Олесь Кириленко
Кому „нарешті”, а кому і ні… але літо все ж таки закінчилося, і закінчилися літні канікули. Хоча перші кілька тижнів лекції і практичні заняття фактично і не проводяться, але офіційно студіози мають відвідувати навчання. Така формальність. Після відпочинку старшокурсникам цікаво побачити товаришів і поділитися літніми враженнями. А першокурсники намагаються зрозуміти яке воно — студентське життя. І якщо цей першокурсник не місцевий, то першою «школою студентського життя» для нього стане гуртожиток. От тільки для цього треба спочатку у нього поселитися.
Хоча остаточних даних стосовно кількості першокурсників у Києві ще немає, але усі погоджуються що цього року їх менше ніж у попередньому, приблизно на 10%. У Міносвіти це пояснють демографічною ситуацією. Там навіть хотіли скоротити об’єми держазамовлень, але потім передумали. Відповідно, якщо кількість місць у гуртожитках залишилась минулорічною, то з поселенням особливих проблем не мало бути. Але ми бачимо зовсім іншу ситуацію.
У Національному університеті ім.Шевченка цього року першокурсників не киян виявилося на 500 більше ніж передбачених для них місць. Володимир Шевченко, проректор: «Сьогодні випустилося 1300 іногородніх студентів, а вступило на перший курс 1800. Через це і виникає такий певний дефіцит, який різними шляхами треба вирішувати.» Якими шляхами вирішувати цей дифіцит збирається університетська адміністрація не зовсім зрозуміло. У Шеві, наприклад, на перший час студентів поселять у санаторії-профілакторії, сподіваються, що потім місця у гуртожитку все ж звільняться.
Першокурсниці Ані, що поступила на Слов’янську філологію у Шевченка місця також не вистачило, хоча вона отримала повідомлення з проханням з’явитися з документами для розселення. Їй пояснили, що з 332 поселені будуть тільки 100: 60 у гуртожитку факультету і 40 у інших. З цих 100 переважна більшість — пільговики, хоча чорнобильцям четвертої категорії місць також не вистачило. Ані запропонували або тимчасовий профілакторій або «комерційний» гуртожиток для іноземців. Останній коштує 30-35 грн на добу, але умови там значно кращі ніж у звичайних. Проживання в останніх же коштує від 25 до 80 грн на місяць.
Часто не виконуються і норми проживання у гуртожитках, як то площа житлового приміщення на людину. Студент-першокурсник Київського національного лінгвістичного університету може виявити відсутність у кімнаті ліжка або, якщо ліжко є, то… іншого студента на ньому з таким самим ордером на проживання. Гуртожиток Київського національного університету культури і мистецтв на вулиці Російській став притчею во язицех через жахливі умови проживання.
Випускник КНУ ім. Шевченка і юрист Юрій Лебєдєв каже, що адміністрації гутрожитків часто користуються тим, що студенти не знають нормативної бази стосовно їхнього нового житла і не виконують “Державні будівельні норми України”, а саме їх розділ що стосується стандартів у сфері гуртожитків. Так, наприклад, житлові кімнати гуртожитків проектують із розрахунку заселення не більше трьох осіб при площі не менше 8 м2 на кожного мешканця, а для аспірантів – на одну – дві особи при площі не менше 10 м2 на кожну. Кімнати слід обладнувати вбудованими шафами площею не менше 0,6 м2 на кожного мешканця. Обладнання санвузлів у гуртожитках для одинаків слід проектувати із розрахунку один душ або ванна, один умивальник і один унітаз не більше ніж на чотири – шість осіб, а в осередках гуртожитків для сімейної молоді – один душ або ванна, один унітаз і один умивальник не більше ніж на три особи. Крім того існує практика коли новопоселених студентів примушують робити ремонт за свої кошти.
Зрозуміло, що у такій ситуації діють корупційні схеми виділення місць у гуртожитках. Невеличке журналістське розслідування: «Сегодня» попробовала найти место в общежитии КПИ для «дочки-студентки, поступившей на контракт». Все попытки договориться с комендантом не увенчались успехом: «Идите на факультет, решают там, у меня мест нет». Но на выходе из общежития к нам подошел работник общежития и сам предложил пристроить ребенка. Назвался Игорем. «Не волнуйся, мать, сейчас все порешаем. Места есть, это просто так говорится. Сейчас позвоню шефу». После звонка он огласил условия: «300 грн. за комнату максимум с еще одной девочкой, плюс 100 грн. каждый месяц».
Ціни на хабарі різняться залежно від того, хто їх бере. Чим вища посадова особа — тим більша сума. Батьки першокурсника педуніверу ім. Драгоманова, які забажали залишитися невідомими, були змушені заплатити коменданту одразу півтори тисячи гривень, також їм була висунута умова — 100 грн на місяць. При цьому їхній син мав усі права на це місце у кімнаті.
Однією з найбільших причин дифіциту місць для проживання студентів є поселення у гуртожитки сторонніх людей. «Зазвичай це співробітники ЖЕКів, міліції, прокуратури», – каже Андрій Черних, координатор ініціативи «Студентський захист». Від цих людей також вимагають хабарі.
Активіст незалежної студентської профспілки “Пряма дія” Сергій Мовчан вважає, що основними проблемами в університетських гуртожитках як і раніше залишаються відсутність місць, їх велика вартість, встановлення внутрішніх порядків і умов проживання. Часто студенти живуть у старих будівлях і малопридатних приміщеннях, де облаштовуватися їм доводиться за свій рахунок. “Але навіть таких кімнат не завжди вистачає. Найважче заочникам, які приїздять на сессію на кілька тижнів. Місця для них відсутні практично завжди, людям часом доводиться спати в службових приміщенях вишу, а часом, навіть у парку своєї alma mater. Про те, що абітурієнти також мають право на проживання в гуртожитку у період вступу, ніхто навіть не згадує.
Особливо багато притензій у студентів викликають внутрішні розпорядки, що царюють у гуртожитках. Студент там — безправна істота, що цілком і повністю залежить від волі коменданта. У деяких інститутах розповсюдилась практика доносів, що створює в гуртожитках атмосферу взаємної підозри. Про свої права практично ніхто не знає, а Ради гуртожитків, створені для відстроювання цих прав, активно співпрацюють з адміністраціями вишів, отримуючи солідні привілеї.»
Предствники “Прямої дії” вважають, що тільки повне самоуправління гуртожитків студентами, викладачами й іншими людьми, що проживають у них, здатне змінити цю ситуацію. “Як жити в гуртожитку повинні вирішувати ті, хто у ньому живе, а не бюрократ від освіти і корумпований комендант. Їх взагалі не повинно бути. Повне самоуправління у виші і гуртожитку — ось наша ціль і наш ідеал.”
Як збираються вирішувати цю проблему адміністрації університетів “різними способами” або “як зможуть” залишається тільки гадати.
