Віталій Кулик із партнерами продовжує досліджувати так званий «глибинний народ» (проект Віталія Кулика та Олега Хомяка). Результат ще не опублікований – треба ще оцифрувати дані особистих інтервʼю – але про дослідження вже говорять на ефірах, тобто воно частина актуального контексту – при чому, мого найулюбленішого: намагання зрозуміти стан суспільства сьогодні, для того щоб знати, що з цим робити завтра, після війни, наприклад.
Сам Віталій визначає «глибинний народ» як тих, хто залишається в Україні, але не вступає у взаємодію з державою. Більше того – це той невидимий для держави прошарок суспільства, який не платить податки, не здійснює трансакцій і взагалі не дуже світиться. За підрахунками Віталія, таких у нас близько 10 млн.
Цифра, якщо чесно, вражає. Чому? Дж.С.Скотт, що досліджував втечу від держави і намагання жити бездержавним життям (зокрема, в Зомії – гігантській території у Південно-Східній Азії, де мільйони людей жили без держави протягом тисяч років) писав, що час бездержавних зон закінчився в 1945 році, з тих пір держава бачила кожного і до кожного мала змогу дістатися своїм контролем і впливом. Виявляється, що це не так. На добро чи на біду – окреме питання.
Суспільні шари, які були позбавлені опіки та навіть елементарної уваги, знаходили технологи Заходу – наприклад, той же Каммінгс, «батько Брекзита». Він якраз знайшов категорію людей, яка ніколи не ходила на вибори, не користувалася державними пільгами і т. Ін. – і саме вони стали ядром брекзитовських настроїв. Так само приховану аудиторію знайшли в Америці, і то – ви здогадалися – були найзапекліші виборці Трампа.
У нас в процентному співвідношенні «глибинний народ» навіть більший, ніж будь-де. Адже і серед його антиподу – проявленого народу – знаходяться люди, які вступають у відносини з державою через силу, примусово, з міркувань крайньої необхідності – а не тому, що вона така приваблива чи френдлі до народу.
Як показує практика і як правильно говорить Віталій – глибинний народ непередбачуваний. Всі політичні чудеса останнього десятиліття без нього не обходилися – починаючи від Брекзита і Трампа і закінчуючи виборами Зеленського. Не знаєш, що від нього чекати і хто ним захоче скористатися. Однак сам факт того, що ми про нього говоримо – обʼєктивно добре.
По-перше, влада має цей фактор враховувати і працювати з ним.
По-друге, хоча б мисляча частина нашого « проявленого» громадянського суспільства, замість того, щоб в фейсбуках заламувати руки й позіхати всякий раз, коли народ поводиться «не так», має зважати на цей фактор у своїй, гм, діяльності.
І по-третє: треба думати над інтеграцією глибинного народу і суспільство. Не шляхом наказів, звичайно, а шляхом стимулів. Грубо кажучи, щоб щипати гусей, треба їх спочатку нагодувати. Інакше не виходить.
Денис СЕМЕНОВ, філософ
