Чеслав Мілош одного разу зауважив, що становище письменників з «іншої Європи» (так він називав Mitteleuropa) було «уявним» для громадян західноєвропейських держав. Частково ця неоднорідність відбувалася через відсутність національних держав та присутність на їхньому місці протягом століть до кінця Першої світової війни імперії Габсбургів. Нам, які народилися в національній державі і не відрізняють італійця від італійського громадянина, нелегко уявити ситуацію, в якій національна приналежність італійця, угорця, чеха або русина не означала б державної ідентичності. Відносини до території держави та державної мови для громадян імперії були, безумовно, іншими та більш інтенсивними, вільними від будь-якого правового значення та будь-якої національної конотації. Існування такої реальності, як імперія Габсбургів, було можливим лише на цій основі.
Добре не забувати про це, коли ми бачимо, що сучасна Європа, яка була створена в результаті пакту між національними державами, не тільки не має і ніколи не мала жодної іншої реальності, окрім грошей та економіки, але сьогодні фактично перетворилася на привид, повністю підпорядкований військовим інтересам чужої їй держави. Колись, підхопивши пропозицію Олександра Кожева, ми запропонували створити «латинську імперію», яка економічно та політично об’єднала б три великі латинські нації (Франція, Іспанія та Італія) у згоді з католицькою церквою та відкритою для середземноморських країн.
Незалежно від того, чи актуальна така пропозиція зараз, ми хотіли б довести сьогодні до зацікавлених сторін, що якщо чомусь подібному до Європи і судилося набути автономної політичної реальності, то це буде можливо лише за допомогою створення Європейської імперії, подібної до Австро-Угорської імперії або до Імперіуму, який Данте у «Монархії» представив як унітарний принцип, який мав направити окремі королівства у бік миру як «кінцевої мети».
Іншими словами, можливо, що в тій екстремальній ситуації, в якій ми знаходимося, саме політичні моделі, які вважаються цілком застарілими, можуть набути несподіваної актуальності. Але для цього громадянам європейських національних держав необхідно наново набути зв’язку зі своєю землею та зі своїми культурними традиціями, досить міцною, щоб мати можливість беззастережно відмовитися від свого державного громадянства та замінити його єдиним європейським громадянством, яке втілювалося б не в парламенті та комісіях, а в чимось подібним до символічної влади Священної Римської імперії.
Питання про те, чи можлива така європейська імперія, нас не цікавить і не відповідає нашим ідеалам: проте він набуває особливого значення, якщо ми усвідомлюємо, що нинішня європейська спільнота не має реальної політичної субстанції і фактично перетворилася, як і всі країни, що входять до її складу, у хворий організм, який більш менш свідомо рухається до власного самознищення.
Джерело тут
