Київ. 12 червня 2016 року (Майдан закордонних справ). Схему, яка дозволила б поступово врегулювати конфлікт з вигодою для усіх сторін, озвучив голова правління фонду «Майдан закордонних справ» Богдан ЯРЕМЕНКО. Повідомляє Новое Время.
Що б я робив з Мінськими домовленостями, якби воно від мене залежало? Я б запропонував схему поступового врегулювання з дотриманням усіх компонентів нинішнього тексту Мінських домовленостей.
В основу поклав би принципи і стандарти ОБСЄ. З цим, здається, усі згодні. Тим більше, що усі наші посередники і гаранти (а також і Україна) є членами організації, і здатні впливати на рішення щодо опрацювання рішень.
Працювало б це так – ближчим часом провести вибори на окупованих територіях . Все одно, за якими законами чи правилами, але після висновку ОБСЄ, що «все в порядку». Єдиний нюанс: на цих виборах обирались би органи влади перехідного періоду. Перехідного – 3-7 років повернення під юрисдикцію України.
Оскільки амністія є передумовою для виборів, я б знову звернувся до принципів ОБСЄ і міжнародного права. Запропонував би таку схему: до тих мешканців окупованих районів Донбасу та Криму, які не брали в руки зброю, у нас немає претензій взагалі, і Україна готова це зафіксувати в законах. До тих, хто працювали в органах окупаційної влади і служили в воєнізованих формуваннях, ми готові зняти будь-які претензії в разі, якщо вони не вчинили особливо тяжких злочинів – вбивства, катування, ґвалтування. Робитися все це має індивідуально, на підставі списків і лише щодо тих, хто не вчинили злочини. Що робити зі злочинцями? Висунути дві умови – вони не братимуть участі в виборах, роботі перехідних органів влади, а на момент закінчення перехідного періоду і повного повернення окупованих територій під юрисдикцію України не перебуватимуть на нашій території. Інакше ми залишаємо за собою право карати відповідно до закону.
Таким чином, на окупованих територіях обираються (можливо, навіть і в цьому році) органи влади без присутності в них апріорі неприйнятних для нас кандидатів.
З цією перехідною владою ми починаємо процес переговорів та політичного врегулювання.
Ми їм говоримо: єдиною гарантією, що ми вас не обманемо може бути ситуація, коли норми права, які ви хочете, будуть застосовуватися на всій території України. Тому ми створюємо графік подачі пропозицій щодо законодавства України, яке, на думку представників тимчасово окупованих територій (а точніше Росії), потребує зміни. З цими пропозиціями ми йдемо в ОБСЄ. У тих випадках, коли ОБСЄ приходить до висновку, що норми українського права цілком відповідають критеріям і стандартам ОБСЄ, ми закриваємо питання. У тих випадках, коли ОБСЄ рекомендує щось змінити, – ми змінюємо і запроваджуємо зміни на усій території України, так що тимчасово окуповані райони не лише отримують бажані законодавчі акти, але й можуть переконатися, як вони виконуються і працюють.
Далі ми укладаємо графік посекторального переходу тимчасово окупованих районів в законодавче поле України.
Якщо, наприклад, освітня сфера окупованих районів переходить в законодавче і нормативне поле України (навчальні програми, підручники і т. д.), ми розпочинаємо фінансувати цю сферу.
І так поступово, упродовж перехідного періоду, переводимо під свою юрисдикцію усю життєдіяльність тимчасово окупованих районів Донецької, Луганської областей і Криму.
Виникає питання: який сенс це все робити Росії? Відповідь – це дає їй можливість розпочати переговори і, можливо, досягнути скасування санкцій до повного повернення окупованих територій під юрисдикцію України.
А якщо щось зривається? Я б запропонував усім гарантам і посередникам створити Міжнародний фонд гарантування Мінського процесу.
Наприклад, Україна і тимчасово окуповані райони прийняли рішення про переведення під українське фінансування якоїсь сфери. На це Україна виділяє певну суму грошей. Одночасно таку суму у Фонд гарантування Мінського процесу вносять з одного боку Франція і Німеччина, а з іншого – Росія. Усі накопичені впродовж перехідного періоду кошти Фонду після завершення мирного процесу повертаються державам-гарантам.
Якщо щось пішло не так, то, відповідно до окремої процедури, Україна, яка розпочала фінансування, подає через ОБСЄ скаргу про невиконання місцевою владою тимчасово окупованих районів своїх зобов’язань. Якщо впродовж певного часу ситуація не виправлена, або якщо відбувається зрив перемир’я, Україна має право компенсувати встановлену суму за рахунок коштів Франції та Німеччини. Франція і Німеччина компенсують цю суму за рахунок Росії. Якщо щось не виконує Україна, зворотній порядок застосовує місцева влада тимчасово окупованих районів. Можна навіть запропонувати США застрахувати внески до фонду Франції та Німеччини, а Китаю – Росії.
Навіщо це Франції, Німеччині та Росії? Вигода Росії очевидна, адже це спосіб поступового зменшення виплат з російського бюджету на утримання тимчасово окупованих територій та акумулювання цих коштів з наступним впродовж прогнозованого періоду поверненням до свого бюджету. Ну, і окрім цього, усі троє гарантів отримають можливість відновити торгівлю між собою, що є їх очевидним інтересом в усьому Мінському процесі.
Поступовий перехід на фінансування тимчасово окупованих територій з українського бюджету також буде обумовлено прогресом у виведенні з Донбасу і Криму російських військ та озброєнь. Порушення графіку виведення – підстава для України отримати компенсацію з Фонду гарантування Мінського процесу.
Усі кошти Фонду гарантування повертаються країнам-гарантам після завершення процесу мирного врегулювання – переходу під контроль України державного кордону з РФ.
Після цього в присутності місії ОБСЄ відбуваються нові вибори органів місцевої влади (уже на основі українського виборчого законодавства), а через якийсь час по тому – вибори до Верховної Ради України.
А якщо Росія не захоче віддавати Крим? У нас завжди може бути пропозиція щодо компромісу. Наприклад, ми можемо домовитися, що в разі повернення Донбасу разом з Кримом Україна відмовляється від права на компенсацію з боку РФ за збитки завдані агресією. Якщо Крим не є частиною угоди, ми залишаємо за собою право подавати позови проти РФ як щодо окупації Криму, так і Донбасу.
Десь так можна спробувати вийти з глухого кута з мінімальними втратами (окрім уже понесених) для усіх учасників процесу.
Але ж Росія може не погодитися на таке взагалі? Може. Але тоді очевидно вона і стане країною, що вийде з Мінського процесу. Для нас це також означатиме вихід з глухого кута невигідних домовленостей.
