додому Топ Новини ПРО ВДЯЧНІСТЬ ТА ЛЮБОВ

ПРО ВДЯЧНІСТЬ ТА ЛЮБОВ

108

В останній час багато пишуть про відповідальність, невдячність та токсичність в українському суспільстві. Одні кажуть – “ми винні”, інші – “ви всі невдячні”, треті кажуть про “вселенську втому та зневіру”. А я хочу написати про Вдячність та Любов. Це про власний досвід.

Серцем народ – як суб’єкт, як проявлену волю, я відчув на Майдані. Відчув саме його екзистенційну природу.  Коли не окреме покоління кинуло виклик системі, а увесь народ, який себе усвідомив. Таке відчуття народу мабуть має стосунок до концепії “народу як події у співбутті”. Тоді ми мали “повстання народу не по примусу закону, але по зову самої своєї природи”. Ще Томас Гобс розрізняв народ як арифметично множинність індивідів та народ як громадян політії. Це про перехід з аморфного населення, з стану безправної маси, в стан громадян, для яких політика стає життєвим змістом та власним інтересом. Тому коли я кажу “народ”, то це саме про громадян, а не про населення.

Власне на Майдані народилася віра в те, що громадяни, ми з вами, справді можемо змінити світ. Ця віра не залишає мене навіть в сірі часи інфодемій. Віра в народ, який має волю до свободи і справедливості дозволяла мені не потрапити в пастки простих рішень та мономодельності, звузитися до виживання. 

Але вдячність народу народилася в мені саме в перший місяць великої війни. Ця вдячність складалася зі слів і вчинків конкретних людей, з якими мене зводила доля. 

В окупації під Макаровом, коли в нашому колівінгу, де знайшли прихісток кілька сімей з малими дітьми і закінчувалися харчі, їжею ділилися сусіди, яких ми до того не знали особисто. Ми підтримували один одного під обстрілами та перед загрозою смерті. Я пам’ятаю, як ми опинилися на Вінничині в холодній хаті без опалення й сусіди несли їжу та теплий одяг, як допомагали хто чим міг. Як зашиті в мундир чиновники раптом ставали людьми і попри усі інструкції допомагали нам облаштуватися на новому місці. 

Сьогодні локації нашої спільноти (Ашраму) знаходяться в будинках, які надали в безоплатне (!) користування наші друзі. Ми розгорнули “Зелений хаб” в Тетерівському Коші, де формувалися медичні сумки для парамедиків і як люди надсилали туди все необхідне: від турникетів до дорогих ліків. Сьогодні ми створюємо реабілітаційний простір “Лелечий Клин” на Хмельниччині і я знову можу свідчити про велику допомогу, яку надають нам люди від яких її не сподівалися. 

Увесь час, з лютого 2022 року і по сьогодні, я спостерігаю самоорганізацію, взаємодію та готовність допомагати. Я не бачу тотальної зневіри та токсичності в людях. Навпаки, скрізь в українцях я бачу живі ознаки людяності. Ми пройли крізь страх перед загрозою ядерного бомбардування, ми знаємо що поразка у цій війні означатиме геноцид та зникнення нас як нації. Це сутнісне усвідомлення відбулося в коріннях суспільства. Й воно дає сили жити далі, дає нам волю тримати стрій і будувати інакший світ. 

Так, інколи трапляються істоти, які хочуть на тобі заробити, які брешуть та крадуть. Я сам критикую владу та окремих чиновників. Ми усі знаємо хто це. Нинішня система врядування у своїх витоках є несправедливою та антилюдською. Скотське ставлення воєнкомів та самодурів-командирів до тих кого вони посилають на смерть, корупція на крові, масова міграція – все це є. Є також страх, біль та гнів простих людей. 

Але попри це ми бачимо як зростає рівень самоорганізації людей, виникають нові екопоселення, як множаться волонтерські ініціативи, як всупереч податковому терору створюються крафтові виробництва, як підгорає у корупціонерів та зменшується їх “харчове поле”, як влада вимушена дослухатися до голосу народу, як вивітрюється “совок” з “диванів”. 

Тому, у моєму внутрішньому балансі любові та вдячності я маю профіцит. Я вдячний воїнам ЗСУ, які продовжують тримати фронт, я вдячний волонтерам та інтелектуалам, які підтримують стан Любові. Я вдячний людям, які проявляють цю любов. І ця вдячність є безумовною. 

Сьогодні наша спільнота робить безліч малих та великих справ, у нас практикується економіка дарування, ми допомагаємо тим хто цього потребує, підтримуємо постражадалих від війни. У своїй роботі нам не потрібна формалізована вдячність чи визнання. Сьогодні час нашої вдячності народу. 

з циклу листи з “Ашраму”, 6.08.2023

ВІТАЛІЙ КУЛИК, політолог, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я