Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства
У другому турі президентських виборів Володимир Зеленський переміг Петра Порошенка із безпрецедентною кількістю голосів – 73,23%. Рейтинг Володимира Зеленського має багато складових, але головна з них – недовіра до чинної влади і протест проти існуючого політикуму. Причому цей протест – мобілізований, в тому числі, й через самоорганізацію. Адже пояснити такий великий відсоток противників і опонентів нинішньої влади лише маніпуляціями, мережами та digital-кампанією Зеленського неможливо. Тобто люди, дійсно, самоорганізувалися, прийшли на вибори і проголосували. Це було голосування-протест. Соціологія перед виборами показала, що 80% українців готові до радикальних якісних змін. Водночас існувала висока недовіра та несприйняття існуючого політикуму, в першу чергу, президента Петра Порошенка та його політичної сили. За таких умов правляча політична сила і президент розглядаються людьми, як ті, що нездатні здійснити потрібні зміни, тобто вони вже досягнули стелі можливостей, і все, далі жодних змін із ними не буде. Це – відмова їм у перспективі. Тому люди, протестуючи проти чинної влади, проголосували за Зеленського. І у цього протесту багато різновекторних ідеологічних напрямків, тобто у кожної групи був свій протест поти чинної влади. Так, у «ватного» середовища це був протест проти «бандєровцев» та українізації. У бандерівців це був протест проти клептоманської та антиукраїнської влади Порошенка. Хтось бачив у Зеленському того, хто зламає існуючу систему та пересаджає корупціонерів. Хтось вважав, що обрання Зеленського відкриває вікно можливостей для соціального експерименту. Хтось вважав, що таким голосуванням він показує «кузькіну мать» усьому політикуму в цілому, всім старим політикам. Для кожного середовища Зеленський був чимось своїм. Вони інвестували свої уявлення в аморфний образ Зеленського і проголосували за нього. Тобто це не були голоси за програму Зеленського, за нього як політика чи за його політичну силу. Це був протест, інвестований в Зеленського. Саме тому Володимир Зеленський отримав такі величезні відсотки і переміг Петра Порошенка. Безумовно, це – розгром. 25% Петра Порошенка – це фактично все середовище мобілізованих «патріотичних» та націонал-демократичних сил, які об’єдналися навколо президента, тому що вони вбачають у ньому можливість захистити свій європейський вибір. Проте Порошенко вже не здатен захищати якийсь курс чи орієнтацію, і ніякого «західного вибору» за ним не стоїть. Але Зеленському не вдасться зберегти такий високий рівень підтримки довго. Думаю, що в найближчий час ми побачимо збільшення кількості «зрадофілів» серед прихильників Зеленського. Це буде дуже швидке розчарування – «медовий місяць» довго не триватиме. Це станеться, в першу чергу, через те, що від Зеленського очікують швидких, просто негайних змін. Більше того, його наділяють певними магічними здібностями, яких не має посада президента. Це є результатом фільму «Слуга народу» та образу Василя Голобородька, але в першу чергу – примітивізованих уявлень людей про те, що може зробити президент. Тобто через брак політичних знань, через низьку політичну культуру, через відсутність роз’яснень, через спекуляції основних політичних гравців довкола того, що вони обіцяли людям, у значної більшості людей склалося враження, що президент – це такий собі чарівник, який помахом чарівної палички, тобто президентської булави, змінює країну так, як забажає. Існування парламенту, уряду, процедур, слабкого законодавства, деформованої недієздатної Конституції, відсутність правового простору в цілому та незалежних судів – все це не передбачається примітивізованим уявленням про функції президента, яке є у нашого електорату. Я думаю, що найближчим часом з боку нової влади ми побачимо спробу «качнути» Верховну Раду, наприклад, відправити, у відставку Луценка і Гройсмана, та спроба призначити на ключові посади своїх міністрів. І я не виключаю, що знайдуться голоси на те, щоб відправити когось у відставку, але навряд чи вони наберуться для призначення нових. Основні зусилля Зеленського до парламентських виборів будуть спрямовані на певні популістські кроки, які дадуть йому запас міцності та інерцію високої електоральної мобілізації Основні зусилля Зеленського до парламентських виборів будуть спрямовані на певні популістські кроки, які дадуть йому запас міцності та інерцію високої електоральної мобілізації. Наприклад, він може спиляти паркан навколо Адміністрації президента або перенести АП кудись на ВДНГ чи за межі Києва, позбавитися кортежу, полетіти в Європу на перші зустрічі в економ-класі, провести дискусію з громадськістю чи антикорупціонерами, телеміст із людьми, аби почути виборця. Я думаю, що спочатку Зеленський концентруватиме зусилля на таких речах. Він постійно записуватиме відео із роз’ясненнями своїх позицій та пропозицій, кроків та дій. І буде апелювати до свого ядерного електорату, який очікує від нього чуда. Він постійно пояснюватиме, що йому заважають робити це чудо ось ці конкретні люди. Тому він закликатиме прийти на парламентські вибори, проголосувати за його партію – і тоді буде людям чудес неймовірна кількість. Поки що не візьмуся робити прогнози, який може мати рейтинг Зеленський восени, скільки відсотків втратить. Тому що я не розумію розклад олігархічних сил у його оточенні зараз. Якщо переможуть сили реакції, і олігархічні групи укладуть між собою олігархічний консенсус, тоді він отримає достатньо небагато голосів – 20-25%. Тому що буде видно їхні «вуха», це стане широко відомо, і люди скажуть, що Зеленський виявився таким самим Порошенком, як і Петро Олексійович, ті самі Свинарчуки, тільки в профіль. Якщо ж олігархічні групи в оточенні Зеленського пересваряться до того часу, а він сам сконцентрує свої зусилля на тому, щоб позбавитися залежності від них, і буде вести популістську лінію поведінки, про яку я говорив вище, тоді у нього може залишитися 35%. Але точно не 70% чи навіть 50%. 30-35% – це його електоральна стеля Зеленського (в принципі, це ті цифри, що ми бачили в першому турі виборів). Щодо Порошенка, то я думаю, що в нього є певні перспективи в українській політиці. Але великою мірою це залежатиме від того, як він організує партійне будівництво, чи вийде він на коаліцію, чи буде він залучати інших політичних партнерів, або ж він обмежиться просуванням себе як бренда і своїх старих товаришів. Якщо Порошенко оточить себе старими партійними товаришами, які були з ним в адміністрації і робили йому кампанію, то, думаю, багато він не отримає. Якщо ж він піде шляхом створення широких коаліцій і захисту української та європейської України, з тими самим Томосом, вірою, мовою і армією, і навколо цього будуватиме об’єднання більш широке, ніж БПП, то у нього є шанс зберегти 10-15%. Тобто це якщо йому вдасться об’єднатися з іншими політичними гравцями. Поки що Порошенко «доїдає» електорат «Самопомочі», Гриценка та, в першу чергу, націоналістів. Але на виборах можуть з’явитися великі спецпропозиції, і йому доведеться шукати якусь політичну унікальність. Тому що бути більшим націоналістом, ніж Тягнибок, або більшим ультраправим, ніж «Національний корпус» Авакова, буде важко. Тобто у Порошенка має бути або коаліція, або він має знайти унікальну пропозицію (але це вже буде нижчий відсоток – 7-8%).
Джерело: УНІАН
