Домой Политика Переговори – ширма. Росія хоче війни

Переговори – ширма. Росія хоче війни

197

Росія руйнує шанси на мирні домовленості з Україною. Тільки-но делегації роз’їхалися по домівках з вівторкового Мінська, як на східному кордоні України пожвавішали колони військової техніки, споряджені Росією… Напевне, доки залишаються шанси на мирні переговори і поки ще залишаються ілюзії в Старій Європі, Україна братиме участь у таких зустрічах. Однак свіжий досвід показує, що навіть «гра на своєму полі» не надихає Росію на договороздатність.

Цього разу Україні довелося акцептувати формат Митного союзу. Для європейських комісарів відвідини Мінська взагалі стали випробуванням, адже Володимир Путін заманив їх у дім господаря-президента, якого на Заході послідовно намагаються уникати.

Попри те, Москва й далі вперто відмовляється визнавати свій вплив на «ополченців». І вона не припиняє нарощувати військову присутність на Донбасі (напередодні мінської зустрічі в зоні АТО піймали десятьох кадрових десантників РФ), нахабно плюючи на міжнародне право навіть у таких «дрібничках», як надання гуманітарної допомоги. Україні відтак залишається небагатий вибір: або пристати на умови аґресора, або встрягти у війну, яка, понад усякий сумнів, ще розгортатиметься. І саме цією проблемою вартувало перейматися українській публіці, а не тим, чи Порошенко потиснув руку Путіну…

Деталі двосторонньої зустрічі між президентами невідомі. Президент України розповів, що йшлося, зокрема, про потребу закрити кордон; цією роботою мусили б заопікуватися прикордонні служби України та РФ. Однак з попередніх зустрічей відомо: Москва погоджувалася встановити контроль над кордоном лише у разі оголошення перемир’я. Отже, спочатку Росія вимагатиме припинити вогонь, а вже потім пустить інспекторів ОБСЄ до кордону.

Натомість Володимир Путін в Мінську ствердив, що Україна мусить домовлятися про перемир’я з «повстанцями», а не з Росією. Бо Кремль — ми це теж знаємо — в Україні не воює…

Відвертіші коментарі стосуються до іншої теми переговорів — теми, задля якої Москва, власне, й «заварювала» цю зустріч. Зона вільної торгівлі між Україною та ЄС. Російська Федерація вустами міністра економіки висловила сподівання підкоригувати базовий текст угоди, хоча його вже підписали сторони! Міністр закордонних справ Павло Клімкін заспокоїв українців, що текст угоди не мінятимуть. Утім експерти вважають, що Україна та ЄС таки справді можуть вийти з Митним союзом на якийсь доповнюючий документ. Але це, звісно, трапиться, якщо не буде війни…

«Z» зібрав думки експертів щодо переговорів у Мінську. Слухаємо одного з розробників Угоди про асоціацію Тараса Качку, політолога Віталія Кулика та громадського діяча Олександра Солонтая.

Громадський діяч

Олександр СОЛОНТАЙ:

Поки не переможеш у війні — дипломатія не допоможе

Ця зустріч відбулася на путінській території. Навіть коли перетинаєте білоруський кордон, то заповнюєте спеціальну анкетку про перебування на території «Союзної держави Росія і Білорусь». Президент фактично їхав на поклон, бо ця зустріч навряд чи могла чимсь допомогти Україні. Ілюзій не було. Поки не відбили кордон, серйозних успіхів у переговорах не буде. Можемо зарадити тільки перемогою у війні — ніяка дипломатія нам не допоможе.

– На Заході вважають, що Україні варто використовувати всі можливості домовитися.

