Домой Социум Падіння непрестижності гомосексуалізму — ще один крок на шляху закріплення матріархату

Падіння непрестижності гомосексуалізму — ще один крок на шляху закріплення матріархату

105

Щоб збагнути мою позицію, варто трохи ознайомитися з «мотчастиною», а саме – стосунками між чоловіком і жінкою в первісному людському стаді. Чому ми «копаємо так глибоко»? Насправді, не так уже й «глибоко» — історії людства як цивілізації налічується (за різними даними) від 50 до 100 тис. років, тоді їй передувала еволюція нашого біологічного, що тривала мільйони років. І, за великим рахунком, з тих пір мало що змінилося, а надто – інстинктивн1а прошивка; особливо це стосується інстинктивної прошивки людських самок (або жінок).

Біологічне призначення самця – запліднення самок, призначення самки – виношування, народження й турбота про потомство. Прихована, неочевидна функція самок – природній добір самців, і тут варто розглянути ієрархію людського первісного стада.

У первісному стаді існувала чітка чоловіча ієрархія. На чолі стада стояв вожак – фізично найсильніший, найхитріший, найнахабніший, найбільш конфліктно стійкий самець (або «альфа»). Наступні за щаблем були високорангові самці – ті, хто міг претендувати на місце вожака, з приблизно схожими характеристиками.

Щаблем нижче ішли середньорангові самці – вони не були настільки успішними у конфліктах з іншими самцями, однак, мали вищі середніх навики з добування здобичі (полювання, рибальства, тощо).

На самому нижньому щаблі розташовувалися низькорангові самці – вони не мали ані хисту до полювання, ані не здатні були відбирати здобич у інших самців.

Осторонь цієї ієрархії розташовувалися людські самки. Вони беззастережно й безумовно (задарма) віддавалися вожакові (вожака «хотіли» усі), також охоче – високоранговим самцям; середньоранговим самцям вони віддавалися лише взамін годування, низькоранговим – не віддавалися взагалі (хоча, годування приймали, але «динамили», і в разі спроб тих самців взяти їх силою здіймали галас, на який збігалися середньо- та високорангові й відганяли невдаху).

З появою зброї, шанси вожака та високорангових на відбір здобичі у середньорангових значно впали, й еволюція пішла (поступово, не одразу) у напрямку більшої соціалізації, росту згуртованості. Чоловіки усередині племені замість конфліктувати один з одним стали об’єднуватися для більш продуктивного полювання чи захоплення територій у іншого племені. Замість егоїзму, нахабства, конфліктності (емоційних, первісних інстинктів), почали набувати цінності (й, відповідно, виховуватися) такі риси, як альтруїзм, взаємодопомога, виручка та, все більше, логічне мислення. В результаті цієї еволюції (у котрій були задіяні виключно чоловіки), самці людського виду почали мислити логічними ланцюжками. Іншими словами, зменшувалася примативність чоловіків (тобто, віддаленість від приматів): примати керувалися у своїх діях більше емоціями, чоловіки – розумом.

Оскільки функцію взаємодії з зовнішнім ворожим середовищем повністю перебрали на себе чоловіки (так природніше), жінки мали менше можливостей розвинути низькопримативні якості, відповідно, жінки є:

  • Емоційними;
  • Егоїстичними.

Ієрархія статевих преференцій жінок не змінилася, але, ще до виникнення великих цивілізацій, щойно частка низькопримативних чоловіків (шаман, вдалі мисливці/землероби/рибалки, тощо), котрі, як правило, походили з середньорангових, стала значною, вони почали турбуватися тим, як закріпити за собою жінок, оскільки останні, як і в первісному стаді, воліли народжувати від вожака/високорангових, тоді як піклуватися за їхнє потомство й годувати їх (та саму жінку) мусили, здебільшого, середньорангові (що вожак, що високорангові не вважали за обов’язок це робити, навіть якщо діти були їхніми). Так поступово люди прийшли до моногамії та сім’ї, де чоловік й «вожаком» (відповідно, має найвищий ранг в очах жінки, тому вона його кохає, і народжує дітей виключно від нього). Для «укріплення» цього з’являлися й удосконалювалися релігії, (у т.ч.) закони, шлюб та інші інститути й атрибути цивілізованого суспільства.

Врешті-решт, цивілізація, котра найуспішніше змогла налагодити «корекцію» природного добору на користь низькопримативних (=християнська) сягнула такого рівня розвитку й добробуту, що змогла собі дозволити доти просто нечувану й громіздку систему соціального забезпечення. Як і у більш ранніх подібних випадках, щойно агресивність зовнішнього середовища вдавалося знизити до мінімуму, провідна роль чоловіків взагалі (та низькопримативної їх частини – зокрема) переставала бути очевидною; з іншого боку, у випадку з християнською цивілізацією (з досягнень якої «стартувала» також японська, південно-східно- та далеко-східно-азійська цивілізації, а також намагаються присусідитися певні сегменти мусульманської цивілізації), наука й техніка почали випереджувати релігію, тому остання швидко втратила свої позиції. З’явилася така собі ілюзія-ейфорія, що тепер уже «можна все», що поступово призвело до запровадження нечуваних доти усілякого роду прав і свобод, главенство котрих почало подекуди затьмарювати здоровий глузд.

