Дмитро Сагін
Не знаю, як вам, але авторові цієї статті дуже подобаються довгі виборчі списки. До загального меню кандидатів готують додати ще одну страву за принципом «2 в 1». Детальніше про виборчу співпрацю Мороза-Симоненка – далі . Україна – це не держава перманентної революції, за Троцьким, але країна перманентної кухонної злості до скоробагатьків. Світова криза – жменька хмизу в багаття побутового марксизму. Швидше, нагадування і бажання поставити населення у позицію, коли чекати уже нема коли і нема на що.
Існує попит, пропозиція і впарювання. Впарюють тоді, коли є продукт і ситуація на ринку, коли його можна вдало спихнути. У 2004 році вже розглядався союз між комуністами та соціалістами Мороза. Олександр Олександрович тоді ще не носив горде звання «Іуди», зате газету «Сільські вісті» уже звинувачували в юдофобії. Такий союз міг би відтягнути голоси як зі сторони Ющенка, так і від Януковича. Утім, «ліві», розійшлися по більш хлібних проектах – відповідно помаранчевого та синього кольорів. Очевидно, не для того, щоб експропріювати російських і американських буржуїв і побудувати для себе конспіративні маєтки з басейнами для революційних тренувань у районі Конча-Заспи.
Нині частково історія продовжується. Щоправда, Сан Санич «вистрелив» поперед батька: у 2009 році його зв‘язки з Януковичем уже не вважалися би «зрадою» – дружити з регіоналами можна було би проти чинного президента за підтримки БЮТ. Тоді, у 2006 році, населення не зрозуміло прогресивних устремлінь поета та політика.
Як повідомляє офіційний сайт СПУ, за ініціативою комуністів нещодавно було проведено консультації лівих сил щодо створення блоку Лівих сил і підтримки кандидата на пост Президента в особі представника КПУ, як підказує інтуїція, Петра Симоненка. Крім СПУ, як зазначає прес-служба КПУ, у переговорах узяли участь також прогресивні соціалісти Вітренко, Слов‘янський комітет, партія «Справедивість», ВО «ЗУБР» і Російська громада. Ці організації більше відіграють роль не «лівих» політичних акторів, а – патріотичних слов‘янських, їх акції спрямовані не так на соціальний захист населення як на пропаганду російських цінностей. Саме нинішньої, капіталістичної Росії.
Нагадаємо, раніше партія Мороза представляла себе як прихильник «європейського соціалізму». Як показує персональний склад інших учасників консультацій, нині мова йде про компанію з політичними, не повертається язик сказати, «силами» зюганівського зразка – з ідеологією державного капіталізму, замішаного на державності, московському патріархатові та вірі в «сильну руку».
З 2004 року багато чого змінилося. Колись єдина популярна «європейсько-ліва» СПУ нині має щонайменше два відгалуження – «Союз лівих сил» Василя Волги, партія, яка, за чутками, фінансується з кишені Рената Ахметова, та новостворений «Союз за демократію та справедливість», який розкручується Йосипом Вінським, раніше – далеко не останньою людиною в СПУ, на якій були зав‘язані комерційні зв‘язки організації. Жодна з цих сил, виходячи з повідомлень на офіційних сайтах комуністів і соціалістів, участі у зустрічах не брала.
Не зовсім так виглядає ситуація в Криму – там СЛС і КПУ близько дружать. Ці дві сили створили так званий Блок Леоніда Грача «За новий Крим!», який товаришує із болгарською партією «ГЕРБ». Щоправда, риторика у цього блоку не дуже пролетарська: традиційна для регіону підтримка російської мови та бізнес-проекти на кшталт керченського транспортного переходу, до якого залучаються бізнесмени з Болгарії.
Про Грача та Волгу – можна говорити окремо. У кількох словах, Грач у КПУ, як і Волга раніше в СПУ, відзначалися великими амбіціями. Але якщо Леонід Грач мав під собою кримську регіональну організацію КПУ, фонд «Резиденція Богдана Хмельницького» із налагодженими зв‘язками з Росією, то Василь Волга довгий час тикався на маргінесі політичного життя України. Він і його стара партія «Громадський контроль», м‘яко кажучи, були не дуже популярними. Тим не менше, у 2004 році Василь Волга пішов у Президенти, а у 2006 році був обраний до парламенту за списками СПУ. Як повідомляє «Ліга-Досьє», «незадовго до разподілу місць у списках він отримав партійне завдання – їхати в Донецьку область із огульною критикою на адресу «регіоналів». А після відмови отримав «непрохідну» 39-у позицію, після чого вирішив узагалі зняти свою кандидатуру і замість Партії регіонів критикувати лідера СПУ Олександра Мороза».
Серед проектів Василя Волги і співпраця з далеко не лівим політиком Жиріновським, якому пропонувалася підтримка «Карти росіянина» – допомоги росіянам за межами Росії, і акція «Свобода – это выбор языка». Аналізуючи діяльність СЛС у такому випадку, знайти щось «ліве» – досить важко. Нагадаємо, що Леонід Грач – неодноразовий захисник російської ідентичності в Криму, помічався у створенні усіляких фондів і громадських організацій, пов‘язаних із Кремлем.
Варто згадати і про конфлікт між Леонідом Грачем і Петром Симоненком, який набув свого поширення після скандалу із амурними справами офіційного лідера КПУ. Ця ситуація дозволила побачити родинне життя VIP-лівих зсередини. Зокрема, цікавим було інтерв‘ю кинутої Петром Миколайовичем дружини, яка скаржилася, що на кишенькові витрати їй видавалося чоловіком «лише» вісім тисяч гривень на місяць. Більше, мовляв, він витрачав на коханку, Оксану Ващенко.
Звичайно, говорити про Симоненка як про самостійну фігуру у виборчих перегонах – річ несерйозна. Бажання Мороза зрозумілі – ось уже два роки він знаходиться поза великою політикою, грошей у нього вкладається усе менше, а члени партії потроху мігрують у більш прибуткові політпроекти. На наших очах формується суто технічний кандидат, який запускається на електоральне поле з чітко заданими параметрами: літні люди, що бажають справедливості для себе та своїх онуків, ветерани силових структур СРСР, які зацікавлені у відстоюванні прав російськомовних осіб, і, традиційні для Мороза, селяни, які передплачують «Сільські вісті». «2 в 1» – це не вибухова суміш, а маленький політтехнологічний пшик, який навіть не вибухає. Пригадуєте, як на уроках з ДПЮ: «Спалах зліва!»
