Володимир МУЛЯРЧУК, експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
Протягом останніх років однією із найбільш актуальних тем української політики є скасування депутатської недоторканності. Одні вважають, що це добре, оскільки скасувавши недоторканність депутата, який зловживав чи вчинив якийсь інший злочин можна притягнути до відповідальності. Але є й такі, які вважають, що скасувавши недоторканість можуть переслідувати опозиційних депутатів. Тому, ставляться до цього з обережністю. Ми же розберемо зарубіжний досвід та позиції провідних українських політиків.
Депутатська недоторканність – це юридична гарантія правового статусу членів парламенту, що забезпечує ефективне та безперешкодне здійснення ними своїх повноважень. Також депутатську недоторканість можна поділити на два види: індемнітет та імунітет.
Чим відрізняться індемнітет від імунітету
Індемнітет – означає, що депутат не несе відповідальності за свої висловлювання і голосування в процесі здійснення депутатських повноважень. Тоді як суть імунітету полягає у захисті від арешту або інших процесуальних дій, пов’язаних з обмеженням особистих прав і свобод, а також судового переслідування.
Індемнітет означає, що депутат не несе юридичної відповідальності за свої висловлювання, позицію, висловлену при голосуванні, інші дії у процесі здійснення повноважень. Інститут депутатського індемнітету, зазвичай, закріплений на конституційному рівні. Наприклад, у Бельгії, Греції, Латвії, Німеччині, Хорватії та інших країнах.
Індемнітет включає захист від кримінального та адміністративного покарання за дії, вчинені під час виконання парламентських обов’язків. Здебільшого за висловлювання власної позиції, голосування тощо. Наприклад, у Бельгії, Канаді, Данії, Німеччині, Угорщині, Франції, Італії, Португалії, Великобританії, Швейцарії індемнітет передбачає захист від усіх видів переслідування. У Новій Зеландії – від цивільного, але не від кримінального, а у Словенії – від кримінального, але не від цивільного переслідування.
У багатьох країнах індемнітет поширюється не лише на депутатів, а й на всіх осіб, що беруть участь у парламентських дебатах та процедурах, зокрема співробітників парламенту, свідків, що дають свідчення перед парламентськими комітетами, осіб запрошених для виступу у парламенті тощо. Наприклад, у Франції з 1984 року від відповідальності за свої висловлювання звільнили свідків, які дають свідчення у парламентських комітетах та слідчих комісіях.
Процедура зняття індемнітету передбачає необхідність ініціативи від особи або компетентного органу, за поданням якої слідує прийняття рішення парламентом на підставі голосування.
Моделі індемнітету бувають наступні:
Абсолютний захист – поширюється не тільки на свободу від переслідувань за голосування, але і на всі висловлювання депутатів в межах здійснення їх мандату;
Індемнітет обмежений законом або конституцією та передбачає певні обмеження (наклеп, розголошення державної таємниці).
Індемнітет діє лише щодо членів парламенту у таких країнах як Білорусь, Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Угорщина, Італія, Хорватія, Австрія, Польща, Румунія, Швеція. Щодо членів парламенту та міністрів у Бельгії та країнах, в яких депутатський мандат є сумісним з посадою міністра. Щодо учасників парламентських дебатів і розслідувань – Великобританія, Швейцарія, Канада, Нова Зеландія.
Часові межі дії індемнітету:
З моменту обрання депутата: Австрія, Бельгія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Греція, Угорщина, Італія, Польща, Румунія, Словенія, Чехія, Швеція З першого засідання новообраного парламенту: В усіх країнах, в яких депутати користуються даним привілеєм, виключно під час засідань
Місце дії індемнітету:
Індемнітет діє незалежно від місця висловлювань депутата у таких країнах, як: Австралія, Білорусь, Бельгія, Хорватія, Данія, Греція, Італія, Польща, Португалія, Чехія, Румунія, Словенія, Швейцарія. Лише висловлювань в парламенті та його органах – Німеччина, Австрія, Естонія, Фінляндія, Франція, Норвегія. Виключно в залі засідань парламенту – Таїланд та Малайзія.
Застосування депутатського імунітету є не таким поширеним у Європі, як правила індемнітету. Парламентський імунітет у більшості країн не надає депутату абсолютної недоторканості від усіх видів юридичної відповідальності. У більшості країн імунітетом не можуть скористатись депутати, які вчинили адміністративні або цивільні правопорушення.
Імунітет означає, що депутат не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди парламенту. У більшості країн депутат може скористатися парламентським імунітетом незалежно від того, де саме він вчинив правопорушення. Лише у деяких країнах (Норвегія, Ірландія) імунітет не поширюється на порушення, які були вчинені не на шляху до парламенту, в парламенті і по дорозі до парламенту. Тобто, якщо депутат вчинив порушення, перебуваючи у відпустці, у період між сесіями, він не може скористатися депутатською недоторканністю.
У ряді країн імунітет виключає лише кримінальне переслідування, в інших – також участь депутата у цивільному процесі. У багатьох країнах зміст імунітету полягає лише у забороні затримання або арешту депутатів, в інших – у забороні порушення щодо депутата кримінальну справу, проводити слідчі дії.
Венеціанська комісія у своїй доповіді зазначила універсальні критерії застосування імунітету. Зокрема, депутатський імунітет: Має підлягати обмеженням, встановленим законом чи парламентськими процедурами; Повинен мати тимчасовий характер; Може бути скасований після чіткої та об’єктивної процедури; Не застосовується, якщо депутат спійманий на місці злочину; Не відноситься до особливо тяжких злочинів; Не поширюється на незначні або адміністративні правопорушення.
Серед визначених Комісією критеріїв позбавлення парламентаря імунітету виділяють: коли депутат спійманий на місці злочину; коли передбачуваний злочин має особливо серйозний характер; коли запит стосується кримінального діяння, що не є пов’язаним з виконанням депутатом своїх парламентських функцій.
У Австрії члени Національної Ради можуть бути заарештовані тільки за згодою Національної Ради, за винятком затримання депутата на місці скоєння злочину. Згода Національної Ради також необхідна для проведення домашнього обшуку. Депутати можуть переслідуватись без згоди Національної Ради лише у тому випадку, якщо їхні неправомірні дії не мають жодного відношення до політичної діяльності.
У Бельгії для арешту депутата або його переслідування в порядку цивільного судочинства необхідно отримати згоду парламенту. Обшук житла члена парламенту здійснюється в присутності спікера парламенту. У період сесії тільки чиновники прокуратури і компетентні органи можуть почати кримінальне переслідування відносно депутата.
У Болгарії член Національних зборів не може бути заарештований або підданий кримінальному переслідуванню без згоди парламенту, крім випадку затримання на місці вчинення тяжкого злочину. Якщо парламент у даний момент не має пленарних засідань, то дозвіл на відкриття проти депутата кримінальної справи приймається його главою.
У Німеччині депутат не може бути заарештований, притягнений до кримінальної відповідальності, обмежений в свободі без згоди Бундестагу, крім випадку затримання його на місці вчинення злочину або затримання протягом наступного дня після його вчинення.
У Естонії депутат може бути притягнутий до кримінальної відповідальності тільки за поданням канцлера юстиції та за згодою більшості складу парламенту. У Литві депутат не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, або підданий іншим обмеженням свободи без згоди Сейму.
Позиція українських політиків
11 вересня 2019 року Президент України Володимир Зеленський підписав закон №7203 про скасування депутатської недоторканності. Він набуде чинності з 1 січня 2020 року. Це був законопроект президента України Петра Порошенка.
Коментуючи зняття депутатської недоторканності Порошенко заявив, що «ані йому як п’ятому президенту, ані «Європейській солідарності» нічого боятися». Він впевнений у тому, що вони діяли в рамках закону, і метою свого перебуванні у Верховій Раді ІХ скликання політик назвав рух країни до ЄС та НАТО. Порошенко додав, що «це і означає верховенство права і рівність усіх перед законом!».
Спікер Верховної Ради Дмитро Разумков пояснив, що вони могли піти іншим шляхом, але це зайняло б рік, а може й більше. Разумков пояснив, що для них було важливо, щоб не затягували з цією подією, тому доклали максимум зусиль, щоб це зробити швидко.
Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко вважає, що «наявність недоторканності президента, депутатів і суддів призвело до безкарності, хаосу і корупції в країні». «Тому я вважаю, що недоторканність в будь-якій послідовності треба зняти з усіх», – додала екс-прем’єр. Вона підкреслила, що «усі мусять бути рівними перед законом!»
2 вересня 2019 року лідер «Опозиційної платформи – За життя» Юрій Бойко заявив, що фракція «Опозиційна платформа – За життя» не буде голосувати за зняття депутатської недоторканності, якщо судді та президент залишаться з імунітетом. В результаті «Опозиційна платформа – За життя» не голосувала за зняття депутатської недоторканності. 27 не голосували, 17 були відсутні.
Лідер «Народного Фронту» Арсеній Яценюк вважає, що кількість депутатів необхідно скоротити до 300 осіб та зняти недоторканність. 15-й голова уряду вважає, що має бути випрацьований механізм, щоб до відповідальності притягувались не опозиційні політики, а ті хто дійсно скоїв злочин. Скасувати депутатську недоторканність закликав і колишній прем’єр – міністр України Володимир Гройсман. Переед голосуванням у другому читанні він казав, що це «давня обіцянка, яку нарешті треба виконати».
Отже, однією з ключових подій цього року в українській політиці стало скасування депутатської недоторканності. Переважна більшість українських громадян та політиків підтримують це рішення. Тепер головне, щоб воно працювало і депутатів, які зловживають було притягнуто до відповідальності. У той же час важливо, щоб під виглядом боротьби з корупцією не переслідували опозиційних політиків.