Особливою віхою стало запровадження всезагального виборчого права (зокрема, жінок), котре було з великою натяжкою обізвано «демократією». Вдумайтеся – прийняття рішень, котрі потребують відповідальності й керування розумом, було віддано усьому населенню – і низько-, і високо-примативному (куди «со всєй сілой» входять жінки (с), Жванецький). З тих пір починається доба відліку демократії у її нинішньому сенсі як спотвореної форми правління, котра проявляється у егоїзмові окремих верств населення та деградації політиків до банального популізму і нездатності виносити потрібні (а значить, не завжди схвалювані усім «плебсом»), критичні для виживання/оптимального розвитку країни/суверенної території політичні рішення.

Наразі, переважна більшість країн сучасної християнської цивілізації (за рідкими й неповними винятками) скочується у гіпер-аналог первісного людського стада, де держава (котра має змогу конфісковувати й розпоряджатися значною, якщо не більшою часткою доходів населення ) відіграє роль такого собі сурогатного вожака мега-племені, на котру «моляться» усі жінки, чоловіче ж населення (шляхом штучної й позірної «ґендерної рівності») все більше опускається до рівня середньо- та низько-рангового, котре жінки (оскільки їх все більше утримує, а також дозволяє їм дискримінувати та визискувати чоловіків держава) все більше зневажають, відтак, не можуть їх кохати/хотіти апріорі. Єдина проблема – цей сурогатний вожак ще не навчився їх (жінок) запліднювати, хоча, у Швеції вжепрактикують штучне запліднення лесбійських пар (цікаво, той факт, що сперму доводиться десь брати «на стороні», там вважають тимчасовою проблемою, над якою «ми работаєм»).

Особиве місце у цій сучасній спотвореній моделі посідає феміністичний рух – поки що радше зародковий на теренах СНД (хоча щедро фінансується з-за кордону), він має безумовну, підсвідому (правильніше сказити – «без свідому», тобто «безмозу») підтримку з боку жіночого населення, котре прагне емансипації. Насправді, «двигуном» та ідеологами феміністичного руху, як правило, стають жінки, котрі з тих чи інших причин не цікаві чоловікам взагалі (з тих чи інших причин), або ж цікаві не тим чоловікам, котрі були б цікаві їм. Із заздрощів до решти жіноцтва та ненависті/зневаги до усього чоловіцтва, вони, замість змиритися з власною долею й природним добором, увесь свій запал вкладають у задурювання нормальних жінок, до котрих, як правило, лише на старості років підсвідомо доходить, що вони позбавили себе природньо властивого самкам людського виду щастя материнствата змарнували життя на стервування й знущання над чоловіками, від котрих могли б мати дітей, кохати, й котрі б залюбки піклувалися б про них, замість мати розбиті ними серця.

Для багатьох викладене мною не викличе внутрішній спротив – не дивно, оскільки кардинально відрізняється від панівного дискурсу: у офіційній політиці ніхто не ризикне, заїкнутися проти феміністок (у багатьох країнах (1) тут же «заклюють» колежанки-жінки, (2) програєш наступні вибори, якщо взагалі (3) не муситимеш подати у відставку); навколо-феміністичні громадські організації щедро фінансуються, а відтак – мають підтримку в меді (де, між іншим, теж чимало емансипованих жінок); у масовій культурі непропорційно демонізується образ чоловіка та ідеалізується образ жінки (без проведення чіткої різниці між низько- та високо-примативними їх підвидами, що, насправді, суттєво-вирішально).

Яке це має відношення до закону 2342? Опосередковане і пряме водночас. Якщо зараз у суспільній думці існує чітке табу на гомосексуалізм (головно, серед чоловіків), то запровадження подібної «новели» поступово призведе до сприйняття цієї ознаки низько ранговості як чогось цілком нормального (а то й, взагалі, престижного). У поєднанні з тим колосальним соціальним навантаженням, котре відчувають низькопримативні середньорангові українські чоловіки, воно запропонує оманливий «шлюз», додаткову «віддушину» для тих, для кого сучасна криза сімейних цінностей та українських державних та соціальних інститутів перетворила шлюб на пекло (а не надійний тил). Все більше чоловіків «тікатимуть» у гомосексуалісти.

А що ж феміністки? А ці тішитимуться (тепер вже офіційної) статистикою зростання геїв серед чоловіків і отримуватимуть ще один жирний аргумент на користь того, що «чоловіки – ущербні, низькопробні, слабкодухі й слабкотілі істоти, що, як видається, ще більше сприятиме розвалу інституту традиційних сімей.

