Домой Политика «Примусити себе встати з дивану — ось найважча на світі задача» —...

«Примусити себе встати з дивану — ось найважча на світі задача» — щоденник Олександра Володарського

643

foma31Андрій Мовчан, gazeta.ua

Олександр ВОЛОДАРСЬКИЙ. Народився 13 серпня 1987 року в Луганську. Батьки — художники. З дитинства захоплювався комп’ютерами, мріяв стати програмістом. Створив кілька комп’ютерних ігор, які здобули популярність в інтернеті.

15-річним разом з батьком переїхав до Німеччини. Пізніше вступив там до університету ім. Фрідріха-Александра  у містечку Ерланген.  Часто навідувався в Україну і Росію. Підтримував зв’язок через блог у LiveJournal  «shiitman».

2009 року повернувся в Україну, створив арт-групу А.К.Т.

Прославився перфоменсом проти Національної комісії з питань моралі. Разом із партнеркою зімітували статевий акт під стінами Верховної Ради. Володарського заарештували. Інкримінують хуліганство, здійснене групою осіб. Відсидівши півтора місяця в СІЗО, вийшов під підписку про невиїзд. Рік по тому засуджений до року позбавлення волі умовно.

Продовжує займатись художнім акціонізмом. Останній перфоменс групи А.К.Т. — освячення ікони Сталіна в Києво-Печерській лаврі.

Для справжньої революції потрібна любов. Ненависть — лише для війн.

Мій перфоменс під Верховною Радою був невдалим і дурним. Неправильний час, неправильне місце. Спершу думав на знак протесту зайнятися сексом в офісі Національної комісії з питань моралі. Але партнерка навідріз відмовилася. Заявила, що зробить це тільки перед парламентом. Мастурбувати наодинці було б сумно, а підшукати дівчині заміну я не встигав. У результаті: три хвилини, холод, нервова атмосфера… Не було не те що порнографії, навіть жорсткої еротики. Якби не релігійні фанатики, які здали нас ментам, і довгі спроби запроторити мене до в’язниці, акція була би взагалі провальною.

Займатися сексом на вулицях — хороша і правильна практика. Особливо в політичних цілях.

Слід розрізняти художні й політичні акції. Це як декоративна зброя і бойова. Красивому старовинному мушкету не обов’язково стріляти, він потрібен колекціонерам для інших цілей. А зібраний з підручних деталей самостріл — неохайний на вигляд, кустарний — може в потрібний момент смертельно поранити.

Я не знавець тюремного життя. У СІЗО пробув недовго — півтора місяця. Коли мене випустили, задумав написати книжку під назвою «Туристи». На жаргоні це людина, яка опинилася у в’язниці випадково і не збирається лишатися там надовго.

Свобода — це те, що належить тобі по праву, і  що постійно намагаються у тебе забрати.

Схиляюся до думки, що люди за своєю природою хороші. Значно більше, ніж гени, нас формує освіта, виховання, культура взаємин. Усе погане, що в нас є, привнесено суспільством. Хоча зустрічаються і невиправні мразі. Таким був мій перший адвокат. Якось він подзвонив моєму батькові й запропонував дати хабара, щоб мене випустили з СІЗО. А я на той момент уже був на волі.

Років із 12 всі вважали, що я виросту класичним комп’ютерним задротом. Із певного моменту така перспектива почала мене обтяжувати. Тому почав жити в іншому напрямку — ширше, мабуть.

Комп’ютерні ігри — чудовий простір для політичної агітації. Є кілька проектів, які чекають свого часу: гра про анархістів, що захищають Хімкінський ліс, симулятор життя революціонера, і головне — «Оператор біореактора — 2». Гравцеві пропонується розвивати науку і розробляти альтернативні джерела енергії. При цьому жорстоко боротися з клерикалами і ворогами прогресу. Ними розпалюватимуть біореактор.

Україна мені одразу сподобалася. Коли приїжджав сюди з Німеччини, знайомився з анархістами, нацболами, християнськими сектантами, сатаністами, практикуючими езотериками, наркоманами. Цікаві люди, цікава країна.

Ніколи не почувався емігрантом. Швидше людиною без батьківщини. Тут є важлива світоглядна різниця. Емігрант міняє одну батьківщину на іншу, а я просто пересуваюся по планеті.

Любов — це закон. Один із небагатьох, якого слід дотримуватись і на який узагалі варто звертати увагу. Коли закохуюся, виникає дивне відчуття правильності того, що відбувається.

