Олег Верник про профспілковий рух і лівих на Майдані, про попереджувалиний страйк і відсутність соціального блоку вимог у протестувальників.
Незалежні профспілки так і не знайшли свого місця на Майдані в якості впливової вагомої складової цього процесу. Політичні лідери Майдану не зважали на необхідність залучення профспілок, і не бажали додавати до вимог Майдану соціальні вимоги які могли б підняти українське робітництво га підтримку Майдану. Чому? Вельми потужна була роль олігархів з самого початку цього руху . І звісно жоден олігарх не був би зацікавлений щоб робітництво на його підприємствах піднімалось би, зупиняло виробництво та робило страйки.
Про одногодинний попереджувальний страйк, оголошений партією Удар: Це імітація страйку, коли за вказівками директорів на 1 годину зупиниться виробництво. Це не є страйки в тому розумінні в якому це розуміють профспілки. Страйк це зупинення виробництва зупинка виробничого процесу. Це буде не страйк, не рух робітників за якісь цілі.
Серед офіційно визнаних вимог Майдану немає соціального блоку. Революція без соціального блоку – це нонсенс. З одного боку самооборона Майдану декларує свою незаангажованість в плані політичного спрямування. Є режим , громадянське суспільство і політична опозиція. Ліві, праві. Але ж усі мають свій вектор боротьби з режимом. Відповідно має бути певна толерація правих до лівих, лівих до правих в сенсі долання основної проблеми цього режиму.
Що ми бачимо насправді – невелика жменька лівих активістів також боролися на Грушевського пліч о пліч з іншими. І коли вони вже мали домовленості з паном Парубієм, керівництвом самооборони Майдану про те, що ці люди створюють сотню і вона буде зарахована до самооборони Майдану.
Повна версія інтерв’ю:
В. Карагяур
