, повернутися на лінію з 2014-2015 років і сказати Путіну: ви тепер на стартовій лінії і зараз ми можемо говорити про зняття санкцій в обмін на поставки газу за минулорічними контрактами”. Але на Заході до цієї думки ніхто не приходить. На війні немає часу. Треба швидко досягати своїх цілей, а не думати про те, що у мене ще є час. У вас немає 20 років, щоб вести війну.
Останнім часом ми мали багато обіцянок про постачання зброї: Німеччина обіцяла 16 танків-мостоукладників Biber і 100 самохідних артилерійських установок Panzerhaubitze 2000, Північна Македонія обіцяла танки Т-72, Британія — РСЗВ M270, які можуть вражати цілі на відстані до 80 км. Чи достатньо цього всього для того, аби досягти паритету сил?
Якщо ви хочете розпочати наступ проти росіян, вам потрібно нейтралізувати російську артилерію. Щоб це зробити, вам потрібна краща артилерія та в більшій кількості, ніж у них. Очевидно, що зараз Україна цього не має.
Далі, щоб захистити власну артилерію від російської артилерії, безпілотних літальних апаратів, авіаударів, потрібна система протиповітряної оборони. НАТО не поставило Україні жодної системи ППО. Більше того, щоб просуватися, потрібні пересувні системи ППО, які можуть рухатися за артилерією. В Україні нічого цього немає. Наприклад, ви отримуєте 200 польських танків чи будь-чиїх інших, але цього недостатньо, бо під час наступу ці танки потраплять під удар російської артилерії. Власної артилерії в України недостатньо, щоб нейтралізувати російську. Тому це замкнене коло.
У НАТО немає системності постачання озброєння Україні. Це якісь випадкові поставки: Португалія обіцяла гаубиці M114, Іспанія хоче надіслати десять німецьких танків Leopard. Це все добре, але це лише створює додаткові труднощі з точки зору обслуговування, бо все це озброєння потребує різних запчастин.
Чи якщо ми говоримо про ті самі понтонні мости, які Німеччина обіцяє надати, — це дуже добродушно, але смішно. Понтонні мости потрібні, коли ви просуваєтеся, хочете перетнути річку, а мости розбиті. Але який сенс це робити, якщо у вас немає артилерії для підтримки цих військ? Російська артилерія просто може розбити українські сили ще на етапі встановлення понтонного мосту. Тож це обладнання, ймовірно, буде заховане десь у лісі ще хто знає скільки місяців, перш ніж у ньому буде потреба.
Тому всі ці обіцянки — можливість для політиків сказати: “О, ми так багато зробили для України. Ми надіслали їм понтонні мости, БТРи, старі танки Т-72. Тому нічого скаржитися”. Але Україні потрібна системна допомога, починаючи з артилерії, інструментів для її підтримки, як-от БПЛА, артилерійські радари. Після цього потрібна достатня кількість систем протиповітряної оборони, щоб охопити всі великі міста, принаймні основну стратегічну інфраструктуру: сховища нафти, масел і мастильних матеріалів, залізничні станції і тому подібне, а також захистити війська на передовій. І вже після цього потрібні понтонні мости, БТРи та інші речі, які ви зараз отримуєте. Звичайно, українці вдячні за будь-яку допомогу, і це чудово, але поки ця допомога недостатня і хаотична.
Якщо ми говоримо про Харківщину: яка стратегія росіян зараз на цьому напрямку? Ми бачимо системні обстріли міста, але не бачимо руху російських військ.
У них є одна мотострілецька дивізія вздовж кордону, а на позиціях перед нею змішані луганські війська та кілька власних другорядних підрозділів. І це дозволяє їм тримати цю частину України окупованою. Вони задоволені, бо на більше у них немає сил і боєприпасів. З іншого боку вони знають, що українці не мають достатньо сил, щоб звільнити цю ділянку на кордоні. Вони називають цю частину України “розмінною монетою” й завдяки ній хочуть тримати Україну під тиском. Та ще й такі персонажі, як Путін, насолоджуються, вбиваючи мирних жителів Харкова і околиць. Тому фронт на Харківському напрямку виглядає замороженим. Я не очікую, що щось суттєво зміниться найближчим часом.
А як щодо Чорного моря? Оперативне командування “Південь” у суботу заявляло, що вздовж кримського узбережжя Росія зменшила корабельне угруповання до 6 одиниць. Чому вони це зробили?