Чим це врешті-решт закінчиться для української цивізіції (зокрема) та європейської (загалом)? Найвірогідніше – занепадом та колонізацією іншою, більш високопримативною і менш матріархальною цивілізацією (найвірогідніше – ісламською, африканською чи азійською). Те ж саме відбувалося з Римською імперією, давньо-грецькою, єгипетською, вавілонською, урартською, хетською та іншими цивілізаціями (про декотрі з яких не дійшли навіть урізані відомості). До речі, те, що роблять феміністичні рухи в країнах Заходу, настільки підозріло гарно співпадає з планами/бажаннями ісламістів, що «видне око» припускати, що частково ті рухи ними ж (ісламістами) й фінансуються.

Це треба читати

1.       Анатолий Протопопов. ТРАКТАТ О ЛЮБВИ, как е’ понимает жуткий зануда.https://protopop.chat.ru/tl3.html

2.       В.Р. Дольник. Жизнь — разгадка пола или пол — разгадка жизни?https://vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/ECCE/SEX.DOL/DOLSEX.HTM

3.       Олег Новоселов. Женщина. Учебник для мужчин. https://www.proza.ru/avtor/drone

4.       Андерс Аслунд. Як Україна стала країною з ринковою економікою й демократією. (2009р.), підрозділ «Обмежені соціальні здобутки» (про чоловічу смертність).https://www.ukrainereforms.info/?p=480

5.       Андерс Аслунд. Як будувався капіталізм (2007р.) — https://www.ukrainereforms.info/?p=196 , аналогічний підрозділ.

6.       Современный мужчина – это пожизненный раб (04/09/2010)https://poslezavtra.com.ua/sovremennyj-muzhchina-%E2%80%93-eto-pozhiznennyj-rab/(обговорення статті в українському інтернеті).

7.       Современный мужчина это пожизненный раб. Поэтому Россия вымирает. (08.01.2012, у продовження теми) — https://www.lazarev.ru/recomended/33-reccomended/218-2012-01-08-14-00-12.html

Матеріали для презентації

Карикатура з «Тижня» про тривалість життя чоловіків

https://tyzhden.ua/Gallery/89753/8#gallery2 — як тривалість життя чоловіків 68років, якщо 2006-го вона була 62.5?

Мій коментар до ілюстрації:

Версія 1: Бабці «мучітєльно і больно» за марне «розпилювання» свого чоловіка упродовж всього життя, за що він передчасно й помер (версія «інфаркт міокарду від систематичного створення нестерпної психологічної обстановки у сім’ї»).

Версія 2: Чоловік був низькоранговим високопримативним, п’ючи для того, щоб підвищити ранг; бабця його кохала саме за цю «емуляцію» високоранговості за рахунок алкоголю (внаслідок зловживання яким він і помер); бабця так і не «роздуплилася», що змарнувала все своє життя на продовження безперспективної генетичної лінії.

Звідти ж – про ґендерну «нерівність»

https://tyzhden.ua/Gallery/89753/6#gallery2

Українських жінок зображено як парасольки, котрими чоловіки ніби-то прикриваються від дощу (котрий символізує життєві негаразди – аналог міфу про «все життя за широкою спиною жінки»).

Чесно – я не одразу помітив дощ, інакше вже, було, зрадів (і здивувався) що в такому «правильному до нудності» журналі, як «Тиждень» зобразили жінок, що сидять на шиї у чоловіків (так було б правильніше й більше відповідало дійсності).

Зазначимо, що зображені «Тижнем» випадки теж трапляються; головний принцип (чи раціональне пояснення) для обох випадків наступне:

1.       Якщо чоловік – середньоранговий низькопримативний, то радше варіант з «сидінням на шиї» (точніше, «виїжджанням», паразитуванням, експлуатацією) ;

2.       Якщо жінка (керуючись застарілою інстинктивною прошивкою) хибно ідентифікувала нікчему з високими амбіціями як високорангового й покохала його — так, вона усе життя «заноситиме йому зад» і буде йому сліпо віддана (ну, принаймні, доки їй не відкриються очі, або ж нею не зацікавиться реальний (а не підробний) високоранговий).

«Сіндром благароднава алєня» або «Пєлотка галавнова мозґа»

https://www.proza.ru/2013/05/25/19

Чудова ілюстрація J

Про чоловічу смертність

Gazeta.ua – «В Україні збільшилася чоловіча смертність» / https://gazeta.ua/articles/life/_v-ukrajini-zbilshilasya-cholovicha-smertnist/172403 /:

… кількість самогубств серед чоловіків збільшилася з 35 випадків на 1000 осіб у попередні роки до 38,4 випадків у 2006 році.

Представник Фонду Народонаселення ООН в Україні Борис Ворник вважає, що на сьогодні необхідно говорити про те, як зберегти чоловіків в нашій країні.

За його словами, за даними досліджень, проведених у 2006 році в Україні, смертність чоловіків у віці від 30 до 44 років була у шість разів вищою, ніж смертність серед жінок, а серед чоловіків 45-59 років — у 5 разів вищою…

Таблиця Life_expectancy_stats.xlsx (джерело — https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_countries_by_life_expectancy )

Зверніть увагу на розрив між середньою тривалістю життя жінок і чоловіків – Україна входить у першу десятку країн за цим показником.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь