Андрій Мовчан, gazeta.ua
Олександр ВОЛОДАРСЬКИЙ. Народився 13 серпня 1987 року в Луганську. Батьки – художники. З дитинства захоплювався комп’ютерами, мріяв стати програмістом. Створив кілька комп’ютерних ігор, які здобули популярність в інтернеті.
15-річним разом з батьком переїхав до Німеччини. Пізніше вступив там до університету ім. Фрідріха-Александра у містечку Ерланген. Часто навідувався в Україну і Росію. Підтримував зв’язок через блог у LiveJournal “shiitman”.
2009 року повернувся в Україну, створив арт-групу А.К.Т.
Прославився перфоменсом проти Національної комісії з питань моралі. Разом із партнеркою зімітували статевий акт під стінами Верховної Ради. Володарського заарештували. Інкримінують хуліганство, здійснене групою осіб. Відсидівши півтора місяця в СІЗО, вийшов під підписку про невиїзд. Рік по тому засуджений до року позбавлення волі умовно.
Продовжує займатись художнім акціонізмом. Останній перфоменс групи А.К.Т. – освячення ікони Сталіна в Києво-Печерській лаврі.
Для справжньої революції потрібна любов. Ненависть – лише для війн.
Мій перфоменс під Верховною Радою був невдалим і дурним. Неправильний час, неправильне місце. Спершу думав на знак протесту зайнятися сексом в офісі Національної комісії з питань моралі. Але партнерка навідріз відмовилася. Заявила, що зробить це тільки перед парламентом. Мастурбувати наодинці було б сумно, а підшукати дівчині заміну я не встигав. У результаті: три хвилини, холод, нервова атмосфера… Не було не те що порнографії, навіть жорсткої еротики. Якби не релігійні фанатики, які здали нас ментам, і довгі спроби запроторити мене до в’язниці, акція була би взагалі провальною.
Займатися сексом на вулицях – хороша і правильна практика. Особливо в політичних цілях.
Слід розрізняти художні й політичні акції. Це як декоративна зброя і бойова. Красивому старовинному мушкету не обов’язково стріляти, він потрібен колекціонерам для інших цілей. А зібраний з підручних деталей самостріл – неохайний на вигляд, кустарний – може в потрібний момент смертельно поранити.
Я не знавець тюремного життя. У СІЗО пробув недовго – півтора місяця. Коли мене випустили, задумав написати книжку під назвою “Туристи”. На жаргоні це людина, яка опинилася у в’язниці випадково і не збирається лишатися там надовго.
Свобода – це те, що належить тобі по праву, і що постійно намагаються у тебе забрати.
Схиляюся до думки, що люди за своєю природою хороші. Значно більше, ніж гени, нас формує освіта, виховання, культура взаємин. Усе погане, що в нас є, привнесено суспільством. Хоча зустрічаються і невиправні мразі. Таким був мій перший адвокат. Якось він подзвонив моєму батькові й запропонував дати хабара, щоб мене випустили з СІЗО. А я на той момент уже був на волі.
Років із 12 всі вважали, що я виросту класичним комп’ютерним задротом. Із певного моменту така перспектива почала мене обтяжувати. Тому почав жити в іншому напрямку – ширше, мабуть.
Комп’ютерні ігри – чудовий простір для політичної агітації. Є кілька проектів, які чекають свого часу: гра про анархістів, що захищають Хімкінський ліс, симулятор життя революціонера, і головне – “Оператор біореактора – 2”. Гравцеві пропонується розвивати науку і розробляти альтернативні джерела енергії. При цьому жорстоко боротися з клерикалами і ворогами прогресу. Ними розпалюватимуть біореактор.
Україна мені одразу сподобалася. Коли приїжджав сюди з Німеччини, знайомився з анархістами, нацболами, християнськими сектантами, сатаністами, практикуючими езотериками, наркоманами. Цікаві люди, цікава країна.
Ніколи не почувався емігрантом. Швидше людиною без батьківщини. Тут є важлива світоглядна різниця. Емігрант міняє одну батьківщину на іншу, а я просто пересуваюся по планеті.
Любов – це закон. Один із небагатьох, якого слід дотримуватись і на який узагалі варто звертати увагу. Коли закохуюся, виникає дивне відчуття правильності того, що відбувається.
Подобаються жінки із короткими зачісками. Навіть у наш час у цьому є щось емансиповане.
Бути релігійним – усе одно, що відрізати власну ногу й використовувати її замість милиці. Дехто ще прикрашає її золотом і вішає на стіну.
Бог – це ти. Це все, що тебе оточує.
Найбільше боюся безглуздої смерті. Не хочу померти, не встигнувши зробити чогось суттєвого.
За останній рік позбувся страху перед людьми. Переломний момент, певно, наступив у СІЗО, коли опинився в геть чужому і, як мені спершу здавалося, ворожому оточенні. Цілодобово перебуваєш у компанії 35 людей, повна відсутність особистого простору. Все це лікує від соціофобії.
Досі боюся комах. Сон у квартирі, де кишать таргани, може перетворитися на справжню муку. Найстрашніше в комахах – їхня незрозумілість, ірраціональність.
Варто боятися не злодіїв, а психопатів. Зі мною в камері сидів дивний тип. Іноді годинами застигав у неприродних позах, регулярно вішався на уявній мотузці й постійно намагався вкрасти в когось справжню. Мене вважав прокурором, благав, щоб я підписав йому папери на звільнення. У мене траплялися конфлікти в камері, зокрема з “блатними”, але я навчився знаходити спільну мову. А от як говорити з психом?
Старості не боюся. Головне – аби було що з молодості згадати. Зараз над цим працюю.
Страшно в похилому віці перетворитися на консерватора, розкаятися в гріхах юності, зрадити сьогоднішні ідеали.
Спрогнозувати майбутнє не берусь навіть на найближчий час. Наука, медицина, інтернет розвиваються семимильними кроками. За 60 років ми можемо стати кіборгами або мізками в банках. А можемо перетворитися на радіоактивний попіл.
Не раз пробував розширювати свідомість певними речовинами. Це корисно і повчально. Але психоделіки – це все-таки мухлярство. Вони можуть приносити просвітлення. Однак біда в тому, що потім не знаєш, що з ним робити. Ти – Бог, світ прекрасний, повітря зіткане з любові, часу й простору не існує. Озирнешся навколо – нірвана, далі нескінченність. Спробуй після такого повернутися назад у свою забльовану кімнату і знову почати жити.
Нинішня влада нецікава, про неї нудно говорити. Вона блякла. Від Януковича всі очікують, що він спробує стати диктатором. Можливо. Але я не вірю, що у нього вийде. А якщо й вийде, це буде сумна, нехаризматична диктатура. Тиранія нездар.
Щоб змінити цю країну, недостатньо поміняти президента. Менти з Шевченківського райвідділу, яких зараз судять за вбивство студента, працювали і за Ющенка. Якби не масові протести, вони продовжили б працювали і за наступного гаранта. Від заміни прізвища на дверях президентського кабінету нічого не зміниться. Дракона можна вбити, але його яйця відкладені в кожному домі.
Нам усім треба частіше задаватись питанням: “Чому?” Лише тоді існуючий стан речей може змінитися. Чому хтось береться вирішувати, що мені читати й дивитися? Чому мені забороняють розпоряджатися власним тілом? Чому одна людина сідає на три роки за вкрадену пляшку горілки, а інша лишається на свободі після вбивства?
Справжня політика має робитися на вулицях. Те, що відбувається в закритих кабінетах, – чистої води шахрайство.
Я – за те, щоб державою керувала кухарка. Мова не про те, щоб посадити її в президентське крісло. Треба, щоб вона, навіть стоячи за плитою, знала як побудована держава, куди витрачаються бюджетні кошти і як на це впливати. Мільйон кухарок керуватимуть краще, ніж зграйка злодіїв.
Є чудова єврейська приказка: “Милосердний до жорстоких буде жорстоким до милосердних”. Мій досвід підтверджує це на сто відсотків.
Примусити себе встати з дивану – ось найважча на світі задача.
Сила – це не вміння досягати поставлених цілей, а змога самостійно їх обирати. Сила без свободи позбавлена будь-якого сенсу.
Чомусь люди думають, що написавши в блозі десяток разів “ололо” чи “школота” і поставивши “цца” в кінці дієслова, вони здаватимуться крутими. Насправді ж виглядають ідіотами. Нагадують підлітків, які намагаються балакати на фені під час вуличних розборок, тоді як справжні зеки так не говорять.