– Українська сторона змушена погоджуватися на всі зустрічі, на всі переговори, навіть якщо передбачає їхню безперспективність. Адже Захід поки що не розуміє, що це українсько-російська війна. Частина держав Європейського Союзу досі вважає, що це щось пов’язане із громадянською війною, «ополченцями», питанням сходу. Наша дипломатія дуже чітко й потужно повинна працювати в цьому напрямку й за кожної можливості доводити, що йдеться про пряму російську аґресію, наслідком якої вже стала втрата двох реґіонів — Криму та Севастополя.

Захід говоритиме із сильним. Ми маємо бути достатньо сильними, щоби Захід з нами говорив і до нас прислухався. На жаль, наразі країни ЄС продовжуватимуть спостерігати за перебігом подій і зволікатимуть з реакцією. Певні надії можна покладати на країни Східної Європи — Польщу, Прибалтику; вони усвідомлюють ризик загроз, котрі і їм створює Росія. Передбачаю, що східні країни активізуються й сприятимуть у наданні допомоги.

– Чи випадково, що одночасно із зустріччю в Мінську активізувалися дії окупаційних військ у Приазов’ї? Як кажуть, Путін підіймав ставки?

– Це радше збіг комплексу факторів. Нам намагалися зіпсувати День незалежності, додалося певне затишшя на міжнародній арені, почалися спроби зірвати вибори — все докупи. Якби Путін цього не зробив (не пішов у контратаку — «Z»), то наші війська продовжили б успішну операцію. Саме тому спершу під Іловайськ, а потім під Маріуполь почали заходити реґулярні сили РФ. Найманці вже вичерпалися, тому Росія змушена кидати в Україну своїх солдатів.

– За яких умов можливий початок нормальних паритетних переговорів між Україною та Росією?

– Тільки тоді, коли Крим повернеться Україні. Коли «зелені чоловічки» підуть з півострова й залишать у спокої Донецьку та Луганську області. Допоки у нашій хаті перебуває військо чужої країни, жодні паритетні переговори не відбудуться. Нам лише нав’язуватимуть свою волю й диктуватимуть чужі інтереси.

Політолог

Віталій КУЛИК:

Варто готуватися до війни

Російська Федерація не бачить в особі України суб’єкта для переговорного процесу. Вони не сприймають нас за рівних для переговорів. Росія використовує ситуацію з мінською зустріччю для затягування часу й досягнення стратегічної переваги в зоні конфлікту. Для цього в Україну перекидаються збройні підрозділи Росії, важка техніка. Кремль намагається «вирівняти» фронт, з’єднати ЛНР і ДНР, забезпечивши сталість фронту. Після цього Росія з позиції сили диктуватиме Україні умови укладення мирної угоди з Луганськом і Донецьком. Але вже не як країна-аґресор, а як посередник, а може, й миротворець. Жодних повноцінних переговорів між Порошенком і Путіном не відбудеться — ні зараз, ні у найближчий період. Країни входять у жорстку конфронтацію, котра може затягнутися на кілька років.

– Якими можуть бути кінцеві вимоги Росії? Автономізація Донбасу, федералізація країни?..

– Думаю, що кінцевих вимог не існує. Йтиметься про проміжний результат. Нагадаю, що хасав’юртські угоди, що їх часто згадують у контексті сьогоднішнього конфлікту, стосувалися того, що Чечня отримає глибоку автономію, економічну самостійність, власну поліцію, аж до створення валюти. Тобто їй ґарантували максимальну незалежність в умовах юридичного перебування у складі Російської Федерації. Подібні вимоги можуть нав’язуватися цього разу Росією й Україні. Але вони будуть перехідними, остаточне вреґулювання конфлікту — не в інтересах Росії. Федералізація вже не є предметом розмови. Предметом розмови є доля української державності і питання існування України як держави загалом. Мета Путіна — не, перепрошую, ЛуганДон, а ціла Україна та успіх проекту з назвою Україна.

– Отже, мирна стратегія для України не спрацює — залишається воєнна. Але останні дні свідчать, що українські сили воюють ледь не на межі: солдатам важко втримати взяті позиції, а російські сили почали контрнаступ одразу з кількох напрямків. Який вихід?

