Армія і суспільство будь-якої країни нерозривно пов’язані між собою. Навіть більше, армія є відображенням самого суспільства. У час Великої визвольної війни українське суспільство зорганізувалося, має високу мотивацію і жадає перемоги, як і Збройні Сили України загалом.
Саме тому, говорячи про російське суспільство, можна спробувати проаналізувати поведінку російської армії в Україні. Важливо зрозуміти, чому росія знищує Україну і все українське на своєму шляху.
З приводу цього питання краще звернутися до фахівців у сфері соціології, як науки про умови та процеси у суспільстві. Редакція АрміяInform розпитала кандидата соціологічних наук, директора дослідницької агенції Project Bureau Богдана Мотузенка про причини і наслідки такої поведінки рф, а у відповідь почула про етноцид в росії, про рашизм, про Чечню.
–Вашингтонський університет опублікував дослідження, згідно з яким, за офіційними російськими даними серед загиблих в Україні росіян більшість складають представники етнічних меншин рф. Чому кремль відправляє саме ці народи та етноси?
-Тут декілька причин. Перша полягає в тому, що занурившись в ідеологію 19 ст. росія фактично відтворює моделі поведінки, що властиві імперській росії, яка загарбуючи нові території жертвує насамперед «нетитульним населенням». Навряд чи це найголовніша стратегічна причина, однак в історії імперій так завжди виходить, що «нацменів» (національні меншини) менше шкода.
Вони і так знаходяться в значно гірших економічних умовах життя, ніж центральні регіони, і ця стратегія також має суто прагматичне економічне підґрунтя — зачищаються регіони з високим рівнем безробіття і соціальної напруженості, звідки також легше поповнювати армію.
По-друге, російська федерація цілеспрямовано знищує населення депресивних регіонів і не наважується залучати мешканців тих регіонів країни, які близькі до столиці, до органів центральної влади. москва і пітер — військових звідти менше, тому що їхнє занурення у війну перетворить їх на ветеранів, які пережили поразку. Аналіз інтерв’ю військовополонених показує, що переважна кількість з них із віддалених регіонів росії, ті, що мешкають в центральних містах більш освічені та, до речі, (що логічно) більш свідомі та критичніші до того, що вони творять в Україні. Війна перетворить їх на людей, які будуть критичніше ставитися до власної влади, перебуваючи близько до неї — тому це дуже високий ризик і в так неспокійній росії.
Тим більше, що військовики, які «вкусили» насильство і жорстокість (а вони самі кажуть в телефонних перехопленнях) — будуть дозволяти собі вже на території російської федерації все те, що вони змогли дозволити собі з дозволу командування і путіна. Не забуваємо, що путін надав гвардійське звання підрозділу, що робив звірства в Бучі. Це стає для них наданим і винагородженим правом в Україні — і все це вони дозволять робити собі в росії.
За таких умов, безпечніше надавати такі «права» етнічним меншинам, які далекі від центру, і яким легше буде здійснювати війну на території України через культурну, національну етнічну різницю певних ціннісних установок. А це дозволить їм бачити в українцях «чужинців» — про що також говорять багато самі російські ліберали, оцінюючи жахи цієї війни.
-Тобто це етноцид за рахунок інших національностей?
-росія завжди діє за методом: якщо створюється паралельна можливість для чогось, то це буде обов’язково зроблено. Наприклад, сама можливість вивезення викрадених українців, які потрапляють до російської федерації, розселення їх у депресивних районах і збільшення кількості європейського населення. Це також можна розглядати, як додаткову стратегію. Якщо є можливість, то чому це не зробити.
-Як російське суспільство, яке вважало себе переможцем фашизму, за 100 років після цього, само почало просувати ці ідеї?
-Я скажу більш побутові, ніж професійні речі, які ще потрібно уточнити і довести в суспільних науках. Це своєрідна проєкція російської масової культури. Ми багато чуємо від росіян: «чому їм можна, а нам не можна?» Це стосується будь-якої теми: тортур і насильства на війні, мародерства на війні, смертей, військових дій і таке інше. Знаходячи такі випадки в сучасності або в минулому, в історії інших народів, росіяни намагаються виправдати таку свою нинішню поведінку.
Оскільки найбільша травма, яку пережила російська культура, крім загибелі російської імперії і радянського союзу, це Друга світова війна, підсвідомо, здійснюючи своєрідну психологічну проєкцію, росіяни намагаються діяти так, як діяли їхні найстрашніші вороги — нацисти. Знову ж таки заклики в російській культурі до визначення їхньої величі, її зверхності над колоніальними культурами — українською, молдовською, грузинською, будь-якою, які входили колись у велику імперію, визначають можливості поводитмся так, як хочеться представникам імперської культури. Ця «велич культури», підтримувана упродовж сторіч, також спровокувала насильство, а також нацистську і фашистську поведінку.
Уже існує новий термін. І в Україні, і за кордоном кажуть про «рашизм», як специфічну ідеологію, яка близька до італійського фашизму, яка трохи повторює германський нацизм, яка відображає зверхність культури, зверхність однієї етнічної групи над іншою, користуючись особливими звичними взірцями повсякденного життя. Ми тільки підходимо до опрацювання розуміння цього терміну у науковому вжитку.
А в росії поневолення малих народів призвело до того, що вони почали відчувати себе росіянами, втрачаючи свою власну етнічну ідентичність, і намагаються діяти набагато «краще», ніж самі росіяни. В цих умовах ми можемо казати, що нав’язані моделі поведінки були закладені ще за часів російської імперії, яка виживала і розвивалася лише завдяки захопленню чужих земель, завдяки негативній інтеграції інших культур.
І тому росіяни наразі відтворюють те, що їм було звично, а саме — російську імперію 18-19 та й 20-го століття. І тому вони поводяться за калькою авторитарних культур фашистської Італії і нацистської Німеччини.
Рашизм не стає тут персональним емоційним визначенням ворога (на кшталт «орків»), він радше підкреслює своєрідні явища, характерні саме російській версії фашизму — наприклад, довготривала та постійно відтворювана культурна традиція імперії, яку успадкував, здавалося б антагоністичний до неї комуністичний режим, «інтернаціоналістичний» характер «причетності» до російської культури, всім колонізованим націям, які переходять до визнання її величі — саме на цьому, до речі, і побудована концепція «руського міра» Суркова. І саме тому становлення української політичної нації викликало таку ненависть і жорстокість росії, яка нині намагається маркувати окуповані території саме культурними маркерами, підсилюючи відторгнення саме російської культури.
Але вже тепер можна казати про те, що одна з причин такого викривлення культурної традиції в тому, що не були визнані й усвідомлені ані виразки і традиції імперської росії, ані злочини комуністичної доби, яким росія стала повноправною спадкоємницею, підживлюючи себе реваншистськими настроями відродження своєї величі. І якщо не спромогтися не тільки поразки росії (яка рано чи пізно неминуча в сучасному світі), але й усвідомлення самими росіянами своїх цивілізаційних вад, колишніх і нинішніх злочинів — вона ризикує залишитись постійною і відновлюваною загрозою не тільки для України, але й для всього цивілізованого світу.
Автори: Володимир Загребельний і Олександр Беккер
Джерело: АрміяInform
