Київ, 12 листопада 2015 року (Країна, Михайло БАСАРАБ). Місцеві вибори не запам’яталися нічим особливим. На відсутність інтриги виборці відреагували відповідно. На дільниці не прийшов навіть кожен другий із правом голосу. Цього року українці голосували ще з меншим ентузіазмом, аніж восени 2010-го. Тоді місцеві вибори відбувалися під адміністративним пресом Партії регіонів. Люди голосували ногами, бо перебували в розпачі від стрімкої навали «регіоналів», які заповнювали собою всі шпарини. Навіть на Волинь і Галичину чиновників та «смотрящих» оптом доставляли з Донецька. Жителі Центральної і Західної України ще не знали як реагувати на донбаську навалу.
За п’ять драматичних років багато чого змінилося. Низький інтерес до цьогорічних виборів мав інше пояснення. Не йдучи на дільниці, люди також протестували. Але не проти адмінресурсу чи засилля вінницьких у владі. Значна частина виборців у такий спосіб висловлювала розчарування змарнованими надіями. Як і після помаранчевого Майдану, ті, хто був на сцені під час Революції гідності, нині чубляться. Поплічники Януковича замість в’язниці знову потрапляють до влади. Нові можновладці виявилися такими ж корупціонерами, як і колишні. Одіозні кандидати до місцевих рад рясніли скрізь: у списках провладних сил, серед опозиціонерів різних мастей, а особливо – у партіях, які спеціально створили під одну виборчу кампанію.
Громадянське суспільство, яке перемогло Януковича і зупинило Путіна, чується в силі і зневажає тих, кому довірило державу торік на позачергових президентських і парламентських виборах. Інколи таке враження, що його стримує лише небезпека зовнішньої агресії. Ризик чергової масштабної ескалації зумовлює modus vivendi між неспроможними правителями і невдоволеною громадою. Не піти на дільницю або зіпсувати бюлетень – це єдиний спосіб тихо висловити протест у день голосування. Йдеться не про третину тих, які традиційно не голосують. 25 жовтня на виборчі дільниці не прийшли від 10 до 20 відсотків політично активних громадян. Вони не побачили сенсу перетасовувати депутатів у нинішніх умовах та за правилами нового закону про вибори. Парламентаріям варто зважати на цю обставину, приступаючи до розробки закону про вибори до Верховної Ради. Цілком імовірно, що згодом розв’язком політичної кризи стануть дочасні парламентські або й президентські вибори. Закон, яким провладна верхівка намагатиметься утриматися при владі, зможе ще більше загострити ситуацію. Наприклад, коли, за аналогією з місцевими виборами, піднімуть прохідний бар’єр і для парламентських перегонів.
Може бути й навпаки. Демократичний закон про вибори здатен зняти напругу, бо громадяни отримають додаткові інструменти впливу на формування влади. На часі скасувати виборчий бар’єр. Держава потребує суттєвого оновлення еліт і притоку свіжих ідей. Натомість бар’єр гарантує потрапляння до Верховної Ради лише тим політичним проектам, які розпоряджаються величезними ресурсами олігархів.
Доведеться вирішувати й проблему із забезпеченням права голосу для українців за кордоном. Демографи стверджують: за межами держави тимчасово живе кожен 10-й громадянин. Щороку трудові мігранти переказують на батьківщину близько 10 мільярдів доларів. На Філіппінах, де подібна ситуація, співвітчизники, які заробляють по всьому світу – привілейований клас. Для них працюють цілі державні інституції. Абсолютна більшість наших трударів за кордоном не можуть проголосувати через технічні перепони. Влада ніколи не поспішала вирішувати цю проблему, адже серед трудових мігрантів переважають протестні настрої.
Було б добре чітко прописати й механізм відкликання обраних посадовців – і депутатів, і глави держави.
Суспільство краще орієнтувалося б серед кандидатів у президенти, якби кожен із них заявляв, кого пропонуватиме на посади генерального прокурора, голови Служби безпеки, міністрів оборони та закордонних справ.
Також в умовах масової недовіри до політиків у бюлетенях варто відновити графу «проти всіх». Її скасували перед парламентськими виборами 2012 року, в період розквіту авторитарного режиму Януковича. Нова стара норма дозволила б громадськості дискваліфікувати усіх учасників виборчих перегонів. Це особливо важливо сьогодні, коли дедалі більша частина суспільства не довіряє політичній системі загалом – як владі, так і опозиції. Законом доцільно передбачити: коли рядок у бюлетені «не підтримую жодного кандидата (чи партію)» набирає більшість голосів, то призначаються повторні вибори – без права участі для кандидатів, які балотувалися цього разу. Люди повинні отримати можливість агітувати проти всіх кандидатів, адже часто нас ставлять перед вибором без вибору.
Шкода, що така норма не працює сьогодні. Багато киян скористалися б нагодою провалити обох учасників другого туру виборів мера столиці.
Надаючи виборцям більше прав, політики знижують ймовірність соціальних вибухів. Фінський дослідник Сойлі Ністен-Хаарала стверджує: аби не виламували двері, варто прочиняти кватирку.
