Володимир МУЛЯРЧУК, Центр дослідження проблем громадянського суспільства
Вже більше двох місяців в Україні триває передвиборча кампанія і за даними усіх цьогорічних соціологічних опитувань лідером президентських перегонів наразі є відомий шоумен, один із засновників «95 кварталу» Володимир Зеленський, за якого готові проголосувати більше 20% виборців. Частина прихильників новоспеченого політика бачать у ньому «нове обличчя» та шанс на ефективні й системні зміни. Він у них асоціюється із вигаданим героєм з фільму «Слуга народу» Василем Голобородьком – чесним, принциповим президентом, який зміг перемогти корупцію та олігархів. Інші голосують за нього «по приколу», вважаючи, що «гірше все одно не стане, зате посміємося».
Ми же вирішили розглянути інші схожі випадки з історії, коли відомі шоумени, коміки та навіть справжні клоуни йшли у політику і чим це закінчувалося.
Одним із найвідоміших коміків, який намагався спробувати себе в політиці був французький гуморист Колюш (1944 – 1986). Справжнє ім’я – Мішель Колюччі. Він став відомим не в останню чергу завдяки комічним п’єсам та глузуванням з політиків. Колюш жорстко критикував тогочасні реалії Франції, яка тоді після 30 років економічного зростання вперше зіткнулася з падінням економіки. «Місяць року, коли політик говорить найменше нісенітниць – це лютий, тому що в ньому 28 днів», – це одна із найбільш відомих цитат Колюша про французьку політику. На початку 1980 року через глузування на адресу президента Валері Жискара д’Естена (1974-1981) з ним припинили співпрацювати дві радіостанції.
30 жовтня 1980 р. під час прес-конференції і своєму театрі Колюш повідомив, що має наміри взяти участь у президентських виборах. «Я закликаю нероб, наркозалежних, алкоголіків, педиків, жінок, волоцюг, молодих, літніх, художників, каторжан, лесбіянок, стажерів, негрів, пішоходів, арабів, французів, волохатих, божевільних, трансвеститів, старих комуністів, непитущих та всіх, хто розчарувався в політиках, голосувати за мене, реєструватися в ратушах і розносити новину. Ми трахнемо їх в дупи разом з Колюшем», – саме так звучало офіційне звернення коміка. Головне гасло його передвиборчої кампанії звучало так: «До мене Франція зменшилася вдвічі, зі мною вона згорнеться вчетверо!».
Мішель Колюччі
Вже через місяць тижнева газета «Le Journal du Dimanche» провела дослідження електоральних настроїв. Тоді за Колюша безальтернативно були готові проголосувати 16,1% виборців, «схильні проголосувати» – 22,6%. Крім того, 37,1% респондентів визнали виклик Колюша «веселим і доброзичливим», 13,8% – «дуже корисним» і ще 10,3% – «хоробрим». Спочатку політики не звертали на нього увагу, але коли побачили, що рівень підтримки коміка росте – йому відразу почали дзвонити та надсилати записки із погрозами. Журнал «Express» опублікував статтю «Вся правда про Колюша», де розповідається, як 1979 року він перевищив швидкість, вилаяв поліцейських, і заплатив великий штраф. Відомо, що Колюш пересувався містом на мотоциклі. В одному з повідомлень йому було написано: «Не забувай про смерть і будь уважним зі своїм байком». В кінці-кінців, вже у березі 1981 року він знявся з виборів і закликав своїх симпатиків голосувати за лідера соціалістів Франсуа Міттерана. Крім Колюша його підтримав комуніст Жорж Марше.
Під час президентства Міттерана радіо й телебачення знову відкрили для коміка. 1984 р. він отримав кінопремію Сезар за найкращу чоловічу роль у фільмі «Чао, блазень!», де грав поліцейського, що розправляється з бандою наркомафії. А через рік ініціював створення головного проекту свого життя – «Ресторани серця» або «Ресторани любові», яка має забезпечувати продуктами бідних та безпритульних.
Беппе Грілло – відомий італійський комік, актор та політик. Народився у Генуї 1948 року, в небідній родині. Спочатку вчився на бухгалтера, але не довчившись до кінця, наприкінці 1970-х років почав телевізійну кар’єру актора комедійного жанру. Він жорстко критикував прем’єр-міністра Беттіно Краксі, який був лідером соціалістів. За це 1986 р. актора на декілька років відсторонили від державного телебачення. Потім Грілло використовуватиме цей факт під час політичних маніфестацій. Через деякий час комік знову почав працювати на телебаченні й у театрі. Також він виступав з виставами на площах, під час яких активно підіймав екологічні проблеми та фінансові труднощі мультинаціональних компаній в Італії.
