Попереду нас очікують ймовірно найважчі тижні війни…
1. Треба визнати, що у ворога вперше з початку війни почало щось виходити. Ворог почав адаптувати свою тактику під ситуацію на фронті: перекидати БТГ між напрямками, координувати їх між собою. Додайте до цього концентровану артилерію на Сході і безмежні запаси снарядів і ракет до РСЗО і така ситуація дійсно стає небезпечною.
Присмак перемог, хоч і локальних і дуже далеких від початкових планів, але все ж таки перемог, дає поштовх мотивації для подальшого штурму на Сході. Ворог уже забув про розгром під Білогорівкою і тепер армію годують майбутнім оточенням наших сил довкола Сєвєродонецька, активно женучи вперед.
2. З іншого боку у нас – загострення дефіциту боєприпасів до артилерії та РСЗВ і затримки постачання озброєння від західних партнерів.
На словах нам дають все, але не завжди стільки треба і коли треба. Якщо найближчими тижнями Захід не перейде від поставок важкого озброєння десятками і одиницями до поставок сотнями, то напруга на фронті буде триматись.
3. РФ починає блефувати і домовлятися про 2 ключові для себе умови:
– ніяких РСЗВ для України, інакше це буде розцінено як «надмірне втручання» (очевидно саме цього питання стосувались перемовини між США і Росією);
– шантаж світу продовольчою кризою, якщо світ не змусить Україну погодитись на мир на умовах рф.
І те і інше очевидний блеф, але Захід знову просідає.
Росія не наважиться на пряму конфронтацію з США, а от американські HIMARS і MLRS 270 можуть кардинально змінити ситуацію на фронті.
З іншого боку росія хоч і показує всім своїм виглядом, що готується до затяжної війни на рік чи більше, але при наявній інтенсивності втрат це більше фантазії, ніж реальність. Росії треба мінімум 20-30 тис. нових солдат і до тисячі танків і бронетехніки щомісяця. І це лише щоб підтримувати наявну бойову міць. Самою ж артилерією війну не виграти.
Масова мобілізація, скоріше за все, можлива лише, якщо у рф будуть якісь суттєві успіхи на фронті (змусити йти помирати стадо в переможній війні значно простіше, ніж відправити на війну без шансів).
Танки у рф уже в дефіциті. Резервів бронетехніки можливо на кілька місяців вистачить, але це точно не на рік. Без них наступальні дії неможливі. До того ж ворог втрачає основні сили наступу – десант і морську піхоту. Так що через 2-3 місяці максимум росія в будь якому випадку стане у захист , але до цього моменту вони очевидно сподіваються дотиснути Захід.
4. Складна ситуація довкола Сєвєродонецька. Зараз абсолютно вся територія довкола Сєвєродонецька і Лисичанська прострілюються артилерією ворога. Відстань між російськими військами на півночі і на півдні всього 20-30 км. До того, ж там проти нас воюють фактично чотири угруповування: регулярні війська рф, в тому числі перекинуті з-під Ізюма, кращі підрозділи сепартатистів «лнр» і «днр», групи «вагнерівців».
З одного боку обороняти таку територію, яка обстрілюється з трьох сторін, неймовірно складно і небезпечно. З іншого боку відступити – означає дати ворогу іще один інформаційний привід, який можна буде розганяти пропагандою наступні 2-3 тижні, а це дає мотивацію ворогунаступати далі.
5. Завищені очікування українського суспільства. Після перших місяців війни всі ми якось звикли, що ворог абсолютно не вміє воювати, а ЗСУ якщо і десь відступають, то швидко насипають.
Ми на стільки розслабилися, що вже почали шукати винних у прориві російських сил на Півдні через Чонгар. Ну і дійсно, чого це ми так глибоко пустили ворога. Але ми абсолютно забули про дві речі:
– Армія рф має в рази більше озброєння ніж ЗСУ і необмежені резерви боєприпасів, які нам доводиться економити;
– Ми завдали настільки болючих втрат ворогу в перший місяць саме завдяки тому, що сили рф глибоко зайшли в територію України, розтягнувши сили і не маючи прикриття авіації і артилерії.
Зараз ситуація інакша. Зараз війна позиційна, де росія рівняє з землею населений пункт один за одним, змушуючи наші сили відступати зі зруйнованих поселень, які неможливо обороняти.
Натомість ми продовжуємо очікувати від наших солдат таких же перемог, як і в перші тижні.
Найгірше, що може бути, це коли тягар надмірних очікувань суспільства почне впливати на рішення командування ЗСУ, штовхаючи на помилки.
Сподіваюся, що цього не станеться.
Тому, ми маємо пам’ятати, що сили рф не безмежні, але і не вимагати перемогти армію, зі значно більшим технічним ресурсом за 2-3 тижні. Треба усвідомлювати, що війна буде до кінця. До останнього боєздатного армійського корпусу ворога.
Динаміка цього процесу в першу чергу залежить від інтенсивності постачання нам ударної зброї.
Автор: Володимир ДАЦЕНКО
Джерело: Facebook