Подобаються жінки із короткими зачісками. Навіть у наш час у цьому є щось емансиповане.

Бути релігійним — усе одно, що відрізати власну ногу й використовувати її замість милиці. Дехто ще прикрашає її золотом і вішає на стіну.

Бог — це ти. Це все, що тебе оточує.

Найбільше боюся безглуздої смерті. Не хочу померти, не встигнувши зробити чогось суттєвого.

За останній рік позбувся страху перед людьми. Переломний момент, певно, наступив у СІЗО, коли опинився в геть чужому і, як мені спершу здавалося, ворожому оточенні. Цілодобово перебуваєш у компанії 35 людей, повна відсутність особистого простору. Все це лікує від соціофобії.

Досі боюся комах. Сон у квартирі, де кишать таргани, може перетворитися на справжню муку. Найстрашніше в комахах — їхня незрозумілість, ірраціональність.

Варто боятися не злодіїв, а психопатів. Зі мною в камері сидів дивний тип. Іноді годинами застигав у неприродних позах, регулярно вішався на уявній мотузці й постійно намагався вкрасти в когось справжню. Мене вважав прокурором, благав, щоб я підписав йому папери на звільнення. У мене траплялися конфлікти в камері, зокрема з «блатними», але я навчився знаходити спільну мову. А от як говорити з психом?

Старості не боюся. Головне — аби було що з молодості згадати. Зараз над цим працюю.

Страшно в похилому віці перетворитися на консерватора, розкаятися в гріхах юності, зрадити сьогоднішні ідеали.

Спрогнозувати майбутнє не берусь навіть на найближчий час. Наука, медицина, інтернет розвиваються семимильними кроками. За 60 років ми можемо стати кіборгами або мізками в банках. А можемо перетворитися на радіоактивний попіл.

Не раз пробував розширювати свідомість певними речовинами. Це корисно і повчально. Але психоделіки — це все-таки мухлярство. Вони можуть приносити просвітлення. Однак біда в тому, що потім не знаєш, що з ним робити. Ти — Бог, світ прекрасний, повітря зіткане з любові, часу й простору не існує. Озирнешся навколо — нірвана, далі нескінченність. Спробуй після такого повернутися назад у свою забльовану кімнату і знову почати жити.

Нинішня влада нецікава, про неї нудно говорити. Вона блякла. Від Януковича всі очікують, що він спробує стати диктатором. Можливо. Але я не вірю, що у нього вийде. А якщо й вийде, це буде сумна, нехаризматична диктатура. Тиранія нездар.

Щоб змінити цю країну, недостатньо поміняти президента. Менти з Шевченківського райвідділу, яких зараз судять за вбивство студента, працювали і за Ющенка. Якби не масові протести, вони продовжили б працювали і за наступного гаранта. Від заміни прізвища на дверях президентського кабінету нічого не зміниться. Дракона можна вбити, але його яйця відкладені в кожному домі.

Нам усім треба частіше задаватись питанням: «Чому?» Лише тоді існуючий стан речей може змінитися. Чому хтось береться вирішувати, що мені читати й дивитися? Чому мені забороняють розпоряджатися власним тілом? Чому одна людина сідає на три роки за вкрадену пляшку горілки, а інша лишається на свободі після вбивства?

Справжня політика має робитися на вулицях. Те, що відбувається в закритих кабінетах, — чистої води шахрайство.

Я — за те, щоб державою керувала кухарка. Мова не про те, щоб посадити її в президентське крісло. Треба, щоб вона, навіть стоячи за плитою, знала як побудована держава, куди витрачаються бюджетні кошти і як на це впливати. Мільйон кухарок керуватимуть краще, ніж зграйка злодіїв.

Є чудова єврейська приказка: «Милосердний до жорстоких буде жорстоким до милосердних». Мій досвід підтверджує це на сто відсотків.

Примусити себе встати з дивану — ось найважча на світі задача.

Сила — це не вміння досягати поставлених цілей, а змога самостійно їх обирати. Сила без свободи позбавлена будь-якого сенсу.

Чомусь люди думають, що написавши в блозі десяток разів «ололо» чи «школота» і поставивши «цца» в кінці дієслова, вони здаватимуться крутими. Насправді ж виглядають ідіотами. Нагадують підлітків, які намагаються балакати на фені під час вуличних розборок, тоді як справжні зеки так не говорять.

ДЖЕРЕЛО

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь