Для мене екопоселення в ідеалі – це спільноти, які формують альтернативні світоглядні практикуючі центри, де поєднується духовність і наука. Принаймі, у світі так і я би дуже хотів, щоби в Україні вони такими стали в майбутньому.
Поділюсь своїм баченням, для мене в перспективі – це мікроспільноти, як центри досліджень та просвітництва, місця, де люди транслюють світові нові успішні кейси співпроживання в гармонії між собою та довкіллям. Альтернативні шляхи розвитку суспільства та цивілізації в цілому.
І насправді, у цих спільнотах є дуже багато чому повчитись. Зараз в часи війни і кризи на всіх рівнях економічного, енергетичного, соціального, екологічного колапсу – спільноти в наших поселеннях демонструють неабияку стійкість і запал до об’єднання та допомоги підтримки нужденних. Війна насправді стала дуже потужним каталізатором не тільки до колапсу, але й до розвитку і пізнання.
Хто ми? Навіщо ми? Куди ми йдемо?
Безліч непростих глибоких я б сказав концептуальних питань виникає попри просте питання виживання.
Чого ми хочемо?
Самодостатності автономності?.. що ми хочемо транслювати в зовнішній світ, який посил ми хотіли б зараз відправити світові.
Вивчаючи питання візії і місії екопоселень, я перечитую приклади візій інших зарубіжних спільнот і розумію, що нам теж не завадило б їх сформувати. І все що зараз приходить на думку це сказати світові:
Ми є! Ми існуємо, ми цивілізовані, усвідомлені, ми творці своєї власної історії.
Чи оглянувшись довкола спіткнемось в ідеологічних протиріччях, хто правий, чия істина вища. Хто має право голосу.
Чи кожен голос почутий, чи виключно тих, хто активніше і голосніше транслює свої думки.
Етапи дорослішання
Так ми зараз підходимо до етапу розуміння чи потрібна нам мережа взагалі і хто може в ній бути. На етапи визначення терпимості один одного. Таких різних, що інколи аж іскри сипляться з очей. Питання дорослості та емоційної зрілості, коли всі нарешті заспокояться і зрозуміють, що це і є ми – наші українські спільноти і виглядають вони саме так і далеко не всі в конопляних вишиванках, а хто в чому.
Ми будуємо світську організацію, де головна догма в тому, що немає ніяких догм. І ця відсутність догм зовсім не означає вседозволеність. А означає, що кожен має право на голос не залежно від віросповідання, сексуальної орієнтації, національності і раціону. Кожен має право на голос.
І ми прагнемо не просто інтегруватись в світову мережу, а транслювати там наш досвід науково його обґрунтовуючи в методичних посібниках, конференціях і кліматичних самітах. Ми хочемо сформувати бренд української стійкості на базі нашого практичного досвіду в наших екопоселеннях. І саме для цього ми формуємо нашу внутрішню світоглядну картинку цінностей і взаємного порозуміння.
Моє бачення також в тому, що наші поселення виростуть в якісні тренінгові центри з побудови спільнот, куди будуть їхати навчатись обмінюватись досвідом з усієї східної Європи, а можливо світу.
І ми це зробимо, бо у нас для цього є досить непогана база, інфраструктурно ми ще дотягуємо. Але дайте нам ще трохи часу і цих центрів буде достатньо , щоби вмістити десятки одночасних навчальних та ретрітних подій, запустити повноцінний міжнародний волонтерський рух і екосистему в цілому.
Екопоселення, як центри реабілітації
Можливо деякі з наших спільнот стануть центрами відновлення і ця інфраструктура теж формується. Місця для терапії та відновлення після війни. Можливо не такого масового, але такого необхідного.
Це можуть бути танцювальні практики, какао/церемоніі і звісно ж лікувальні для виходу з травм і депресій. Хто сказав гриби?… Камба, рапе, аяваска асортимент широкий.
Комусь достатньо просто виїхати в поле виписати кіз, що теж працює.
Спеціалізація екопоселень
Як на мене самодостатність, це наш тренд і цього в нас не відбереш. Ще мабуть з часів голодомору, кріпосного рабства і примусової колективізації, кожен українець історично мріє про свій вишневий садочок і екомазанку. І відповідно городництво і закрутки наше все. Проте в когось з часом виходить краще з городами і сімейним господарством, а в когось з ретрітами і тренінгами.
І я бачу майбутнє в кластерній спеціалізації поселень, де одні доповнюють інших, і навпаки одні гуртуються з іншими по тематиках. Це в результаті не лише об’єднує та підсилює, але й формує те омріяне та нездійснене, що у нас називають економікою екопоселень.
Та про неї мабуть окремо. Бо ітак вже багато тексту.
Автор: Максим Залевський
Джерело тут
