Знаходження на території де-факто окупованого російською федерацією [1] Придністровського регіону Республіки Молдова (надалі –Придністровський регіон, або ПРРМ) оперативної групи російських військ (ОГРВ ПРРМ) інезаконних збройних формувань (НЗФ) ПРРМ (так званих «збройних сил Придністровської Молдавської республіки») тривалий час залишався чинником, який здійснював негативний вплив на безпекову ситуацію як безпосередньо на Півдні України, так і в цілому у Західному Причорномор’ї.
Широкомасштабне вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022р. знову актуалізувало питання щодо воєнної загрози південним областям України з боку зазначених військових формувань. Водночас існує потреба об’єктивно оцінити бойовий потенціал ОГРВ ПРРМ і НЗФ ПРРМ, рівень і характер воєнних загроз, які можуть виникнути у випадку ескалації напруження в регіоні та можливого збройного протистояння. Цього можна досягти за рахунок дослідження історії російської військової присутності у Придністровському регіоні.
Також, після початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну у 2022-2023 рр. у Придністровському регіоні відбулися події, які мали значний суспільний резонанс і вплинули на безпекове середовище Півдня України. Ці події вже стали історією та потребують вивчення й оцінки.
За період, що минув з часу завершення збройної фази придністровського конфлікту було проведено чимало фундаментальних досліджень, присвячених як безпосередньо розвиткові конфлікту, так і процесові його врегулювання. Значну увагу приділяють Придністровському регіону російські науковці, що цілком зрозуміло з огляду на залучення росії до конфлікту та необхідності обґрунтувати російську присутність [2]. Молдавські дослідники присвятили цьому конфлікту чимало наукових публікацій, проте досі відсутні фундаментальні узагальнюючі праці, в яких би розглядалися причини конфлікту та його перебіг, дії російської федерації та провідних світових акторів під час конфлікту, хід переговорного процесу [3]. Натомість, чимало робіт написано дослідниками з Придністровського регіону, які у такий спосіб намагаються обґрунтувати претензії Придністров’я на незалежність [4].
У період до початку російської агресії проти України з’явилося кілька монографій та аналітичних публікацій, в яких здійснена спроба дати українське бачення конфлікту [5].Російська агресія проти України у 2014 р. стала підставою для переосмислення погляду українських дослідників на Придністровський конфлікт. Зокрема, дослідники звернули увагу на наявність схожих рис між Придністровським конфліктом і війною на Сході України, у першу чергу, в намаганні нав’язати варіант врегулювання, який перетворював би Україну та Молдову в «сіру зону», де б домінували російські інтереси [6].
Події у Придністровському регіоні, що відбулися після початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну, ще не були досліджені науковцями належним чином. В основному зміст і характер цих подій висвітлювався у публікаціях або коментарях експертів у засобах масової інформації [7].
Історія конфлікту. Придністровський конфлікт виник на тлі піднесення національних та демократичних рухів та появи відцентрових тенденцій у колишньому СРСР на початку 1990-х років. Формальним поштовхом для загострення ситуації в Молдавській РСР стало ухвалення у 1989р. Закону «Про функціонування мов на території Молдавської РСР», який встановлював державний статус молдавської мови і був сприйнятий російськомовним населенням як дискримінаційний.
Проте, в основі конфлікту були не міжетнічні стосунки між титульним етносом (молдаванами) та іншими етнічними групами. Головною причиною його виникнення є намагання придністровської партійно-господарської верхівки зберегти своє становище у системі політичної влади Молдавської РСР. Використовуючи гасла боротьби за «націоналізмом» зазначена верхівка, отримала підтримку з боку керівництва СРСР, яке за допомогою «інтернаціоналістичних» і сепаратистських рухів намагалася утримати Молдавську РСР у Радянському Союзі. Сприятливим чинником для виникнення придністровського сепаратизму також стала етнічна строкатість Придністровського регіону (34,1% – молдавани, 30,0% – росіяни, 28,0% – українці).
2 вересня 1990 р. на Другому з’їзді народних депутатів Придністров’я проголошено Придністровську Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку, яка не була ніким визнана. Після розвалу СРСР Москва продовжила політику союзного керівництва, надаючи політичну та військову допомогу проросійським сепаратистам. У ситуації невизначеності, що запанувала після розпаду СРСР, у Придністров’ї були створені незаконні збройні формування, які отримували озброєння від російських військових колишньої радянської 14-ї армії, розташованої в регіоні. До кінця 1991 р. сепаратисти взяли під контроль усі райони Лівобережжя Дністра та м. Бендери на правому березі.
Намагання молдовського керівництва відновити конституційний порядок у Придністровському регіоні за допомогою сил безпеки у березні 1992 р. призвело до бойових дій, у яких на боці сепаратистів поряд із НЗФ (Республіканська гвардія, козаки), брали участь громадяни росії та України (Українська Народна Самооборона – УНСО). Кульмінацією конфлікту стала битва за Бендери 19-21 червня 1992 р., яка завдяки безпосередньому втручанню підрозділів російської армії завершилася перемогою сепаратистів. 21 липня 1992 р. президенти росії та Молдови підписали Угоду про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту у Придністровському регіоні Республіки Молдова, що була парафована також президентом Придністровської Молдавської Республіки І. Смирновим.
Угода передбачала припинення вогню, розведення протиборчих сторін і створення демілітаризованої зони, формування миротворчих сил, що складалися б з російського, молдовського і придністровського контингентів, а також Об’єднаної контрольної комісії (ОКК), яка мала діяти на основі консенсусу. З часу припинення збройної фази конфлікту були здійснено кілька спроб його політичного врегулювання. Важливим етапом у процесі врегулювання став Меморандум про принципи нормалізації відносин між Республікою Молдова та Придністров’ям, що був підписаний 8 травня 1997 р. президентом Молдови Петру Лучинським і керівником Придністровської адміністрації Ігорем Смирновим, за посередництва російської федерації, України та ОБСЄ.
Згідно з цим Меморандумом, Молдова та Придністров’я, які визначено «сторонами» конфлікту, домовились про відмову від застосування сили і продовження встановлення «державно-правових відносин». Згідно документа, статус Придністров’я, «буде ґрунтуватися на принципах взаємно узгоджених рішень», а зовнішня політика Молдови будуватиметься за участі Придністров’я у питаннях, що «зачіпають його інтереси». Був започаткований переговорний формат «3+2», в якому Молдова та Придністров’я були сторонами, а російська федерація, Україна та ОБСЄ – гарантами переговорного процесу.
Згодом, із підключенням Європейського Союзу та США в якості спостерігачів, цей формат трансформувався у «5+2».Починаючи з 1997 р. було здійснено кілька спроб остаточно розв’язати конфлікт дипломатичним шляхом: «План Козака» (2003 р.), «План Ющенка» (2007 р.), «Мезебергська ініціатива» (2010 р.), з яких найрадикальнішим був «План Козака», який передбачав федералізацію Молдови (три суб’єкти – Молдова, Придністровський регіон та Гагаузька автономія) з наданням Придністровському регіону можливості блокувати зовнішньополітичні рішення Уряду Молдови. Проте, всі зазначені проекти, включаючи «План Козака», залишилися нереалізованими, оскільки кожна зі сторін переговорів – Молдова і Придністровський регіон мали власне бачення щодо перспективи врегулювання.
Бачення врегулювання конфлікту молдавською стороною зафіксоване у низці документів. Так, згідно Конституції Республіки Молдова (Глава VIII. Ст. 110) населеним пунктам лівобережжя Дністра «можуть бути надані особливі форми і умови автономії відповідно до особливого статусу, встановленого органічним законом». Безпосередньо правовий статус Придністровського регіону визначає ухвалений 22 липня 2005 р. Закон No173 про основні положення особливого правового статусу населених пунктів лівобережжя Дністра (Придністров’я).
Згідно з цим Законом, у складі Республіки Молдова засновується автономно-територіальне утворення з особливим правовим статусом – Придністров’я, до складу якого можуть увійти (або вийти з його складу) населені пункти лівобережжя Дністра за результатами місцевих референдумів, проведених відповідно до законодавства Республіки Молдова. Проте, закон не визначає конкретний обсяг повноважень, який Кишинів готовий передати Придністровському регіону.
Принциповою є намір Республіки Молдова вирішити питання врегулювання та реінтеграції країни винятково мирним шляхом, про що неодноразово наголошували офіційні особи РМ незалежно від політичних уподобань. Ця позиція залишилася незмінною навіть за умов широкомасштабного вторгнення рф в Україну [11]. Позиція Придністровської адміністрації (керівництва так званої «Придністровської молдавської республіки») протягом останніх років залишається незмінною – незалежність Придністров’я з майбутньою інтеграцією до складу російської федерації.
Придністровська адміністрація посилається при цьому на результати референдуму 17 вересня 2006 р., на якому більшість учасників нібито підтримали незалежність «ПМР».Політика російської федерації стосовно ПРРМ до останнього часу полягала у його підтримці за допомогою воєнних, дипломатичних та економічних заходів, проте без визнання незалежності. До широкомасштабного вторгнення росія прагнула досягти врегулювання конфлікту на своїх умовах – шляхом реінтеграції Придністров’я на умовах широкої автономії (бажано з правом блокування зовнішньополітичних ініціатив, або з правом на сецесію за умов зміни зовнішнього статусу), закріплення нейтрального статусу Молдови і фактичне припинення її курсу на та європейську інтеграцію.
Військова присутність рф у ПРРМ. Ключовим чинником, що забезпечує вплив російської федерації на Придністровський регіон є присутність ОГРВ та російського контингенту миротворчих сил. Спочатку російський військовий контингент у Придністров’я складався з 6 батальйонів, вертолітної ескадрильї (Мі-8 – 6од., Ми-24 – 4од.), мобільної групи 138-го окремого полку зв’язку ВГК (всього – 3,1тис. військовослужбовців) [12].
Угода про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова від 21 липня 1992 р., передбачала, що частини 14-ї російської армії зберігатимуть нейтралітет, а питання про її статус, порядок і терміни її поетапного виведення будуть визначені під час переговорів. У жовтні 1994 р. було підписано молдовсько-російську угоду про юридичний статус, спосіб і терміни виведення російських військових формувань, що тимчасово перебувають на території Молдови. Молдовська сторона погодилася на синхронізацію виведення російських військ із політичним врегулюванням конфлікту [13]. Проте, зазначена Угода не була ратифікована російською стороною.
Директивою міністра оборони російської федерації від 18.04.1995 No314/2/0296 14-у гвардійську загальновійськову армія перейменована на Оперативну групу російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова (ОГРВ ПРРМ). 59 гвардійська мотострілецька дивізія, яка була основою ОГРВ, у червні 1997 р. була переформована у 8-му окрему гвардійську мотострілецьку бригаду, яка, в свою чергу, була розформована у 2002 р.Організаційно ОГРВ ПРРМ входило до складу Західного воєнного округу зс рф.
Крім ОГРВ, на території ПРРМ у с. Колбасна (Кобасна) розташовані російські склад боєприпасів. За радянських часів 1411-й АСБ (артилерійський склад боєприпасів) був стратегічним арсеналом Західного військового округу. Основну частину боєприпасів сюди завезли після виведення радянських військ із колишньої НДР, Чехословаччини й інших європейських країн. Станом на 2000 р. обсяги озброєнь і боєприпасів, що знаходилися на складах становили близько 42000 тон.
20 березня 1998 р. в Одесі була підписана Угода щодо заходів довіри та розвитку контактів між Республікою Молдова та Придністров’ям, в якій визначено, що «сторони будуть активно сприяти найскорішому вивезенню з Придністров’я зайвого російського військового майна» і вітали рішення України забезпечити транзит цього майна через свою територію. Під час Стамбульського саміту ОБСЕ 18-19 листопада 1999 р. російська федерація взяла на себе зобов’язання вивести до 2002 р. з ПРРМ озброєння та війська.
У період 2000-2001 рр. російська федерація вивезла з ПРРМ 125 одиниць військової техніки, 60 вагонів з боєприпасами та знищено 239 одиниць військової техніки [14]. Російські джерела наводять трохи меншу кількість одиниць ОВТ, що були знищені на місці дислокації – 231: 108 танків Т-64, 10БМП-1, 15БТР-60, 66БТР-70, 2Д-30, 16120-мм мінометів 2С12 «Сани», 14РСЗВ БМ-21 «Град».
У 2002 р. з Республіки Молдова були вивезені лише три потяги з військовою технікою (118 вагонів/платформ) і два потяги з боєприпасами (43 вагони). Рада міністрів ОБСЄ в м.Порту 7 грудня 2002 р. ухвалила нове рішення щодо Республіки Молдова, згідно з яким термін, наданий російській федерації щодо виведення військ, був продовжений до 31 грудня 2003 р. «за умов, що будуть створені необхідні умови». Всього за період 2000-2003рр. з Придністровського регіону Республіки Молдова було вивезено 55 потягів, з яких 36 – з боєприпасами та 19 – з військовою технікою, відповідно 721 вагон з боєприпасами та 555 вагонів з військовою технікою [15].
Повітряним способом 26-27 грудня 2003 р. на військово-транспортному літаку Іл-76 були вивезені всі зенітні ракети, що зберігалися у радянський період, «щоб вони не могли потрапити до рук терористів». 30 червня 2004 р. Місія ОБСЄ у Республіці Молдова поінформувала міжнародне співтовариство, що у 2004 р. з Придністровського регіону був вивезений лише один потяг з боєприпасами і що досі на складах ОГРВ продовжує зберігатися 20887 тон боєприпасів. Згідно інформації Місії ОБСЄ в Республіці Молдова із загальної кількості 42000 тон боєприпасів, що зберігалися в ПРРМ, в росію було евакуйовано у 2001 р. – 1153 т (3% від загальної кількості), в 2002 р. –2405 тон (6%), а в 2003 р. ‒ 16573 тон (39%) [16].
Російський «План Козака» 2003 р., поряд із федералізацією та нейтралітетом Молдови, передбачав надання Росії право на розміщення російських військ на території Придністров’я терміном на 20 років як гарантів урегулювання конфлікту. У зв’язку з тим, що «план Козака» так і не був реалізований, правовий статус ОГРВ залишився невизначеним, російська сторона припинила вивезення озброєнь.У вересні 2002 р. польоти вертолітної ескадрильї було припинено. Російська сторона пояснила таке рішення необхідністю технічного обстеження гелікоптерів.
У 2012 р. спеціальний представник президента рф по Придністров’ю Дмітрій Рогозін заявив про наміри переозброїти російський миротворчий контингент [17]. У 2013 р. російська сторона спробувала оновити парк вертольотів російського миротворчого контингенту, проте Молдова виступила проти відновлення вертолітної ескадрильї, а Україна не дала згоди на ввезення російських вертольотів у Придністровський регіон [18]. Республіка Молдова на офіційному рівні неодноразово виступала за виведення російських військ з ПРРМ. 2 травня 2017 р. Конституційний суд Молдови визнав неконституційним перебування на території країни російського військового контингенту.
Судді відзначили, що «близько 11 відсотків території Молдови є окупованими, а російська армія не була виведена з Придністровського регіону» [19]. За оцінками Міністерства оборони Республіки Молдова російський контингент у ПРРМ налічує близько 2000 особового складу, з яких 1200 російських військових і 700 цивільних, які відповідають за охорону складів у Ковбасній і 500 військовослужбовців миротворчого батальйону [20]. На озброєнні ОГРВ знаходяться широкий спектр стрілецької зброї, протитанкові засоби (ПТРК «Фагот», СПГ-9, РПГ-7), бронетранспортери БТР-70, броньовані розвідувально-дозорні машини БРДМ-2, МТ-ЛБ, командно-штабна машина КШМ Р-145БМ, тягач БТС-4, військова автомобільна техніка (ВАТ) – автомобілі Урал-4320 та УАЗ-3115.
Організаційно ОГРВ входить до складу Західного воєнного округу. До її складу входять Управління ОГРВ ПРРМ, 82-й та 113-й гвардійських мотострілецькі батальйони, 540-й батальйон управління (всі – із розташуванням у м.Тирасполь), 1114-й артилерійський склад і 799-та військова команда протипожежного захисту та рятувальних робіт у с. Колбасна. Кожен з мотострілецьких батальйонів складається з чотирьох мотострілецьких рот, гранатометного взводу, взводу управління, медичного взводу, взвод матеріального забезпечення та взводу технічного забезпечення.
До складу ОГРВ входить також 540-й батальйон управління: командування та штаб батальйону, рота охорони (чотири взводи управління), інженерно-саперний взвод, підрозділи зв’язку та забезпечення. Крім ОГРВ, у ПРРМ розташовані підрозділи, що безпосередньо підпорядковуються Західному воєнному округу:
–авіакомендатура аеродрому Тирасполь. У відділі зберігання та консервації озброєння, військової техніки та майна комендатури знаходяться на зберіганні два гелікоптера Ми-24П, 2 – Ми-24К, 4 – Ми-8МТ;
– 1833-й інженерний склад;
– 2491-й продовольчий склад;
– федеральна державна казенна установа «450-й військовий шпиталь» (на 150 койко-місць);
– представництво військових сполучень зсрф на Молдавській залізниці;
– військова автомобільна інспекція.
Також присутні військові установи, що не входять до збройних сил рф: відділ військової контррозвідки федеральної служби безпеки, військова прокуратура та 80-1 військовий гарнізонний суд.
Склад і чисельність незаконних збройних формувань ПРРМ. Крім російського військового контингенту в Придністров’ї є також так незаконні збройні формування ПРРМ, так звані «збройні сили» невизнаної «ПМР». Очолює НЗФ генеральний штаб «ЗСПМР» у складі – до 250осіб. «ЗСПМР» складаються з чотирьох мотострілецьких бригад, розташованих у Тирасполі (орієнтовна чисельність за одними даними 700 осіб, за іншими –більше 800), Бендерах (600 осіб), Рибниця та Кам’янка (450 осіб), Григоріополь (450 осіб). Також до складу НЗФ входять:
–окремий батальйон спеціального призначення у м.Тирасполь і чисельним складом 150-200 військовослужбовців. У складі батальйону є повітрянодесантна рота;
– окремий розвідувальний батальйон у м.Тирасполь (200-250 військовослужбовців);
– комендантська рота при генеральному штабі;
– окремий миротворчий батальйон (с. Владиміровка), який виконує завдання в Зоні безпеки спільно з підрозділами миротворчих сил Молдови та росії. Він комплектується на контрактній основі. Чисельний склад цього підрозділу до 700 військовослужбовців.
– окремий танковий батальйон (с. Владиміровка)
– близько 18 танків і 120 військовослужбовців;
– окремий інженерно-саперний батальйон (с.Паркани) – близько 250 військовослужбовців;
– окремий батальйон зв’язку (м.Тирасполь)
– 220 військовослужбовців–окремий батальйон тилового забезпечення (м.Тирасполь);
– окремий артилерійський полк (с.Паркани)
– до 250 особового складу;
– окремий зенітний артилерійський полк– 200 чоловік.
– ремонтний батальйон [21].
Крім збройних сил існують ще підрозділи «Міністерства внутрішніх справ ПМР» у складі спеціального загону швидкого реагування «Днестр» (близько 500 осіб), Спеціальної моторизованої військової частини (СМВЧ) внутрішніх військ з ротою спецпризначення «Кобра» (близько 200 осіб), підрозділів міліції чисельністю близько 2200 осіб. У цілому чисельність підрозділів «МВС» складає близько 2900 осіб. Свої мілітарні утворення має також «Міністерство державної безпеки ПМР», якому підпорядковуються окремий батальйон спеціального призначення «Дельта», Прикордонний загін та Окремий резервний прикордонний козачий полк, які налічують 2500-3000 осіб.
Мобілізаційний резерв оцінюється, виходячи із загальної чисельності населення Придністровського регіону. Наприклад, за одним з підрахунків він оцінюється в 114 тис. осіб [22]. Під час проведення «Збору людських ресурсів» призовного віку в 2017 р. на пункти зборів з’явилося 39 тисяч чоловіків призовного віку.Проте, навіть з 2017 р. відбулися серйозні демографічні зміни. Республіка Молдова та Придністровський регіон характеризуються високим рівнем трудової міграції. Трудовими мігрантами є переважно люди призовного віку. Відповідно, реальна кількість осіб, які у випадку війни можуть бути мобілізовані до лав ОГРВ чи НЗФ Придністровського регіону є значно меншою і може бути оцінена у 20-25 тисяч осіб.
При цьому слід враховувати такі проблеми мобілізаційного розгортання як нестачу достатньої кількості справного автомобільного транспорту, достатньої кількості приміщень для розташування особового складу, залежність Придністровського регіону від імпорту нафтопродуктів та окремих видів продовольства тощо. У цілому, за оцінками Міністерства оборони Республіки Молдова, на території Придністровського регіону знаходяться 13-14 тис. військовослужбовців зс рф і НЗФ Придністров’я [23]. Збройні підрозділи укомплектовані винятково радянською технікою, яку вони отримали від колишньої 14-ї армії, під час збройної фази конфлікту, а також і після неї під час скорочення 14-ї армії.
Стандартна зброя особового складу мотострілецької бригади це автомати АК-74, ручні кулемети ПК/ПКМ і РПК-74, ручні протитанкові гранатомети РПГ-7, автоматичний гранатомет АГС-17, станковий протитанковий гранатомет СПГ-9, реактивні протитанкові гранати 18/26, снайперські гвинтівки СВД. Основне бронетанкове озброєння – 18 танків Т-64БВ (подібні дані є офіційними, оскільки кількість боєздатних одиниць складає 10-12 осіб), близько 70 одиниць колісних бронетранспортерів радянського виробництва БРДМ-2, БТР-60, БТР-70 і БТР-80, певна кількість гусеничних бронетранспортерів МТ-ЛБ, які використовуються і як тягачі і як бойові броньовані машини. Нестача бойових броньованих машин (ББМ) змушує військове керівництво йти шляхом створення саморобних зразків. Були виявлені спроби встановлення на МТ-ЛБ додаткового озброєння, зокрема, обладнання башти з двома кулеметами калібру 12,7 мм.
Ще одним прикладом саморобних бойових броньованих машин є кілька створених на базі гусеничного мінного загороджувача ГМЗ-3 гусеничний бронетранспортер БТРГ-127 «Шмель», озброєного кулеметом калібру 12,7 мм. Втім, бойова якість зазначених зразків викликає сумнів [24]. Артилерія представлена наступними зразками озброєння: міномети калібром 82 і 120-мм, 100-мм протитанкова гармата МТ-12, 85-мм дивізійна гармата Д-44.
Для кращого розуміння вогневих спроможностей НЗФ Придністров’я, слід нагадати, що 85-мм дивізійна гармата Д-44 це артилерійська система, яка випускалася у період з 1946 по 1954 рік. Серед ракетно-артилерійських систем широко поширеними є РСЗВ власного виробництва (1990-х років) ВВ-21 з 20 направляючими на шасі ЗіЛ-131, а також 122-мм РСЗВ з 48 направляючими на базі КамАЗ-4310. Також інші джерела вказують на наявність на озброєнні 122-мм гаубиць Д-30, проте візуальне підтвердження цієї інформації відсутнє. Крім того, на озброєнні знаходяться кілька самохідних протитанкових ракетних комплексів (ПТРК «Конкурс») і ПТРК «Фагот» (орієнтовно 3 пускові установки та близько 90 ракет, за іншими даними 13025).
Парк автомобільної техніки представлений переважно вантажівками Урал-4320 різних модифікацій з колісною формулою 6×6, КрАЗ-255 з колісною формулою 6×6. Контроль повітряної обстановки здійснюють РЛС П-12 «Енисей» метрового діапазону розробки 1950-х років і двокоординатна станція радіолокації дециметрового діапазону хвиль П-19. Також на озброєнні зенітно-артилерійського полку знаходяться зенітні гармати 100-мм КС-19, 57-мм С-60 та 23-мм ЗУ-23-2, зенітні кулеметні установки калібру 14,5 мм ЗПУ-2 та ЗПУ-4 Проте зенітні гармати прикривають переважно ключові об’єкти у Тирасполі (військовий аеродром).
Про наявність на озброєнні НЗФ ПРРМ засобів радіоелектронної боротьби інформація відсутня. Під час артилерійських навчань були помічені випадки застосування БпЛА типу «квадрокоптер» для ведення артилерійської розвідки. З початком російської агресії проти України збільшилася кількість навчань ОГРВ іНЗФ. Звертає на себе увагу як характер навчань. Так, неодноразово (3 серпня 2016 р.,5 серпня 2017 р., 14-15 серпня 2018 р.) проводилися навчання, під час яких здійснювалося форсування водної перешкоди. Також проводилися навчання з відбиття атаки штурмовика типу Су-25, танкових атак, нападу диверсантів.
Зафіксований факт спільних навчань російського військового контингенту та незаконних військових формувань Придністров’я, що є порушенням нейтрального статусу російських військ. Гострою залишалася проблема боєприпасів, що зберігаються на території Придністровського регіону на складах у с. Колбасна. Об’єктивна інформація щодо стану цих боєприпасів відсутня, проте деякі джерела вказують на те, що частина з них вже непридатна до застосування та потребує утилізації.
У 2019 р. під час візиту в Республіку Молдова російського міністра оборони Сергія Шойгу та проросійського президента РМ Ігоря Додона обговорювалися питання утилізації боєприпасів. Російський міністр пообіцяв, що росія надасть Молдові необхідне для цього обладнання, проте після зміни влади в Республіці Молдова та приходу до влади проєвропейських сил, подальше обговорення цього питання припинилося.
Оборонно-промисловий комплекс Придністровського регіону представляє собою важливий компонент військової системи регіону, який здатен виробляти та модернізувати деякі зразки озброєнь і воєнної техніки. Наприкінці 1990-х років ПРРМ мала розвинену важку промисловість, здатну виробляти широку номенклатуру стрілецької зброї, мінометів і боєприпасів. Провідні позиції серед них займали:
– «Бендерский машинобудівний завод» виробляв РСЗВ з 20 спрямовувачами на автомобільному шасі (кілька таких РСЗВ знаходиться на озброєнні НЗФ ПРРМ), станкові протитанкові гранатомети, міномети (калібру 82мм і 120мм); ручні протитанкові гранатомети, пістолети калібру 5,45мм, РСЗВ «ГРАД».
– Молдавський металургійний завод (м.Рибниця) може виробляти міни калібру 82мм і 120мм. За молдавськими джерелами, технологія виробництва була імпортована з російської федерації у 1995р. Тут також вироблялися протипіхотні міни у дерев’яних корпусах і протитанкові міни.
– Рибницький насосний завод виробляв підствольні гранатомети ГП-25 калібру 40мм. Необхідні комплектуючі виробляв завод «Сельхозтехніка» у м.Кам’янка.
– Завод «Електромаш» у Тирасполі виробляв 9-мм пістолети-кулемети, 9-мм пістолети Макарова, 5,45-мм пістолети, мисливську зброю та спеціальну бойову зброю, виготовлену на їх основі. Вузли – втому числі глушники – отримували з рф.
– Тираспольський завод «Електроапарат» постачає вузли й апаратні блоки для різних систем озброєння, що збираються в рф [26].
Проте, всі експерименти придністровської сторони щодо запуску виробництва важкого озброєння не мали успіху і в плані практичної реалізації не пішли далі обмежених серій. На сьогодні відсутні достеменні данні щодо випуску підприємствами Придністровського регіону воєнної продукції для місцевих НЗФ та ОГРВ. Очевидно, що тривалі роки простою, зношеність основних фондів і втрата кваліфікованих кадрів вплинули на здатність підприємств ОПК ПРРМ виробляти оборонну продукцію. Деякі з підприємств обороно-промислового комплексу регіону є власністю російських воєнних державних корпорацій. Наприклад, завод «Прибор» у Бендерах належить Об’єднаній двигунобудівній корпорації, що входить до складу російської корпорації «Ростех», а «Бендерский машинобудівний завод» з 2006р. є власністю російського оборонного підприємства «АвиаМЗкомплект».
Початок російської агресії проти України та Придністровський регіон. До 2014 р. Україна розглядала Придністровський регіон як джерело загроз переважно невоєнного характеру:
– загроза «розморожування» конфлікту і виникнення вогнища напруженості поблизу українського кордону;
– уразливість транзиту вантажів у дунайському напрямі через контроль Придністров’ям ділянки залізниці, яка пов’язує Україну з дунайськими портами (Рені, Ізмаїл);
– забезпечення розташованою на території Придністров’я Молдавською ДРЕС перетоку електроенергії у південні райони Одеської області та ризики відключення їх від електропостачання у випадку збою в її роботі;
– відсутність контролю з боку законної влади за ділянкою українсько-молдовського кордону, що створює умови для незаконного переміщення товарів, зброї, наркотрафіку, нелегальної міграції;
– наявність у с. Колбасна російських складів озброєння та боєприпасів, які є загрозою виникнення надзвичайних ситуацій;
– відсутність контролю з боку законної влади Молдови за екологічним станом річки Дністер (джерела питної води для Одеси та низки населених пунктів Одеської області) та ризики її забруднення промисловими і комунальними стоками.
Ставлення до Придністров’я змінилося після окупації Криму та початку російської збройної агресії на Донбасі. У березні 2014 р. голова т. зв «Верховного совєта ПМР» Михайло Бурла направив голові держдуми росії Сергію Наришкіну звернення з проханням передбачити у російському законодавстві можливість входження Придністров’я до складу росії [27]. Україна, у свою чергу, здійснила низку заходів, спрямованих на зменшення ризиків, пов’язаних з Придністров’ям.
Наявність військового контингенту рф у невизнаній республіці дало підстави розглядати цей анклав як воєнну загрозу національній безпеці, що знайшло своє відображення у новій редакції Воєнної доктрини України. У травні 2015 р. Верховна Рада України денонсувала угоду між урядом України та урядом російської федерації про транзит по території України військових формувань рф, які тимчасово знаходяться на території Республіки Молдова.
Ситуація у Придністровському регіоні після початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну. Широкомасштабне вторгнення російської федерації в Україну, що розпочалося 24 лютого 2022 р., суттєво збільшило рівень загроз з боку Придністровського регіону як для Півдня України, так і для Республіки Молдова.На початку березня 2022 р. російські окупаційні війська здійснили спробу взяти м.Вознесенськ Миколаївської області, яке мало стратегічне значення, враховуючи той факт, що відстань по прямій від нього до тимчасово окупованого російською федерацією Придністровського регіону Республіки Молдова складає 135 км.
Захоплення міста відкривало можливість для з’єднання 58-ї і 49-ї армій рф, які 24 лютого 2022 р. вторглися в Україну з окупованого Криму та ОГРВ, внаслідок чого південні регіони були б відрізані від України. Мужність і стійкість оборонців Вознесенська 2-3 березня 2022 р. зірвали плани противника. Придністровський регіон залишився анклавом, відрізаним від основних російських сил. У Республіці Молдова 24 лютого 2014 р. був оголошений режим надзвичайного стану.
Водночас Кишинів тривалий час не приєднувався до антиросійських санкцій, пояснюючи це можливим негативним впливом на економіку Молдови.3 березня 2022 р. в день, коли вирішувалася доля Вознесенська, Республіка Молдова слідом за Україною та Грузією подала заявку на вступ до Європейського Союзу. У відповідь т.зв. «Міністерство закордонних справ ПМР» зробило заяву, що «рішення молдовської влади означає готовність до передачі суверенітету Молдови наднаціональним органам у Брюсселі та перехід до остаточного військово-політичного та економічного освоєння території Молдови Заходом» і звернулося до ООН, ОБСЄ й «інших посередників і спостерігачів у перемовному процесі» з проханням визнати його незалежність і встановити дипломатичні відносини [28].
22 квітня 2022 р. заступник командувача Центральним військовим округом Рустам Міннекаєв на щорічних зборах Союзу підприємств оборонної промисловості Свердловської області, заявив, що російська армія прагне встановити контроль над Півднем України, що дає «доступ до Придністров’я, де також є факти утисків російськомовного населення» [29]. 25 квітня 2022 р. було обстріляно будівлю т.зв. «Міністерства державної безпеки» у м.Тирасполь. Згідно зі звітами, постріли були здійснені з гранатометів РПГ-18 і РПГ-27. Останній перебуває на озброєнні армій Придністров’я та росії.Головне управління розвідки Міністерства оборони України заявило, що вибухи у Тирасполі – це спланована провокація російських спецслужб [30].
О 23:30 того ж дня військовий аеродром поблизу Тирасполя було атаковано, за попередньою інформацією, з безпілотного літального апарату (БпЛА). На авіабазі пролунало два вибухи. Були пошкоджені вікна та дах вантажівки ЗІЛ-131. 26 квітня 2022р. о 06:40 та 07:05 були здійснені диверсійні акти, внаслідок яких були зруйновані антени потужністю 1 МВт та 0,5 МВт у селищі Маяк Григоріопольського району. Територія цього ретрансляційного центру розташована в безпосередній близькості до українського кордону. Глава Придністровської адміністрації Вадим Красносельський заявив, що, за попередніми даними, «сліди терористичних атак ведуть в Україну» [31].
У Придністровському регіоні був оголошений критичний «червоний» рівень терористичної небезпеки, який 25 травня 2022 р. був замінений на високий «жовтий» [32]. 27 квітня 2022 р. «Міністерство внутрішніх справ ПМР» заявило, що о 8:45 з української сторони у напрямку придністровського населеного пункту Колбасна були зроблені постріли. 3 травня 2022 р. у зведенні Генерального штабу Збройних Сил України було відзначено, що у Придністровському регіоні Республіки Молдова «обстановка залишається складною. Підрозділи, оперативної групи російських військ продовжують перебувати у повній бойовій готовності. Збройні формування Придністровського регіону Республіки Молдова несуть службу у посиленому режимі. Проводиться підготовка до евакуації родин офіцерів оперативної групи російських військ [33]».
6 травня 2022 р. о 09:40 у населеному пункті Воронцово пролунало 4 вибухи на території покинутого аеродрому. За заявами місцевої влади, передбачається, що як мінімум два дрони завдали ураження аеродрому, пролітаючи над населеним пунктом. За годину інцидент повторився. 13 травня 2022 р. була здійснена спроба підпалу нафтобази в м.Тирасполі та будівлі «республіканського військкомату». «Міністерство внутрішніх справ ПМР» заявило про причетність до цих випадків спецслужб Республіки Молдова [34].
5 червня 2022 р., за твердженням Придністровської адміністрації, два вибухові пристрої були скинуті з дрону на територію автопарку резервного підрозділу миротворчого контингенту Придністров’я в районі села Володимирівка. Внаслідок вибухів отримали пошкодження дві автомашини. У автомобіля Урал-43202 осколками розбито скло та посічена кабіна, незначні уламки ушкодження кузова та кабіни отримав автомобіль КрАЗ-25535.Жодна з цих провокацій не мала політичних і військових наслідків. Восени 2022 р. суттєво змінилася воєнно-стратегічна ситуація на Півдні України. Внаслідок контрнаступальної операції Сил оборони України були звільнені від російських окупаційних військ правобережні райони Херсонської області включно із містом Херсон. Загроза прориву російських військ до Придністровського регіону була ліквідована та відповідно зменшений рівень воєнних загроз з боку російського військового контингенту в ПРРМ.
Проте спроби підтримувати високий рівень напруги в Придністровському регіоні не припинилися. Мета зазначених провокацій полягала, швидше за все в тому, щоб відволікти увагу і воєнні ресурси з інших ділянок фронту україно-російської війни. На початку лютого 2023 р. Президентка Республіки Молдова Мая Санду повідомила про наміри російської федерації дестабілізувати ситуацію в країні шляхом залучення людей із військовою підготовкою переодягнених у цивільне, організації мирних протестів з метою захоплення влади.
23 лютого 2023 р. Міністерство оборони росії виступило із заявою про те, що влада України нібито готує провокацію проти невизнаного Придністров’я. У заяві йшлося про те, що провокація нібито буде здійснена підрозділами Збройних Сил України, зокрема «із залученням націоналістичного формування «Азов».Також російське відомство заявило, що як «привід для вторгнення» планують інсценування наступу російських військ із території Придністров’я, і для цього українські військові нібито будуть переодягнені у форму військовослужбовців збройних сил рф [36].
9 березня 2023 р. «Міністерство державної безпеки ПМР» повідомило про запобігання «теракту» проти кількох посадових осіб регіону, який нібито готували «за вказівкою Служби безпеки України» (СБУ). Тирасполь стверджував, що спочатку «теракт» у Придністров’ї готували проти делегації ОБСЄ. А вже другою метою нібито мав стати голова придністровського регіону Вадим Красносельський. У СБУ, у свою чергу, заявили, що розцінюють це «винятково як провокацію, зрежисовану у Кремлі». Представники відомства зазначили, що росія прагне «розхитати ситуацію на території, яка фактично є окупованою та підконтрольною їй», звинувативши в цьому Україну [37].
12 січня 2024 р. «Міністерство державної безпеки ПМР» повідомило, що на об’єктах спецпідрозділів силових відомств Республіки Молдова під керівництвом іноземних фахівців проходять підготовку спеціальні бойові групи загальною чисельністю понад 60 осіб, які здебільшого прибули з території України та мають досвід бойових дій. Групи нібито призначені для проведення на території ПМР терористичних актів, спрямованих на знищення критично важливих об’єктів життєзабезпечення, проведення диверсій на військових об’єктах, захоплення чи знищення найвищих посадових осіб республіки та керівників силових відомств [38]. Проте, незважаючи на диверсійні акти, що сталися на території ПРРМ, Придністровська адміністрація обмежилася звинуваченнями на адресу України та Молдови, не вживаючи військових заходів.
Заходи Республіки Молдова щодо підвищення обороноздатності. Широкомасштабна збройна агресія російської федерації проти України змусила керівництво Республіки Молдова (РМ) приділяти більше уваги питанням підвищення обороноздатності країни, переозброєнню та переоснащенню Національної армії Республіки Молдова (НАРМ) сучасними зразками озброєнь і військової техніки, у першу чергу, за рахунок отримання військово-технічної допомоги як від окремих країн, так і в цілому від Європейського Союзу та НАТО.Республіка Молдова, згідно ст.11 Конституції, є нейтральною державою і не допускає розміщення на своїй території збройних сил інших держав.
Основою воєнної безпеки є Національна армія РМ, яка складається з Сухопутних сил і Військово-повітряних сил. За даними щорічника Military Balance, Національна армія Молдови налічують 5,15 тис. осіб, з яких у сухопутних військах 3,25 тис., у повітряних силах 600, логістичною підтримкою зайнято 1,3 тис. осіб, у військах карабінерів, які підтримують внутрішній. порядок і воєнізованих формуваннях служать 900 бійців. У резерві перебувають 58 тис. осіб. Національна армія складається з Сухопутних військ, Військово-повітряних сил, Військово-річних сил і Військ карабінерів.
До складу Сухопутних військ входять 3 мотопіхотних бригади, окремий миротворчий батальйон, інженерний батальйон, артилерійський батальйон, батальйон зв’язку, рота хімічного захисту, батальйон охорони. На озброєнні Сухопутних військ перебувають в основному зразки озброєнь радянського та частково румунського виробництва:
– 61 гусенична бойова броньована машина (9 БТР-Д і 52 МТ-ЛБ), 92 колісних ББМ (12 БТР-80 і 80 TAB-71 виробництва Румунії), 44БМД-1;
– 219 артилерійських систем, з яких 16 причіпних 122-мм гаубиць М-30, 20 причіпних 152-мм гармат 2А36 «Гіацинт» та 31152-мм причіпних гаубиць Д-20, 9120-мм самохідних мінометів НОНА-С, 11РСЗВ «Ураган», 132 міномети калібром 120 та 82мм, 31100-мм протитанкова гармата МТ-12, протитанкові ракетні комплекси «Фагот» і «Конкурс»;
– зенітні установки: 22 – 23-мм ЗУ-23-2 та 11 – С-60.
Військово-повітряні сили включають в себе зенітно-ракетний полк (на озброєнні 3 ЗРК С-125 «Нева-М1» і льотна ескадрилья (2 літака АН-2, 1 літак Як-18, 2 гелікоптери – Ми-8ПС і 4 Ми-8МТВ-1) З метою підсилення обороноздатності Республіка Молдова протягом 2022-2023 рр. здійснила наступні заходи:
– на 2023 р. оборонний бюджет РМ був збільшений на 68% до 1,7млрд. лей, проте він складає лише 0,55% від ВВП країни (проти 0,38% у 2023 р.).
– збільшення кількості навчань, у тому числі із залученням іноземних партнерів. У 2023 році були проведені 4 навчання з резервістами (у квітні, травні, червні та вересні).
З 25травня по 2червня 2023р. були проведені навчання протиповітряної оборони «Повітряний щит – 2023», в якому взяли участь військові Великої Британії, Румунії, Франції з метою забезпечення заходів безпеки під час проведення другого саміту Європейської політичної спільноти.
10-22 вересня 2023 р. у Молдові проходили багатонаціональні комбіновані військові навчання Scutul de Foc/Rapid Trident – 2023, в яких взяли участь близько 500 молдавських, румунських та американських військовослужбовців.
25-31 жовтня 2023 р. у навчальних центрах і на полігонах авіаційного полку «Дечебал» у Маркулештах і мотострілецької бригади «Молдова» у Бєльцях. У навчаннях взяли участь близько 200 військовослужбовців із Національної армії Молдови та Армії США.–переозброєння Національної Армії РМ за рахунок військово-технічної допомоги.
У грудні 2023 р. Республіка Молдова отримала систему спостереження за повітряним простором вартістю 14 млн. євро, яка була куплена у французького підприємства THALES. Також протягом 2023 р. до РМ від Німеччини надійшло 19 бронетранспортерів Piranha IIIH з колісною формулою 8×8. Порівняння бойового потенціалу ОГРВ і НЗФ ПРРМ та Національної Армії Республіки Молдова свідчить про наступне:
– ОГРВ і НЗФ ПРРМ поступаються НАРМ за кількістю та вогневій мощі ствольної артилерії, проте переважає їх у кількості РСЗВ, що забезпечує їм кращу щільність вогню та можливості маневру;
– за кількістю та якістю бойових броньованих машин Республіка Молдова має певні переваги, які збільшилися за рахунок надходження протягом 2022-2023 рр. на озброєння НАРМ сучасних бронетранспортерів PiranhaIIIH, які за рівнем захищеності перевищують радянські зразки;
– очевидною перевагою НЗФ ПРРМ є наявність важкого бронетанкового озброєння (танків Т-64БВ);–протягом 2022-2023 рр. Республіка Молдова покращила свої спроможності щодо контролю за повітряною обстановкою, проте спроможності щодо відбиття атак з повітря залишаються на низькому рівні.
У зазначеному контексті порівняння бойового потенціалу ОГРВ і НЗФ ПРРМ з потенціалом Збройних Сил України навряд чи може виглядати коректним і співставним. Хотілося б відзначити лише ключові недоліки російського військового контингенту в Придністровському регіоні:
– більшість зразків ОВТ, що перебувають на озброєнні російського військового угруповання в ПРРМ становлять зразки радянського виробництва, які матеріально та морально застаріли;
– артилерія НЗФ за своїми кількісними та якісними показниками може виконувати обмежене коло завдань за призначенням;
– система протиповітряної оборони Придністровського регіону не відповідає сучасним вимогам і не може забезпечити прикриття всіх військових підрозділів, розташованих на території регіону;
– ОГРВ та НЗФ ПРРМ не мають серйозного досвіду як застосування безпілотних літальних систем, так і протидії ним.
Висновки:
1. Наявність у Придністровському регіоні російського військового контингенту та НЗФ протягом 32 років з моменту завершення збройної фази Придністровського конфлікту залишається дестабілізуючим чинником, що впливає на безпекову ситуацію в південних областях України. З початком російської агресії проти України у 2014 р. вплив зазначеного чинника суттєво зріс. Після початку широкомасштабного вторгнення військ рф в Україну російське командування не приховувало, що його ціллю є окупація Півдня України з метою встановити сухопутний коридор до Придністровського регіону.
2. Плани російського керівництва щодо захоплення у 2022 р. Півдня України та створення сухопутного коридору до Придністровського регіону були зруйновані мужніми й ефективними діями Сил оборони України. Особливу роль у зриві планів російського командування відіграла героїчна оборона м.Вознесенськ (1-15 березня 2022 р.) та м.Миколаїв (24 лютого – 10 листопада 2022 р.).
Протягом квітня-травня 2022 р. російські спецслужби намагалися за допомогою провокацій досягти ескалації напруження у Придністровському регіоні, проте не мали успіху. Звільнення правобережжя Херсонської області включно з м.Херсон від російської окупації внаслідок Херсонської контрнаступальної операції (29 серпня – 11 листопада 2022 р.) остаточно ліквідувало загрозу можливого возз’єднання наступаючих російських окупаційних військ та ОГРВ ПРРМ.
3. ОГРВ ПРРМ і НЗФ ПРРМ за кількістю та рівнем бойової підготовки особового складу, кількістю та якістю ОВТ, що перебуває на їх озброєнні, суттєво поступаються Силам оборони України і в якості самостійного військового угрупування можуть виконувати лише обмежене коло завдань тактичного рівня. Проте, їх присутність на території Придністровського регіону змушує Сили оборони України утримувати певне військове угруповання для протидії можливим воєнним загрозам, протидії диверсійно-розвідувальній діяльності.Також ОГРВ ПРРМ і НЗФ ПРРМ становлять воєнну загрозу для Республіки Молдова, де відіграють роль дестабілізуючого чинника, який має сприяти «гібридним» діям російської федерації, спрямованим на усунення нинішнього проєвропейського уряду Республіки Молдова.
4. Республіка Молдова залишається прихильницею розв’язання Придністровського конфлікту винятково у мирний спосіб і здійснює заходи, спрямовані на економічну реінтеграцію ПРРМ. Водночас Республіка Молдова у відповідь на зростання загроз національній безпеці внаслідок широкомасштабного вторгнення рф в Україну, вжила заходів щодо підвищення обороноздатності Національної армії. Проте, обсяг виділених на оборонні потреби коштів є недостатнім для переозброєння Національної армії РМ, що зробило Молдову залежною від постачання озброєнь і військової техніки від держав-партнерів.
Відбувається поступове надходження на озброєння Національної армії західних зразків ОВТ. Попри зближення з НАТО Республіка Молдова навряд чи відмовиться у перспективі від нейтрального статусу через негативне сприйняття вступу до НАТО в суспільстві, а також наявність юридичних перешкод, зокрема, необхідність скасування нейтрального статусу на референдумі.
* * *
[1] Це не орфографічна помилка, а прийнята після 24.02.2022р. в українському суспільстві практика писати назву держави-агресора з маленької букви, що показує зневажливе ставлення до неї зі сторони автора допису. – Прим.ред.
[2] Молдавия. Современные тенденции развития / под ред. д-ра ист. наук Е.М.Кожокина. Москва: РОССПЭН, 2004. 494с.;ДевятковА.В. Перед вызовом европеизации: политика России в Приднестровском урегулировании (1992-2012гг.). Тюмень: Изд-во Тюменского гос. ун-та, 2012. 164с., ХаритоноваН.И.Приднестровский конфликт (1988-2012гг.). Москва: РИСИ, 2015. 520с.;КозловА.В. ЧернобривыйВ.Н.Непокоренное Приднестровье. Уроки военного конфликта. Москва: Вече, 2015. 300с.[3] Moldova–Transnistria: Eforturicomunepentruunviitorprosper. Procesul de negocieri = Молдова–Приднестровье: Общими усилиями – к успешному будущему. Переговорный процесс = Moldova–Transdniestria: Working Together for a Prosperous Future. Negotiation Process / colegiul de red.: Denis Matveev, Galina Şelari, Elena Bobcova, Bianca Cseke. Ch.: „Cu drag” SRL. 2009. 312p.; StavilaI., BalanGh. Conflictul Treansnistrean: esecul reglamentarii unui cunflict care poate fi solutionat// Revista Militara. 2010. No2(4). P.4-26;TaralungaVictoria. Conflictul transnistrean: cauze, esenta, 419 particularitati // Traditie şi inovare in cercetarea stiintifica, Editia aVII-a: Materialele Colloquia Professorum din 12oct. 2017. Balti, 2018. P.150-160.[4] Бабилунга Н.В., Бомешко Б.Г. Приднестровский конфликт: исторические, демографические политические аспекты. Тирасполь: Изд-во РИО ПГУ, 1998. 90с.; История Приднестровской Молдавской Республики. Том2–2. Тирасполь: Изд-во РИО ПГУ; Приднестровский Государственный Университет им.Т.Г.Шевченко, 2001. 448с.; Феномен Приднестровья. 2-е изд. перераб. и доп. Тирасполь: Изд-во РИО ПГУ, 2003. 336с.; ВолковаА.З. Создание Приднестровской Молдавской Республики: монографическое исследование. Бендеры: Полиграфист, 2010. 576с.[5] ПерепелицаГ.Н. Конфликт в Приднестровье: причины, проблемы и прогноз развития. Київ: Стилос, 2001. 147с.; КоцурВ.В. Етнополітичний конфлікт у Придністров’ї у контексті українсько-молдовських міждержавних відносин. Київ: ІПіЕНД ім.І.Ф.Кураса НАН України, 2013. 272с.; Придністровська проблема: погляд з України. Київ: Істина, 2009. 272с.[6] FylypenkoA.The «FirstHybryd»: the Transnistrian conflict in the context of the Russian-Ukrainianconflict //UkraineAnalytica. 2017. Issue 3 (9). P.714; Филипенко А. Придністровський конфлікт 1992 року та російська агресія проти України: компаративний аналіз // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Чернів. нац. ун-т ім.Юрія Федьковича, Ф-т історії, політол. та міжнар. відносин, Каф. міжнар. відносин. 2018. Т.37-38.С.73-80;ФилипенкоА. Придністровський конфлікт: уроки для України. Національний інститут стратегічних досліджень. Офіційний сайт. URL: https://bit.ly/3UG7Pxx[7] СидоренкоС.Настав час ліквідувати Придністров’я. Як для цього має і як не може діяти Україна//Українська правда. 28.12.2022. URL: https://bit.ly/4a3dZfv; У Молдові неготові дорішень по«Придністров’ю» і воліють, аби конфлікт був заморожений— Герасимчук//Громадське радіо. 01.05.2022. URL: https://bit.ly/3UFojpD; «Молдова неможе нічого вдіяти». Придністров’я небезпечне для України нелише присутністю російських військових— експерт. URL: https://bit.ly/4aUNcU0[8] TelipanV. Armata Transnistreana – element de siguranta a noului dispozitiv military rus // Focarele separatiste si impactul lor asupra terorismului contemporan. Materialele conferinței științifico-practice internaționale 16martie 2017. Chisinau, 2017. P.315-322[9] LeahuI. Problematica transnistreană: evoluţiile situaţiei în domeniul securităţii. URL: https://bit.ly/3WlFvBO[10] Збройні Сили «Придністровської Молдавської Республіки»: реальна загроза чи велике перебільшення?// Мілітарний. 15.01.2022. URL: https://bit.ly/3Wtd2tA[11] Молдова рассматривает лишь мирный вариант урегулирования приднестровского конфликта – Президент Майя Санду //Инфотаг. 16.12.2022. URL: https://www.infotag.md/rebellion/303650/[12] Возникновение и развитие вооруженного конфликта в Приднестровском регионе Республики Молдова //Министерство обороны Российской Федерации. URL: https://bit.ly/49WcmA5[13] Соглашение между Российской Федерацией и Республикой Молдова о правовом статусе, порядке и сроках вывода воинских формирований Российской Федерации, временно находящихся на территории Республики Молдова//Министерство иностранных дел Российской Федерации. URL: https://bit.ly/4ag3LIZ[14] TelipanV. Armata Transnistreana – element de siguranta a noului dispozitiv military rus…P.322.[15] Ibidem.[16] TelipanV.Op.cit. P.323.[17] Рогозин: Россия перевооружит миротворцев в Приднестровье // Взгляд.16.04.2012. URL: https://vz.ru/news/2012/4/16/574718.html[18] Украина не позволит России ввозить вертолеты в Приднестровье // Молдавские ведомости. 01.08.2023. URL: https://bit.ly/49XdGml[19] КС Молдови визнав незаконним перебування російських військ у Придністров’ї // Українська правда. 03.05.2017. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2017/05/3/7142892/[20] «В Приднестровье 13-14 тыс. вооруженных людей». Носатый о военном присутствии в регионе // Newsmaker. 02.06.2022. URL: https://bit.ly/3w7076b[21] Збройні Сили «Придністровської Молдавської Республіки»: реальна загроза чи велике перебільшення?// Мілітарний. 15.01.2022. URL: https://bit.ly/3Wtd2tA[22] TelipanV. Op.cit. P.321.[23] «В Приднестровье 13-14 тыс. вооруженных людей». Носатый о военном присутствии в регионе // Newsmaker. 02.06.2022. URL: https://bit.ly/4bkVhBd[24] «Шмель» из Приднестровья // Новости ВПК. 03.02.2022. URL: https://vpk.name/news/576833_shmel_iz_pridnestrovya.html[25] TelipanV. Armata Transnistreana – element de siguranta a noului dispozitiv military rus…P.320.[26] RonceaG. Transnistria – potential militar-logistic si rolul sau in geopolitica istmului Ponto-Baltic. URL: https://bit.ly/4bePSeM[27] «Ведомости»: Приднестровье хочет войти в состав России // BBCNews. Русская служба. 18.03.2014. URL: https://bbc.in/3Uog5AF[28] Придністров’я захотіло «визнання незалежності» через заявку Молдови на вступ до ЄС // Європейська правда. 04.03.2022. URL: https://bit.ly/49ZcGOv[29] Захват юга Украины – новая концепция вторжения или версия одного генерала? // BBCNews. Русская служба. URL: https://www.bbc.com/russian/news-61182205[30] Вибухи у Придністров’ї є спланованою провокацією російських спецслужб – ГУР// Укрінформ. 25.04.2022. URL: https://bit.ly/3xYPjaR[31] Глава невизнаного Придністров’я заявив, що «сліди терористичних атак ведуть в Україну» // Європейська правда. 26.04.2022. URL: https://bit.ly/4dnoVr6[32] В Приднестровье снижен уровень террористической опасности // Новости Приднестровья. 25.05.2022. URL: https://bit.ly/3UnzK3H[33] Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine. Оперативна інформація станом на 18.00 03.05.2022 щодо російського вторгнення. URL: https://bit.ly/4aYKGvK[34] Подозреваемый в совершении поджога Военкомата в Тирасполе задержан // Новости Приднестровья. 23.05.2022. URL: https://bit.ly/3Ue87Kw[35] Приднестровская делегация в ОКК считает необходимым обеспечить миротворцев средствами для подавления беспилотников // Новости Приднестровья. 09.06.2022. URL: https://bit.ly/3UpduGC[36] У Міноборони РФ нафантазували про підготовку «вторгнення» ЗСУ в Придністров’я// РБК-Україна. 23.02.2023. URL: https://bit.ly/3wqAiOi[37] В Приднестровье «двух террористов» приговорили к 12 и 20 годам тюрьмы. Что рассказал Красносельский ОБСЕ//Newsmaker. 12.03.2024. URL: https://bit.ly/3whJHYI[38] МГБ ПМР: В Молдове готовятся боевые группы для проведения терактов в Приднестровье // Новости Приднестровья. 12.01.2024. URL: https://bit.ly/3JN1wlf
Автори:
Крет Микола Анатолійович – майор, офіцер відділу історії озброєнь та військової техніки Збройних Сил України Центру досліджень воєнної історії Збройних Сил України (Київ, Україна)
Филипенко Артем Олександрович – сержант, командир відділення 35-ї окремої бригади морської піхоти (Одеса, Україна)
Джерело тут