Джузеппе Грілло
У італійських виборців почав з’являтися запит на «нові обличчя». На місцевих виборах багато голосів набирали маловідомі кандидати в органи місцевої влади. У 2008-2009 роках в країні сполохнула економічна криза і влада повинна була приймати різні непопулярні рішення. Усі ці обставини посприяли політичному злету вже немолодого коміка Беппе Грілло. «З-поміж усіх політичних лідерів того часу він увірвався як землетрус, бо виявився єдиним, хто уміло і переконливо звертався доступною мовою до всіх і захоплював виборців різних політичних переконань. Та особливою новацією стало його уміння спілкуватися з молоддю і привернути її увагу за допомогою нових засобів комунікації», – зазначає парламентський оглядач інформагентства «Askanews» Паоло Барб’єрі.
2009 р. Грілло заснував партію «Рух п’яти зірок». Для цієї політсили характерні популізм та євроскептицизм. Також, партія підтримує пряму демократію та загальний вільний доступ в Інтернет як одне з фундаментальних прав людини й засуджує корупцію. На парламентських виборах 2013 року «Рух п’яти зірок» зайняв третє місце з результатом 25%, що стало сенсацією. А вже на парламентських виборах у березні минулого року партія здобула 32% голосів. Однак, станом на зиму цього року рівень підтримки партії за даними деяких опитувань знизився до 25%. Це пов’язано, зокрема із тим, що їм далеко не завжди вдається виконувати все те, що вони обіцяли перед виборами. Також їх критикують за надмірну поступливість партнерам по коаліції ультраправій «Лізі», яка за час роботи нового уряду суттєво підвищила свій рейтинг. Однією з передвиборчих обіцянок Грілло було відправити усіх попередніх політиків додому. Наразі йому дійсно вдалося суттєво посунути в парламенті багатьох із них. Наприклад, впливові раніше правоцентристи й лівоцентристи після поразки на виборах мають низький рівень підтримки й активною опозиційною діяльністю не займаються.
Йон Гнарр – ісландський актор, комік та політик. Народився у Рейк’явіку 1967 р. в родині поліцейського сталінських поглядів, який брав його з собою на партійні зібрання. Школу кинув, не закінчивши її. Працював медбратом у психіатричній лікарні, робітником на заводі Вольово у Швеції, таксистом та басистом у панк-групі. У 2006 році опублікував книгу «Індіанець, або вигадана біографія». Під впливом розчарування суспільно-політичною системою після кризи 2008 року створив «Найкращу партію», яка складається з рок-музикантів, лівих художників та молодих ентузіастів.
Йон Гнарр
У своїй програмі партія обіцяла рятувати білих ведмедів з дрейфуючих крижин, відкрити в недобудованому міському аеропорту найпівнічніший у світі Діснейленд з безкоштовним входом для безробітних, ввести безкоштовні рушники в усіх басейнах і насадити пальми на набережній, а також ввезти в країну євреїв, «щоб в Ісландії нарешті з’явився хоча б хтось, хто розуміє що-небудь в економіці». Водночас вони заявляли: «Ми можемо собі дозволити обіцяти більше за інші партії, оскільки чесно попереджаємо, що порушимо кожну свою передвиборну обіцянку», адже «ми працювали все життя і просто хочемо чотири роки відпочивати з хорошою зарплатою». У травні 2010 року переміг на виборах мера Рейк’явіка, набравши 34,7% голосів. Передвиборчим гаслом Гнарра було «Більше панку, менше пекла!».
Після виборів коаліція «Найкращої партії» та соціал-демократів реструктурувала в інтересах пересічних городян комунальні служби, забезпечила наповнення міського бюджету податками, значно збільшила кількість велодоріжок та завдяки інструментам електронної демократії полегшила громадянам впливати на прийняття рішень. Відразу після закінчення терміну повноважень Йон Гнарр пішов з політики.
У березні 2019 р. в одному з останніх своїх інтерв’ю колишній мер Рейк’явіку висловив думку, що коміки й гумористи викликають довіру суспільства, а їх участь у політиці йде йому на користь. «Багато хто, так звані «старі вовки» політики, були незадоволені моєю кандидатурою. Деякі навіть відчували себе ображеними. Реакція у медіа була теж не самої позитивною – одні називали мене шарлатаном, інші – критикували за відсутність якого-небудь політичного досвіду, і всі постійно твердили, що я не впораюся з таким завданням. Деякі взагалі говорили, що гумористи чомусь розумово відсталі. У міській адміністрації старі політики мене називали клоуном. От тільки мені було плювати на їхні думки!», – згадує Йон Гнарр. Він також сказав, що чув про українського коміка Володимира Зеленського, який пішов у політику та побажав йому успіхів.
Джиммі Моралес
З 14 січня 2016 року посаду президента Гватемали займає Джиммі Моралес. Народився він у бідній родині євангельських християн, вчився в Університеті Сан-Карлос, викладав на юридичному та економічному факультеті університету. Протягом 15-ти років разом із старшим братом створював комедійну телепрограму «Moralejas», де грали грубих та недалеких селянських хлопців Ніто та Нето.
Джиммі Моралес
У 2011 році вирішив розпочати політичну кар’єру. Спочатку приєднався до християнських демократів, а потім до партії «Фронт національної конвергенції». 2015 р., під час політичної кризи в країні Моралес висунув свою кандидатуру на президентських виборах. Під час передвиборчої кампанії обіцяв боротьбу з корупцією та злочинністю. Позиціонував себе як кандидат, який не належить до політичної еліти, відрізнявся дотепністю на фоні інших кандидатів. У другому турі президентських виборів набрав 69% голосів. Ставши президентом 60% своєї зарплати віддав на благодійність. Близько 5,2 тисяч доларів виділив на музей та церкви в місті Комалапа й реконструкцію внутрішньої гавані в місті Чамперіко. На власне житті залишив лише 40% зарплатні – 3,5 тис. доларів.
Втім, згодом його імідж антикорупціонера почав руйнуватися через ряд скандалів. Наприклад, у вересні 2018 р. голові антикорупційної комісії, яку підтримує ООН відмовили у в’їзді до Гватемали, де слідчий вів декілька справ стосовно високопосадовців, зокрема президента Моралеса. Проти нього ведеться розслідування через те, що він не задекларував мільйони доларів. Сам президент звинувачення відкидає. Відзначимо, що його попередник Отто Перес Молина з 2015 р. був ув’язнений через митне шахрайство. Якщо раніше Гватемала вважалася важливим союзником США, то тепер відносини між країнами погіршились.
Франсіско Сілва
У Бразилії на парламентських виборах 2010 року у нижню палату парламенту пройшов професійний клоун Франсіско Сілва на кличку Тіріріка. За нього проголосували 1,3 мільйона жителів штату Сан-Паулу. Таким чином, Сілва став найуспішнішим кандидатом, який претендував на одне з 513 місць в конгресі. Перед тим він працював у цирку, потім став ведучим гумористичного шоу на телебаченні. Передвиборчим гаслом Франсіско Сілви було «Що може бути гірше?». «Чим займається депутат? Гадки не маю. Голосуйте за мене, і я обов’язково це з’ясую!», – обіцяв клоун в одному зі своїх передвиборчих роликів, а в іншому відеоролику говорив, що вчинить самогубство, якщо його не оберуть.
Клоун Тіріріка
Проте згодом Тіріріка зіштовхнувся із серйозною перешкодою – йому необхідно було довести, що він вміє читати і писати, а він з восьмирічного віку ніде не вчився. Перед виборами журнал «Ерос» опублікував заяву помічників Франсіско Сілви про те, що він не вміє ні читати ні писати. Після цього бразильський суд вирішив, що Сілва повинен буде пройти тест на грамотність, оскільки бразильські закони забороняють займати виборчі посади неписьменним людям. З’ясувалося, що він все ж таки розуміє зміст тексту, але має проблеми із письмом. За чотири роки він жодного разу не виступив у парламенті, але став одним із найбільш дисциплінованих депутатів, які регулярно ходять на засідання. У жовтні 2014 р. Франсіско Сілва був переобраний в Національний конгрес, набравши понад мільйон голосів. На цей раз він був другим за популярністю.
Політичні експерти пояснювали успіх Тіріріки тим, що бразильці розчарувалися в інших політиках після корупційних скандалів. Вже у грудні 2017 року Сілва заявив, що йому соромно за своїх колег-депутатів і більше не буде балотуватися та планує повернутися до роботи клоуна. За весь час роботи у парламенті не розробив жодного законопроекту і лише один раз виступив з трибуни. «Нам добре платять за роботу, але не всі дійсно працюють. (У нижній палаті парламенту) 513 депутатів, і лише вісім регулярно приходять на засідання. Я, цирковий клоун, один з цих восьми», – заявив він.
Отже, світовий досвід показує що Володимир Зеленський є далеко не першим коміком, який вирішив спробувати себе у політиці. Схожі випадки були як у європейських, так і в американських країнах. Найбільш часто це трапляється тоді, коли країни перебувають у стані серйозної кризи, народ незадоволений темпами економічного розвитку та корупційними скандалами, а традиційні політики виявляються нездатними знайти адекватний вихід із ситуації. Такий розвиток подій нерідко йде на руку популістам, комікам та акторам, які знають як сподобатись народові й пропонують різні нестандартні та прості рішення, але, як ми бачимо, їм теж далеко не завжди вдається суттєво покращити ситуацію.
Відомий венесуельський політик та журналіст Мойсес Наїм у своїй книзі «Занепад влади» пише, що останнім часом світ став змінюватися швидше за наші ментальні установки. Кількість населенні значно збільшилася. Люди стали здоровіші, живуть довше та очікують кращого й більш забезпеченого життя. Для влади це означає, що встановити тотальний контроль за великою кількістю відносно здорових, освічених і мобільних людей дуже важко. Натомість досягти вершини зараз не так важко, як було колись, але перебувати довго при владі теж стало важче.
Мислитель вважає, що зараз необхідне відновлення довіри, оновлення політичних партій, пошук нових способів залучення пересічного громадянина до змістовної участі в політичному процесі, створення нових механізмів ефективного управління, обмеження негативних впливів системи стримувань і противаг з одночасним запобіганням надмірної концентрації непідконтрольної влади.
