Це абсолютно прекрасно. Шах і мат тим, хто казав через губу «нашо оце нам тут Бенксі приїхав піаритись, колоніальна поведінка, фе-фе, сфоткати і затерти». Так можна казати, якщо ти теж перебуваєш під владою створеною не тобою системи. А якщо ти вільний від неї – ти просто робиш оце частиною свого життя. Та й самому Бенксі, відверто кажучи шах з матом, а також створеній ним системі, що відштовхується від системи західних культурних інституцій. Це Україна, дєткі)
Вде багато років поспіль, якщо десь з‘являється робота Бенксі, в цьому місці перестають дихати. Якщо її можна відірвати – із залізними дверима або шматком стіни, на якому вона намальована – її переносять до музею. Якщо не можна – влаштовують туди паломництва, беруть під скло. Тобто Бенксі давно має ультимативне і одноосібне право на висловлювання, його «слухають» як проповідь і ніхто не перебиває. Але правила вуличних графіті геть інші. Вони полягають в тому, що нові написи і малюнки з‘являються поверх старих, малюнки доповнюються, спотворюються, затираються тощо. Бо вулиця – це простір живого життя без ієрархій. Ласкаво просимо в реальний простір вуличних графіті, Бенксі, повертайся до коренів)
Останнім часом я думаю, що сенс України сьогодні – лабораторія повернення речам їхніх первісних сенсів. Така чарівна чорна коробка, закладаєш туди ООН, або ЄС, або Бенксі, або «другу армію світу», або філософа якогось європейського чи фемінізм – і там всередині одразу стає видно, що воно таке насправді. Випробування реальністю, так би мовити. Житт в такому надскладно, майже неможливо, але я вважаю кожен, хто себе поважає, має спробувати приїхати і пройти це випробування – щоб дізнатись, хто він насправді є.
Втім, висновки можуть бути очевидними. Наприклад Бенксі дізнався про себе, що він вуличний графітчик. Непогано, я вважаю, європейським філософам пощастило значно менше.
Автор: Zoya Zvinyatskovskaya
Джерело тут
