З новим днем, мої любі
92 дні ми живемо в тимчасовості
Такими, як ми є зараз, ми ніколи не були. І не будемо після перемоги.
Це межичасся не лише у зовнішньому світі, де йде боротьба світлого майбутнього з темним минулим, а і у всесвіті людини, що торкнулася розлому часового простору.
Що ви думаєте про себе? Що відчуваєте до себе?
Захоплення? Сором? Повагу? Дбайливість? Ненависть? Зневагу? Довіру? Зневіру? Обережність?
Зараз ми всі проходимо стадіями прийняття себе в новій реальності. Наче стадіями прийняття горя. Бо це так і є. Горе – це зовнішній вплив на нас. Дія, що звалилася на голову.
А наші відчуття – внутрішня драматургія буття.
А ми режисер-сценарист. Ми своїм баченням світу і відчуттям себе оцінюємо міру свого горя і обираємо спосіб його проживання.
Ми не можемо свідомо виключити те, що відчуваємо. Ми не можемо обрати найкраще в світі відчуття і жити в ньому.
Нам доводиться крок за кроком і день за днем розкривати для себе сенси своїх відчуттів.
Краплю за краплею випивати свою міру втрати.
Зустріч із несподіваним, не заплановим собою і переродження внутрішнього Всесвіту, що неодмінно станеться, якщо ти торкнувся межичасся.
Довіра до себе – це те, що дозволить дбайливо до внутрішнього себе зробити цей перехід. Не застрягти в цьому межичассі назавжди.
Чим довше ми застрягаємо в межичассі, не відпускаємо минуле, тим важче зробити цей перехід.
Якщо не відчуваєте до себе довіри, не маєте сили відпустити своє вже розтрощене минуле, робити кроки до переродження, просіть про допомогу. Близьких, професіоналів, бога. Того, в кого вірите.
Ми будемо іншими. Навіть, якщо ми подобалися собі ті, минулі.
Всі наші шрами з нами назавжди. Шрами про інших, шрами про себе.
Їх кількість і глибина – це здатність вмістити в себе біль, що ним сповнена наша земля.
Ми лікуємо інших, лікуємо себе, лікуємо світ лише одним єдиним – любов’ю.
Бережіть себе, мої любі. ❤️
Віримо в себе, віримо у перемогу, віримо у ЗСУ!❤️
Все буде Україна 💙💛
Арт від Оля Гайдамака
Джерело: Facebook
