додому Топ Новини ПОЗБАВИТИСЯ РОСІЙСЬКОГО

ПОЗБАВИТИСЯ РОСІЙСЬКОГО

230

Моє покоління девятдисятників. Це ті які народилися в 1970х. Ми застали Радянський Союз. Були виховані в совковій імперській культурі, в матриці російських культурних кодів. 

Література, фільми, пісні. Це спадок, який нам дістався по замовчуванню. Він постійно нагадував і нагадує нам про себе алюзіями та відсидками до текстів, музики, культовим радянським фільмам… На побутовому рівні це виявляється навіть у найзатятіших націоналістів. 

Наша юність прийшла на роки становлення незалежності, первинного накопичення капіталу, відкриття кордонів та три революції (Революція на граніті, Майдан 2004 та Майдан 2013/2014). 

Кожного разу ми по краплі вичавлювали з себе увесь той «культурний шлак» російського світу, який увійшов в нас на початках в школі та перших курсах вишів. Кожен наш протест, кожна поколінська революція зменшувала в нас (не в усіх) відсоток російського. 

-ads-

Виявилося, що тридцять років недостатньо для того щоб розірвати пуповину з імперською метрополією. Для багатьох саме вона (імперська ідентичність) була важлива та цінна. 

Навіть, на словах розриваючи зв’язок з Москвою, деякі мої знайомі продовжують захищати культурну та мовну належність до російського світу:(

Вони це пояснюють зручністю, багатомовністю, історичними реаліями, «широким контекстом» тощо. Насправді – це неусвідомлення залежності від «русского міра». 

Коли людина усвідомлює проблему, то робить перший крок до її вирішення. 

Після початку великого вторгнння росіі в Україну, в якийсь момент багато людей здійснили акт відмови від російської мови, літератури та культури, хоча вважали її своєю. Частино свої ідентичності…

Культура відмови в українському контексті – дерашизація. 

Ця відмова болить. Вона руйнує звичний світоустрій. Прибирає підвалини власного буття. 

Не усі пішли цим шляхом. Є й такі які вважають, що вистачить й політичного розриву з «рускім міром». Я так не вважаю.

«Рускій мір» не можливо заперечити лише раціональними методами, бо він у своїй суті ірраціональний. Тому й політичний розрив з ним не має доданої вартості, бо працюють інші «скрєпи». Культура відмови має проходити саме там: в культурних кодах, в перегляді «позитивних» нашарувань з дитинства, на рівні ритуалу.

В кожного є свій терапевтичних спосіб. Хтось вчить мову і послуговується нею в побуті, чого раніше не робив, хтось перевідкриває для себе українську літературу. Мова важлива.

Інші, для яких не існує мовної проблеми, вдаються до терапевтичних ритуалів:) спалити книжку російськоі літератури. Символічно закріпити відмову. Магія ритуалу.

В нашому середовищі існує певний консенсус щодо карантину для російського. Для мови, літератури, культури, мистецтва. Карантин як свідоме забуття та остракізм. Ми відмовляємо російському бути серед нас. На десятиліття, якщо не століття. 

Це не заборони. Забороняти та переслідувати – це слабка політика. Я не виступаю проти мовних обмежень, але не вважаю їх адекватними. 

Російське потрібне не забороняти а піддавати забуттю. Виключати його з нашого українського контексту. 

Звичайно, що випилення російського культурного продукту породить певний дефіцит. Його потрібно покривати. Не лише якісними українськими перекладами світових речей. Це й популяризація багатомовності, щоб бити у світовому культурному контексті. Це й створення власного національного продукту. 

У свій час в Ісландії мене надихнуло те, що ця невелика країна за кількістю письменників та поетів, режисерів та скульпторів є лідером на кількість населення в Європі та Північній Америці. Ісландці пишуть переважно ісландською мовою. Але їх продукт в світовому контексті, він не фолькльоризований лубок. Всього на острові живе 350 тис чол. 

У ісландців був власний період відмови від мови і культури метрополії. Ще на початку 1900х рр мешканці острову переважно розмовляли дансько мовою. Тепер Ісландія повністю ісландізувала свій культурний простір. 

Інший приклад – ірландці. Століття антиколоніальної боротьби. Але для політичного класу Ірландії, в якийсь певний період історіі, мова була не важлива. У підсумку -ірландська мова знаходиться на маргінесі.

Метамтази російського небезпечні. Вони проявляються у найбільш вразливий період, в найменш захищених, маскуючись під «спільний спадок», «історію до війни».

Спочатку ми згадуємо цитату з улюбленого фільму з дитинства, цитуємо місце з російського класика, видаємо анекдот з радянського контексту. А потім ми погоджуємося що мовне багатоманіття майбутнього України не може існувати без російської мови і культури. Наступний крок – какая разніца, оні хорошіє рускіє і всьо нєоднозначно, люді убівают людей і т.п. 

На третьому етапі рускій мір приїздить на танках. 

Нам варто зрозуміти, що сучасна російська культура є геноцидальною. Вона побудована на виправданні та оспівуванні геноциду росіян по відношення до своіх сусідів. Особливо зараз.

Тому щоб вижити нам варто піддати все російське забуттю та карантину. Тільки таким чином ми наблизимо нашу остаточну перемогу. 

Листи з #Ашраму, 20.08.2022

картина – Maksym Palenko

Позбавитися російського
Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Джерело: Facebook

попередня статтяТОМ КУПЕР. ВІЙНА В УКРАЇНІ, 18 СЕРПНЯ 2022
наступна статтяТОЛОКА ПОМІЖ СВІТАМИ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я