Ті кораблі, які вони там мають, не можуть рухатися на Одесу і обстрілювати її, тому що їх потоплять українські “Нептуни” або “Гарпуни”, надані НАТО. То що їм там робити? Не забувайте, що, тримаючи корабель у морі, ви витрачаєте на нього додаткове паливо, вашій команді потрібна їжа і так далі. Плюс ці кораблі треба захищати. І як тільки вони опиняються за межами російських територіальних вод, над ними починають літати літаки-розвідники НАТО. Що б вони не зробили, їх миттєво зафіксують і Україна знатиме, що вони поруч. Тож який сенс тримати кораблі в морі?
Чи ми можемо використовувати HIMARS для знищення російських кораблів? Адже саме з них часто відбуваються обстріли українських міст. Чи в цьому немає доцільності?
Це гарне запитання. Я думаю, що ніхто не думав про це. Теоретично HIMARS здатний влучити у корабель. Але я думаю, зараз в України інші пріоритети. Вам потрібні HIMARS, щоб цілити по мостах і тримати їх під тиском. У вас так мало HIMARS, що кожен із них важливий. Російські кораблі Чорноморського флоту абсолютно марні. Раз на місяць вони отримують 8 чи 12 крилатих ракет “Калібр” щойно з заводу й цілять по Україні, але це не впливає на ситуацію на передовій. Вони втратили багато морських піхотинців у Маріуполі, Миколаєві, Вознесенську, і тому не можуть висадити зараз десант в Одесі чи на півдні. Вони можуть лише намотувати кола і все.
Як тільки Україна отримає достатню кількість HIMARS, скажімо, 100 з лишком, із достатнім запасом ракет, тоді можна буде думати про те, щоб завдати удару по Севастополю або навіть цілити у кораблі в морі чи портах. Але зараз для України важливий кожен HIMARS, кожна ракета, щоб продовжувати обстрілювати мости через Дніпро. Це зараз, як на мене, пріоритет номер один для України.
Українське головне управління розвідки стверджує, що через нестачу живої сили російські військові готують третій окремий армійський корпус, який формують в західному військовому окрузі РФ. Чи може це реально допомогти розв’язати проблему нестачі кадрів у російській армії?
Їм потрібне нове ударне угруповання. Це доктрина російських збройних сил: у них є війська на передовій, і є ударне угруповання в цьому районі. Коли це ударне угруповання використовують для наступу, то війська на передовій штурмують лінію фронту і, як тільки вони знаходять якусь прогалину або створюють її, кидають цю оперативну групу для прориву і маневру вглиб ворожого тилу. У випадку оборони вони використовують цю ударну групу, як силу для контратаки. Щойно ворог атакує, і ви розумієте, де саме “шверпункт”, тобто основна мета атаки, можна наступати ударним угрупуванням, а потім намагатися зайти вглиб у тил ворога.
Вони мусять створити ударне угрупування, бо в них немає стратегічних резервів.
Британська розвідка стверджує, що російському Міноборони бракує піхоти, тому ті залучають найманців приватної військової компанії “Вагнер”. Але сил “вагнерівців” недостатньо, щоб щось істотно змінити. Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?
Я вважаю, що всі ці історії про приховану мобілізацію в Росії та російську політику вербування добровольців — велике перебільшення. Це моя особиста думка. Якщо подивитися, наприклад, на російські приватні охоронні компанії, то в Росії їх 20 тисяч. У них 600 000 співробітників. Вони мають 300 000 військових у Росгвардії. Вони мають 40 000 військових в ОМОНі. У них 50 000 військових і воєнізованих приватних кампаній, таких як “Вагнер”, “Редут” тощо.
Фактично вони вже мають достатньо мобілізованих військ. Проблема не у цьому, а в тому, щоб зберегти ці сили. Тому їм потрібні додаткові волонтери, щоб відправляти їх вперед, як гарматне м’ясо. Саме таких людей вони зараз намагаються вербувати. Чоловіків з частин, дуже далеких від Москви, або з так званих “Л/ДНР”.
Вони кидають в атаку ці погано навчені війська, на які всім байдуже. Українці, звичайно, не можуть ігнорувати те, що на них йде величезна маса військ, тож відкривають вогонь. Таким чином росіяни дізнаються: “Саме тут українські позиції”. І тоді накривають їх артилерією. І тільки тоді вони відправляють свої треновані війська.
Таким чином вони намагаються зберегти сили, бо втратили багато офіцерів. Особливо сепаратисти. Немає кому командувати взводами, ротами. Рота може мати 100-200 військових й вони не мають навіть лейтенантів, аби призначити їх командирами рот.
І, звичайно, російським збройним силам, сухопутним військам, зокрема, завжди не вистачало піхоти. Це почалося ще з часів реформ 2008-2010 років. Їхнім результатом було створення чисельних механізованих сил підтримки артилерії. Але для підтримки цього всього їм потрібно було багато екіпажів для танків, для БТР-ів. Ще більше сил потрібно, щоб утримувати всі ці війська. Отже, значно менше ресурсу залишилося для служби у піхоті. І тому, наприклад, типова батальйонна тактична група ВДВ має лише три роти, а дуже часто навіть не три, а лише дві. Це занадто мало. Тоді як в артилеристів, танкістів, у зенітно-ракетних підрозділах — приблизно п’ять-шість рот.
Їхня філософія полягає у тому, що їм потрібна велика вогнева сила для ведення війни. А це передбачає багато артилерії, танків, військ обслуговування й автоматично менше піхоти.
У Міноборони України заявляли, що росіяни почали використовувати радянські запаси, бо сучасне озброєння закінчується. Водночас ви писали, що у них ще достатньо безпілотників “Орлан-10”. Якщо загалом оцінити запаси озброєння росіян: скільки його, що зараз “просідає”, а з чим проблем немає?
Якщо ми беремо танки Т-72, у них в запасі їх приблизно 10 000. Більшість із них іржаві. Те саме з масою танків Т-80. Але не проблема витягти їх зі сховища, почистити, замінити двигун, якісь деталі і довести до бойового стану. Тож у них справді багато зброї радянського виробництва.
Те саме з артилерією. Наприклад, є запаси артилертилерії калібру 122 міліметри. Але, особливо у сепаратистів, більшість із цієї артилерії не стріляє в останній місяць, а то й довше. Що вони роблять? Привозять натомість старі гармати калібру 152 міліметри. Тобто вони замінюють стару зброю на більш важку.
Але є сучасна зброя, особливо високоточні боєприпаси, які вони не можуть замінити чимось іншим. Чому? Наприклад, крилаті ракети, випущені з російських стратегічних бомбардувальників або російським флотом, використовують мікросхеми західного виробництва. Електроніка майже повністю складається із західних компонентів. Зараз у них є величезна проблема з її імпортом. Вони можуть виготовляти, наприклад, фюзеляж, крила та двигуни ракет “Калібр” і подібних, але не можуть виготовляти для них авіоніку. А без неї це просто ракета, а не керована ракета.
І, нарешті, є безпілотний комплекс “Орлан-10”. Що такого особливого в цьому маленькому БПЛА? По суті сам апарат: фюзеляж, крила зроблені в Росії. А от камера, авіоніка, електроніка, системи сигналів, системи для сигнальної розвідки, система наведення — все це привозять з-за кордону.
Щоб керувати “Орланом”, вони використовують буквально консолі від Xbox і подібної техніки для ігор. Якщо ви мені не вірите, я вас переконаю. Отже, це контролер “Орлана”, а це скріншот з російського відео. Бачите джойстик Logitech? Це західна компанія. На відео молодий хлопець, може, років 18-19, і його командир праворуч. Ці два хлопці літають на “Орлані” й керують ним за допомогою консолі Logitech. Якщо перевірити камери “Орланів”, які були збиті українськими військовими, то ви побачите, що там стоять камери Canon. До речі, українці вже збили понад 100 “Орланів”.
Тому електроніки в Росії не виготовляють. Усе імпортують. А імпортувати такі речі легко, тому що немає ембарго на ввезення до Росії ігор, фотоапаратів і комерційного обладнання. Вони можуть це робити без перешкод.
Президент Володимир Зеленський закликав США у найближчі тижні передати Україні якомога більше військової допомоги, щоб не затягувати військові дії до початку зими і не дозволити росіянам закріпитися. Що Україна могла б зробити до зими, якщо отримала б усе необхідне?
Нехай за ідеальних обставин Україна отримає, скажімо, 500 САУ (самохідних артилерійських систем) М109, 100 систем HIMARS, 100 “Цезарів”, гаубиць “Панцирів” і тому подібного. Тоді потрібно було б, скажімо, від 4 до 6 тижнів, щоб навчити їхні команди. А ще необхідно було б мати достатньо боєприпасів для них і палива. Це за ідеальних умов. Але поки немає і натяку, що це станеться, тому немає сенсу щось прогнозувати. Я згоден із Зеленським чи тим, хто йому радить, що найкращим рішенням було б доправити до України достатньо зброї та боєприпасів, щоб перемогти Росію, скажімо, до жовтня. І я згоден з тими, хто вважає, що це можливо. Але я не думаю, що Захід справді надасть достатньо зброї для цього.
Автор: Ірина Саєвич
Джерело: СН
