Про Дмітрія Козака за минулий рік встигли забути. Втім його повернення у Кремль має насторожити більше, ніж “генерал Армагеддон” чи танк “Армата”. Тому що Козак – це справді ефективна зброя.
Козак в останні роки перед війною активно продавлював російське бачення “миру на Донбасі”, намагався створити так звану “консультативну раду” при Тристоронній контактній групі і проштовхував в її склад ватажків “Л/ДНР”. Після 24 лютого від послуг Козака відмовилися. Проте днями він знову з’явився у Кремлі з новими завданнями. І його повернення більше, ніж будь-які пропагандистські заяви, свідчить про те, що російська влада справді шукає переговорів.
Які пастки Росія готує у “переговорному процесі” і чим Україні загрожує активність Дмітрія Козака, ҐРУНТ запитує у колишньої керівниці проєктів Центру досліджень проблем громадянського суспільства, аналітика фонду “Повернись живим” Марії Кучеренко.
– Чим важливий Дмітрій Козак? Чому варто звертати увагу на те, що він знову з’явився?
– Цю людину ми знаємо за російсько-українськими переговорами. Він брав участь і в Тристоронній контактній групі, і в “Нормандському форматі”. І у всіх цих переговорах він максимально шкодив Україні. Це дуже складний суперник. І якби не рішуча позиція українського суспільства щодо “Мінських домовленостей” і не підтримка наших деяких західноєвропейських колег – неочевидна і непублічна, але дієва – то, скоріше за все, Козаку вдалось би рано чи пізно продавити російські “хотєлкі”.
У наших урядовців і дипломатів був досвід зіткнення із Козаком іще під час так званого врегулювання придністровського конфлікту. Цей досвід початку 2000-х, до речі, дуже допоміг українській стороні у наших переговорах уже в ТКГ. У нього доволі специфічний стиль, і добре, що ми були до цього готові.
– Що таке “специфічний стиль”?
– Він поводиться так, ніби все вже вирішено, і це багатьох збиває з пантелику. Він дуже тисне, діє так, ніби він не один із переговірників, а начальник за цим столом. Він далеко не до всіх звертається на “ви”, він “тикає”, роздає вказівки, курить за столом, ні в кого не питаючи.
Козак готує драфти рішень і виголошує їх так, ніби вони єдино можливі і вже узгоджені. Це дуже специфічна манера. Нашу делегацію завжди рятувала нелінійність і гнучкість, багатоголосся і відсутність чіткої вертикалі. Коли незрозуміло, кого саме треба принижувати, це дратує. Але крокодил назад не повзе, а старий пес не вчиться нових трюків – і це для нас дуже добре.
– До Козака так званими “народними республіками” та їхнім проштовхуванням у федералізовану Україну займався Владіслав Сурков. Чому, власне, поміняли Суркова на Козака? І чи можемо ми скоро побачити повернення ще й цього персонажа? Схоже, що у Путіна лава запасних дуже коротка.
– Так, це правда, дуже коротка.
Козак і Сурков – це два принципово різних підходи. Сурков – це завжди про процес. Це самолюбування, увага до деталей, увага до слів. Він міг годинами сперечатися про формулювання і цим доводити людей до сказу, бо вони не відчували відтінків сенсів, які були для нього важливими.
От, наприклад, його формулювання: “Трансформація силової компоненти” – звучить загадково і майже не загрозливо. Але насправді це про те, що всі ці “народні міліції” “Л/ДНР” з усіма їхніми корочками ФСБ і ГУ ГШ, мали би ввійти до складу українських силових структур без люстрацій, судів і покарань. І наші, особливо у політичній підгрупі, доволі погано справлялися із сурковським стилем. Йому вдавалося заплутати українську сторону якраз задяки цій еквілібристиці. Він умів заплутати і ЗМІ, і експертів своїми неочевидними маніпуляціями.
– Наприклад?
– Наприклад, сама назва ТКГ – Тристороння контактна група. Це Україна, Росія і ОБСЄ як посередник. Але Сурков ніколи не казав: “Тристороння контактна група”. Він завжди казав просто – “контактна група”, і російські ЗМІ за ним повторювали, і наші теж, й іноді навіть європейські. Коли група просто “контактна”, то не зрозуміло – хто з ким контактує і чому. Тому що Росія весь час намагалася розмити відповідальність, вивести себе за рамки конфлікту, розміститися над ним, і впливати на нього так, ніби вона не учасник конфлікту, а миротворець: учасники – це Україна та “Л/ДНР”, тому нехай вони між собою і говорять. Це саме той меседж, який намагався нав’язати Сурков.
Козак – навпаки. Козак – це про результат. Його не цікавить краса гри. Він буде крити вас мільйоном юридичних правок, тиснути, шукати юридичні лазівки.
Від самого початку план був таким, що Козак займається суто переговорами, а Сурков залишається помічником президента РФ і опікується окупованими територіями безпосередньо. Формулювати ідеологію, пісні-танці, коронація Пушиліна, ЗМІ – оце все мало залишитися за ним. Козак і Сурков мали працювати в парі. Між ними не було бюрократичного конфлікту, вони мали різні посади: Сурков – помічник президента, а Козак – замголови президентської адміністрації. Нам пощастило, що цей план провалився, і що ці двоє просто не змогли працювати разом.
Чи може Сурков повернутися? З одного боку, він потрібен, його місце досі порожнє. Тому що в РФ немає ідеології і немає головного ідеолога. Вони не здатні навіть сформулювати цілі цієї так званої “спеціальної воєнної операції”. І ми бачимо, що відтоді, як Сурков пішов, нічого нового на ідеологічному полі не з’явилося. Все, що формулювалося після нього – або маячня, яка взагалі не злітає, типу “десатанізації”, “денацифікації”, або переспіви старих сурковських мотивів. Але це не тому, що Сурков такий унікальний і неймовірний, а просто тому, що він зачистив поле навколо себе. Він роками методично знищував конкурентів, тому сьогодні лишились – або Сурков, або колективний Проханов. Але через те, що він пішов із гучним скандалом, і там були корупційні історії, навряд чи він зараз повернеться. Втім переспіви його концептів можливі.
– А як щодо Козака?
– Козак уже повернувся і вже почав працювати. Цьому є підтвердження, є листи лідерам окремих держав і окремим політикам.
Справа в тім, що він дуже важко пережив початок війни. Він виступав проти бойових дій. Навіть на цьому історичному Совбезі, якщо придивитися, видно, що йому аж фізично погано від того, що відбувається. Він до останнього дня носив Путіну якісь плани дипломатичного врегулювання, доводив, що ще кілька місяців, кілька тижнів, і він дотисне українську сторону. Але Путін уже просто не хотів ніяких дипломатичних врегулювань, вони йому були не потрібні. Він хотів геноцид і він почав геноцид. Але геноцид пішов не за планом і тому знов знадобився Козак.
Чому саме Козак? Тому що Путін понад усе цінує особисту відданість, тому що йому комфортно працювати з людьми, яких він добре знає, і з якими є власна історія. Ну і, справді, лава запасних дуже коротка.
– Останнім часом ми бачимо свідчення, що в Росії таки існує конфлікт еліт, і різні силові структури майже не приховують конкуренції. До якої з груп можна віднести Козака?
– По-перше, він сам, особисто має контакт із Путіним. Не через когось і без протоколу він може говорити з Путіним.
Козак, до певної міри, самостійна фігура. Але очевидно, що без допомоги ФСБ він не міг би, для прикладу, усунути Суркова. І не дивно, що зараз ФСБ робить ставку саме на нього. Давайте будемо відверті: не такий страшний Ґєрасімов або, прости Господи, Суровікін, як те, що робитиме ФСБ у середньостроковій перспективі. Станом на зараз саме вони наш найбільш небезпечний ворог. Вони будуть дискредитувати нас, вони звинувачуватимуть нас у тому, що ми безвідповідально ставимося до зброї, яку отримуємо, і в тому, що ми навербували до сил оборони незрозуміло кого, що у нас тут бордель і прохідний двір, і з нами не можна мати справу… Паралельно будуть “вмикати” сплячих агентів, людей, які афілійовані з російськими грошима. Все це вони вміють робити дуже добре – і вже роблять. І результати ми невдовзі побачимо.
А щодо протистояння, то тут ФСБ веде в рахунку. У головного управління генштабу багато промахів. І відсутність перемог, і гроби, і те, що армія корумпована і розкрадена – це провина ГУ ГШ. А тим часом ФСБ і їхні ситуативні союзники у силовому блоці РФ просто освоюють бюджети на боротьбу з опозицією всередині Росії і на секретні операції з корумпування західних еліт і журналістів.
– Очевидно, Козаку буде значно важче працювати, зважаючи на міжнародну ситуацію. Як він буде діяти?
– Звісно, якщо порівнювати міжнародну ситуацію ще 23 лютого і сьогодні – різниця космічна. Нам же ж казали: “Ви приречені. Приймайте російські умови, більше немає про що говорити”. І Козак теж був упевнений, що можна ще два-три тижні поїздити танками вздовж кордону, принести ще пару драфтів на ТКГ, погорланити на кого треба, натиснути на міжнародних партнерів – і наші могли би і справді прийняти російські умови. Так, це викликало б усередині країни кризу. Так, українська влада не мала б на меті здавати суверенітет. Але якщо росіяни продовжили б нагнітати і тиснути, то в них було би набагато більше шансів отримати те, чого вони хотіли.
А тепер ситуація зовсім інша. З усіх боків. І всередині України немає жодних інтенцій приймати російські умови, будь-які. І міжнародні партнери налаштовані абсолютно інакше.
24 лютого не тільки розпочалося повномасштабне вторгнення – 24 лютого було врятовано наш суверенітет і державність. Так, ціною неймовірного подвигу наших Збройних Сил, так, ціною неймовірних жертв. Але , якби війська РФ 24 лютого не перейшли у наступ, то в довгостроковій перспективі ситуація могла би бути набагато гіршою. Козак міг би принести нам значно більше шкоди, ніж Ґєрасімов і Шойґу.
– Чого саме варто очікувати?
– Я думаю, що він буде діяти, підпалюючи з усіх боків.
Нас намагатимуться втягнути у переговори. При тому це не будуть одразу переговори голів держав. Нас будуть затягувати в окремі треки, від яких ми просто не зможемо відмовитися. Гуманітарний, для прикладу. Треба забирати депортованих, звільняти полонених, забирати загиблих. Ми не зможемо не брати участі у таких перемовинах.
Далі – ЗАЕС. Це наша больова точка, і тут ми також змушені будемо йти на переговори. Ми не зможемо просто відмовитись: це справа всієї Європи і всього світу. Росіяни будуть робити вигляд, що створюють демілітаризовану зону – але її там насправді не буде. Вони напхають у МАГАТЕ своїх людей і будуть безкінечно тягнути ці перемовини, просто щоб зустрічатися, щоб демонструвати світу, що це Україна не хоче домовлятися, дискредитувати нас як безвідповідальну сторону, яка не хоче йти на поступки заради ядерної безпеки всього світу.
Вони можуть формально і піти із ЗАЕС, але будуть за це щось вимагати. Швидше за все, буде йтися про прокачку нафти і газу територією України. Вони можуть вимагати припинення воєнних дій навколо трубопроводу – знову ж таки, заради енергетичної безпеки Європи. І знову намагатимуться нас звинувачувати, що ми не йдемо на поступки і не зважаємо на потреби Європи, у той час, як Європа забезпечує нас грошима і зброєю. На Заході вони будуть підіймати теми: українців шкода, звісно, але ну скільки можна їм допомагати?!
Зараз уже не 2015 рік і навіть не 2020-й – я сподіваюся, що зміни відбулися. Але треба розуміти, що противник заклав дуже багато мін сповільненої дії, і вони будуть вибухати. Ми маємо до цього готуватися. Не можна погоджуватися на партію шахів з тими, хто грає “у чапаєва”.
– Чи має Козак зони впливу всередині України?
– Так, має. У СБУ це розуміють. Вони справді активно займаються пошуком інфільтрованих агентів, і ця робота доволі успішна. Взагалі, силові структури роблять просто дива. Потім це вивчатимуть у підручниках – я не перебільшую.
Росія будувала ці мережі десятиліттями, маючи необмежені ресурси. У нас зараз просто не вистачає людей, сил, часу на те, щоби знайти, виявити і знешкодити всіх. Всі служби завантажені на 200%. У таких умовах і під таким навантаженням, звісно, будуть помилки. Це нормально, інакше не може бути. Але саме ці помилки будуть роздувати, піарити і демонструвати на весь світ. Ми маємо бути до цього готовими.
Весь світ дуже уважно дивиться на нас, і будь-яка наша помилка буде коштувати нам дорого. Росіяни знають про це. І, повірте, кожну нашу помилку вони відпрацюють на 100%, на всіх майданчиках – від РТ до ООН. Звісно, вони будуть продовжувати корумпувати міжнародні установи і чиновників.
Великі зусилля російських дипломатів будуть спрямовані на боротьбу в ООН. Це справді дуже важливий для них майданчик. Не тільки через те, що у них залишилося мало майданчиків для проголошення своєї позиції, а й через те, що вони справді вважають це головною світовою установою. І навіть більше – вони вважають, що без них би не було жодної ООН. І тому вони так болісно сприймають наші намагання викинути їх із Радбезу ООН. Росіяни робитимуть усе можливе для дискредитації України саме з трибуни ООН. Вони постійно втручатимуться у наші намагання побудувати дипломатичні зв’язки з тими країнами, з якими ми раніше не дуже активно співпрацювали. Особливо важливою для них є Африка.
Крім того, я чекаю, що буде спроба звинуватити нас у системному тероризмі. Історія про “Наталію Вовк, яка вбила Дар’ю Дугіну” – це був пробний шар. Думаю, вони будуть “розганяти” цю тему, звинувачувати нас у підривах домів, лікарень, ще чогось у Росії. Невипадково вони розкручують цей термін – “УГІЛ”. Нам здається, що це смішно і недолуго – але ця карта ще зіграє. Їм це потрібно і для нашої дискредитації, і для консолідації всередині Росії, бо вони там вже не дуже розуміють, за що воюють. Тож ФСБ дасть їм новий привід ненавидіти нас і любити Путіна. Це вже раз спрацювало – спрацює іще раз. Тільки тепер “чеченцями” будемо ми з вами.
– На кого Козак може зробити ставку всередині України?
– Я не хочу називати конкретні імена й установи, але йдеться про тих людей, які “усвідомили і розкаялися”. От щодо них треба бути дуже обережними. Особливо якщо вони кричать про те, що готові спокутувати провину кров’ю, і що вони тепер найщиріші українці. Ці люди якраз і робитимуть ті “помилки”, на які будуть показувати пальцем російські дипломати і кричати: “Подивіться! І цим людям ви даєте зброю?!” Звісно, я не маю на увазі всіх. Але саме серед таких людей та груп і треба шукати осіб, через яких працюватиме ФСБ.
– Після повернення Козака все частіше почали говорити про “корейський план” для України, нову “38 паралель” (умовна назва кордону між КНДР і Кореєю, – Ред.). Росіяни говорять про це серйозно? Вони справді вважають, що зможуть нам це “продати”?
– Думаю, ні. Просто, є загальна схильність людей до пошуку аналогій, до пошуку готових сценаріїв. Треба завжди мати на увазі, що вам, скоріше за все, запропонують щось, що вже десь було раніше.
Але у нас ніхто на це не погодиться. Всі прекрасно розуміють, що замороження конфлікту по лінії фронту не буде, бо воно потрібне Росії для того, щоб перегрупуватися, відновити сили, налагодити логістику і знову йти у бій.
– Чи можливо, що Козак – просто частина істерики Путіна, який не знає що робити, і хаотично витягає всіх старих функціонерів по черзі?
– Можливо, й істерика. Істерику справді помітно. І розпач.
Але це не означає, що ворог слабкий. Ми маємо готуватися до найгіршого сценарію, і розуміти, що Козак – це розумний і небезпечний ворог. Його поява свідчить про те, що російська політика знову стає менш прямолінійною. А це означає, що нам треба більше думати наперед, прораховувати, бути обережними. Простих сценаріїв і легких відповідей не буде.
Інтерв’ювер – Катерина МОЛА
Джерело тут