– Не бачу інших можливостей, крім припинити політику вмиротворення Росії й натомість апелювати до європейських структур, до США, до НАТО з усіма можливими арґументами, щоб вони втрутилися у цей конфлікт або надали повноцінну воєнну підтримку Україні. Починаючи з того, що Україна має створити власний іноземний батальйон (чи леґіон) — аж до залучення американських збройних сил для участі у воєнному конфлікті як миротворців. Іншого варіанта порятунку не бачу, крім, можливо, загальної мобілізації.

Треба називати речі своїми іменами: юридично оголосити Російську Федерацію аґресором і донести це питання до ООН та інших міжнародних інституцій. Окрім того, треба відверто поговорити із ЄС. Я не кажу про шантаж «трубою» — а про те, що цей конфлікт може перекинутися на Східну Європу, на Балкани, він може дестабілізувати цілий континент. ЄС сам має бути зацікавлений у підтримці України. Має йтися вже не про третій «левел» санкцій, а про розрив відносин. Бо нинішня Росія — це Німеччина 1936–1938 років.

Учасник групи розробників Угоди про асоціацію

Тарас КАЧКА:

Можлива угода між Україною, ЄС та ЄврАзЕС

Щодо переговорів про зону вільної торгівлі з країнами Митного союзу, то вони потрібні. Крім Росії, там є Білорусь і Казахстан. Проблеми у взаєминах з Москвою неґативно відбиваються на наших взаєминах із цими країнами, хоча вони налаштовані до України набагато конструктивніше. Створення ЄврАзЕС ставить під загрозу чинні механізми СНД, а СНД, попри все, є цікавим для всіх нас. Вважаю, що такий діалог потрібен.

– Міністр економіки РФ заявив, що Росія сподівається на коригування документів про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, аж до внесення поправок у базовий документ. Це можливо?

– Заяви міністра — свідчення справжнього інтересу, якого Росія дотримується в цій угоді. Насправді ж ми досі не можемо зрозуміти, про які втрати говорить Росія. Їхня ідея полягає в тому, щоби щось змінити. Але перш ніж міняти, треба оцінити: що саме. Якщо є справжні проблеми і Росія налаштована почати переговори по суті — тоді можна зрозуміти, яким чином залагодити проблеми. Тоді, можливо, будуть домовленості дво- чи тристороннього формату, котрі не зачіпатимуть тексту Угоди, а будуть додатковим інструментом збалансування інтересів.

– Тобто змінити базовий текст неможливо?

– У цьому випадку може йтися про якийсь «сусідній» документ, який не буде елементом інтеґральної частини угоди. Але це тільки при раціональному розвитку подій. Бо як це відбудеться насправді — невідомо. Динаміка непередбачувана. Якби йшлося тільки про торгівлю, тоді ще можна було б спрогнозувати фактори розвитку подій.

– Головна претензія, яку Путін озвучив на телекамери, стосувалася до того, що під тиском європейського виробника українська продукція посуне на російський ринок і завдасть певних збитків Росії.

– Український ринок і сьогодні дуже насичений європейським товарами, при цьому ми застосовуємо до них досить низькі мита. Якщо взяти ті групи, про які кажуть у Росії, — там менше 5 %. Насправді ці речі можна перевірити лише фактично, запустивши механізм. Бо економетрично виходить, що ситуація розгортатиметься навпаки: ми збільшуватимемо свій експорт до Євросоюзу. Цей процес відбувається вже зараз. Тим більше, що українські виробники поступово втрачають інтерес до російського ринку, бо він надто непередбачуваний. Виробники не знають, яка проблема спіткає їх завтра на російському кордоні. Тобто ризик, озвучений Путіним, — гіпотетичний. Вони говорять про це протягом трьох місяців після підписання Угоди про асоціацію, хоч загалом риторика не змінилася й за останні роки.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь