лист до редакції
Товаришка Антисистема
Радикальне угруповання, що ставить себе понад законом, керуючись революційною логікою подій, досить часто стає розмінною монетою для системи. Навіть не системи, а банальних «розкладів» на місцевому рівні. Найцікавіше, що ніхто не розглядає такого «революціонера» як революційного суб‘єкта – йому відведено роль «лоха», «гарматного м‘яса», яке за мить протесту готове пожертвувати власною свободою і не вдається у аналіз того, кому буде вигода. Воістину, кому хліб, а кому видовища.
Досліджуючи це питання, досить важко збагнути, що є причиною такої ситуації – наявність «провокатора» у лавах своїх, чи звичайної дурості. У результаті таких дій, «система», проти якої борються «революціонери» здається більш кмітливою. Різниця від пошкоджень «революціонерами» будівель у вигляді замовлень на реставрацію пошкодженого майна та «відкатів» повертається конкретним людям. Таким підприємливим особам було би непереливки без «мегарадикалів»: без особливих інвестицій можна виграти тендер на наданя охоронних послуг чи добитися виплати страховки.
Історія знає немало таких випадків, коли активність радикалів ставала не кроком до їх перемоги, але грала на користь їх ворогів. Наприклад, діяльність Бойової організації соціалістів-революціонерів,як стало відомо згодом, керувалася з кабінетів царської охранки. Керівник цієї структури, знаменитий Азеф, отримував за цю роботу солідні кошти, у той час як рядові члени та інші люди з керівництва (у тому числі Б.Савінков) були інструментами чужої волі. Недалекоглядний, проте надзвичайно радикальний вчинок комуніста , який підпалив рейхстаг у 1933 році, є гарною ілюстрацією того, що може спричинити відчайдушна, проте не наповнена змістом акція прямої дії. З відносно нещодавніх і вітчизняних подій можемо пригадати розігнання залишків наметового містечка у 2005 році членами УНА Едуарда Коваленка: радикальних хлопців посадили, хоча до того їх заходи не зустрічали опору з боку влади.
Розглянемо гарну ілюстрацією тез, сказаних раніше, у контексті «димової атаки» 21 січня «Автономними правими» будівлі КМДА. Цій акції передувала менш відома подія – 20 січня 2010 року Секретаріат Київської ради провів відкриті торги щодо купівлі послуг із розслідування та забезпечення безпеки адміністративної будівлі. Мова йшла про гроші на загальну суму 4, 53 мільйони гривень (за інформацією «Главред-Столиця»). Кошти за здійснення охорони отримує ВАТ ««Центр економічного забезпечення охоронно-детективної діяльності «Орлан» і ДП «Агентство професійної безпеки «Атлант», засновником яких є Генадій Насонов, віце-президент Української федерації працівників недержавних служб безпеки.
Розрекламований «акт громадської непокори» був вигідний не молоді, залученій до акції, але, або новій охороні (після такої події з‘являється чітке пояснення, чому державну охорону було замінено на більш дорогу – професійну), або – суперникам по тендеру або чиновникам: таким актом гарно тестується стан служби безпеки і, відповідно, з‘являється можливість провести ротацію відповідальних. У контексті можливого переобрання міської ради у травні 2010 року – це може виступити і як репетиція відбиття можливого захоплення споруди. За інформацією Київ.proUA.com, «Орлан» отримав 101 тис. грн за фізичну охорону пленарних засідань Київради і 48 тис.грн за обслуговування систем телеспостереження. «Атлант» заробив 4,18 млн. гривень за фізичну охорону комплексу адмінбудівель і території. Згодьтесь, собівартість акції є на порядок нижчою.
Гра на очікуваннях радикально налаштованої молоді – не є чимось новим. Ще у 2007 році праворадикальний актив, як і при атаці на КМДА, був використаний у довгому процесі переділу квартири на вулиці Грушевського. Там на той час знаходився офіс партії «Братство» Дмитра Корчинського. Річ у тому, що квартиру не могла поділити родинна пара після розлучення. У ході певних комбінацій за участю деяких осіб у квартирі було розміщено офіс партії. У квітні 2007 року група молодих націоналістів спровокувала бійку в цьому приміщені. У результаті були постраждалі, на деяких учасників подій було відкрито кримінальну справу. Через кілька днів з’явився колишній власник (чоловік) квартири. Невідомо, чи хтось отримав кошти, і чи хтось із молодих ідеалістів їх бачив. Вони могли діяти “за покликом серця”. Проте, ситуація допомогла вирішити питання щодо майна напроти Верховної Ради України.
Пригадаймо, як і ким було використано піднесення у 1991 році та 2004 – явно не масовкою Майдану. Здається, Наполеон сказав, що переможці не вірять у випадковості. Бунт без політичної спрямованості та без розуміння ситуації є вигідним усім, окрім революціонерів. Якщо ті, звісно, не є паталогічними мазохістами із втраченим інстинктом самозбереження, які люблять програвати бої з міліцією, платити штрафи, сидіти у тюрмах, лише через відчуття власного понту.
Вибори Президента України не закінчилися з підрахунком голосів на дільницях. Ситуація ж виглядає таким чином: «недоторкані» депутати захоплюють поліграфкомбінати і заводи. Ті, хто нічим не захищений – далі випалюватимуть зірки на лобах пам’ятників, кидатимуть шашки і мріятимуть про революцію, будучи вписаними в чиїсь фінансові процеси. Це так – вигідно, працювати на електоральному полі ентузіастів, коли гроші спонсорів можна просто ховати, не турбуючись питанням відсотків.
