Домой Стратегия РЕКВІЄМ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

РЕКВІЄМ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

978

Переклад короткого тексту Агамбена у блозі Diario della crisi на веб-сайті Istituto Italiano per gli Studi Filosofici (23 травня 2020 р.). Як і у багатьох своїх останніх блогах, Агамбен навмисно посилається на події в Італії.

Як ми і передбачили, зайняття університету наступного року відбуватимуться в Інтернеті. Те, що було очевидно уважним спостерігачам, а саме те, що так звана пандемія буде використовуватися як привід для все більшої дифузії цифрових технологій, — належним чином реалізується.

Нас тут не так цікавить трансформація викладання, в якій елемент фізичної присутності (завжди такий важливий у взаєминах між студентами та викладачами) остаточно зникає, як — зникнення групової дискусії на семінарах, яка була найживіша частина навчання та пізнання.

Частиною технологічного варварства, яке ми зараз переживаємо, є відмова від життя, від будь-якого досвіду почуттів, а також втрата фокусу уваги, постійно ув’язненого в спектральному екрані.

Набагато більш важливим у тому, що відбувається зараз, про що не говорять взагалі, а саме: кінець студентства [studentato, studenthood], як способу життя.

Університети народилися в Європі від студентських асоціацій — університетів — і вони їм зобов’язані. Бути студентом означає, насамперед, спосіб життя, в якому навчання та відвідування лекцій, безумовно, були визначальними рисами, але не менш важливими були зустрічі та академічна мобільність з іншими вченими, які часто приїжджали з віддалених місць та збиралися разом.

Ця форма життя еволюціонувала по-різному протягом століть, від священнослужителів у середньовіччі до студентських рухів ХХ століття, — цей соціальний вимір явища залишався постійним. Кожен, хто викладав в університетській аудиторії, добре знає, як перед власними очима складаються дружні стосунки, і відповідно до їх культурних та політичних інтересів формуються невеликі навчальні та дослідницькі групи, які продовжуються навіть після закінчення занять.

Все це, що тривало майже десять століть, тепер закінчується назавжди. Студенти більше не житимуть у містах, де знаходяться їхні університети. Натомість вони слухатимуть лекції, закриті у своїх кімнатах, а іноді відокремлені на сотні кілометрів від тих, хто раніше був їх однокласниками.

Невеликі міста, які колись були престижними університетськими містами, побачать, що їх громади студентів, які часто складають найбільш живу частину, зникають з їхніх вулиць.

Про кожне соціальне явище, яке вмирає, можна сказати, що в певному сенсі воно заслужило свого кінця; напевно, що наші університети досягли такої міри корупції та відмову від спеціалістів, що оплакувати їх неможливо, а форма життя студентів, як наслідок, однаково збідніла.

Два пункти, однак, повинні залишатися вагомими:

  • професори, які погоджуються — як це робиться масово — підкорятися новій диктатурі телематики та проводити свої курси лише в Інтернеті — ідеальний еквівалент викладачів університету, які в 1931 р. присягнули на вірність фашистському режиму. Як це сталося тоді, цілком ймовірно, що лише п’ятнадцять із тисячі відмовляться, але їхні імена, безумовно, запам’ятаються поряд із тими п’ятнадцятьма, які не склали присяги;
  • студенти, які по-справжньому люблять навчатися, повинні будуть відмовитись від вступу до трансформованих таким чином університетів, і, як на початку, установити (інституалізувати) себе новими університетами, лише в межах яких, на тлі технологічного варварства, слово минулого може залишитися живим і народиться щось на зразок нової культури — якщо вона народиться!
Джорджіо АГАМБЕН, італійський філософ 23 травня 2020 року

Джерело: Istituto Italiano per gli Studi Filosofici

Авторизований переклад «ПолітКому»

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь