Ще ніколи так ясно не проступали обриси, так чітко не складались пазли. Те, що ви прочитаєте нижче – моя інтерпретація, заснована на спостереженнях, опонуванні і критиці. Обриси вимальовувались в діалогах останніх років, і сьогодні я можу з впевненістю сказати:
нова епоха вже тут.
Якщо ви впізнаєте свої власні думки, це нормально. “Перестукування” між інтелектуалами, або людьми, що намагаються дихати в сторону мислення, все частіше входять в невідомий раніше резонанс.
Отже, завершені модерн і постмодерн. Для нової епохи ще не обрана назва. Я віддаю перевагу робочій назві “метамодерн”. І я поясню чому.
Якщо накладати нову епоху на часову стрічку, то може здаватись, що ми повертаємось в минуле. Неолібералізм затухає, розквітають ліві політичні ідеології, “рожевіють” праві. Тоталітаризм і антиутопії отримують друге дихання.
Головне слово 2022 року – “пермокриза” (“перманентна криза”) потрібно розшифровувати, як цивілізаційну смуту.
Все настільки знайомих, що серед мислителів закладаються концепції “повертанців” і спроби описати дух епохи через різноманітні нео-: неоромантизм, неоієрархизм, неоклерикалізм, неоаристократію. В Україні заговорили про монархію.
Але теорія метамодерну говорить не про пересування точки на лінії часу, а про коливання маятника.
Особливість маятника в тому, що він коливається, але ніколи не зупиняється надовго в заданих координатах. Постійно прагне, шукає тимчасову рівновагу між діаметрально протилежними положеннями в реальності. Як люди, що пережили розмах-ентузіазм модерну та насмішку-достаток постмодерну, шукають рівновагу між цими двома колосальними досвідами.
Так, я говорю про осциляцію – одне з центрових понять метамодернізму.
Принаймні, як його описували Вермюлен і ван де Аккен.
Але ми підемо далі. Тому що характерне для маятника “зависання між” – лише частина моделі. В ній відсутнє майбутнє.
А людство прямує в майбутнє, еволюціонує. Відбувається це в межах відомих паттернів, тому здається, що колись це вже бачили. Як п’яниця, що йде вулицею, і його хитає по задній траєкторії. Але він йде, має мету.
Мета – пізнання істини. Вірно, істина знову одна. Як морквина, прив’язана до спини віслюка, змушує робити його крок за кроком. Морквину ніколи не можна буде з’їсти, але можна передчувати її смак.
Так, саме передчувати. Тому що еволюція торкнулась в першу чергу сфери емоцій, відчуттів, емоційного інтелекту, або по-простому – інтуїції. Цифрова реальність створила таку кількість символів, вони передаються з такою швидкістю, якої ще знала цивілізація.
Люди навчились обмінювались символами з такою швидкістю, і що ще важливіше, реагувати на них повноцінно, що це невідворотньо змінило саму людину.
Смайли, лайки, повідомлення, пости в соцмережах. Вдало “зчитаний” настрій на відстані – запорука успішно доведеної до кінця комунікації. Оскільки комунікація все більше перетікає з живої у віртуальну, психіка адаптується і вносить певні корективи, про які вам ще не розказали нейробіологи.
Друзів шукають в мережі, партнерів – на сайтах знайомств. І що найцікавіше – їх знаходять. Але звідки людина знає, що перед неї друг? Яким чином розпізнає партнера, якщо бачились від силу пару раз?
Змінився інструмент оцінки, аналізу. Її швидкий, майже блискавичний характер зовні нагадує телепатію. Напевне, так: ми всі стали трохи телепатами.
А хто не став – той відстав.
Для вістаючих створені спеціальні платформи, інструменти-костилі, які “прокачують” реакції, емоції, засоби виразності всіх видів – tik-tok, twich, інші. Демонструвати емоційну реакцію сьогодні – означає отримувати емоційну реакцію. Реакції стають головною одиницею взаємодії. За реакціями йдуть гроші.
Якщо людина модерну спочатку діяла, а потім спостерігала за реакцією. Людина метамодерну точно знає наперед, яку оцінку отримає. І в залежності від того, чи готова до неї, діє. Це вже більше за еджайл.
І це те, чого не було ані в модерні, ані в постмодерні. Емоційна сенсетивність і інтуїтивне сприйняття реальності – найважливіша відмінна риса епохи. Предмет еволюції.
Ви ще тут? Напишіть, чи продовжувати)
Автор: Марія ТАНОВИЦЬКА
Джерело тут