Серед афоризмів французького поета Поля Клоделя є і такий: «Смерть – це неприємна формальність. Зате обираються усі з кандидатів». На тлі переформатування коаліції в українському парламенті та роздмухування чуток щодо переобрання Верховної Ради 30 травня, цей афоризм для багатьох політиків звучить особливо актуально. Особливо, у контексті політичної смерті.
Партія регіонів,яка має найбільшу фракцію парламенту та свою людину на посту Президента України, зацікавлена у заковтуванні владних крісел. Усі можливі засоби вимірюються макіавеллівськими категоріями, де «кидки» та «злиття » партнерів не є зумовленими нічим, окрім політичного інтересу. І ніякі «понятія» більше не є гарантіями дотримання слова. «Регіонали» після президентських виборів мають перевагу в аргументах і говоритимуть з позицій сили.
Логічним є бажання «регіоналів» взяти під себе ще один пост – портфель прем‘єр-міністра України. Для цього їм потрібно не так уже й багато. Проаналізуймо ситуацію в парламенті, яка присутня на даний момент. Із 450 депутатів у «регіоналів» є 172, БЮТ – 153, 71 мандат мають залишки НУНС (поділені на різні групи), 27 комуністів і 20 «народників» Литвина. У парламентсько-президентській країні без підтримки Верховної Ради Президент є «весільним генералом». Навіть якщо це Янукович. Отже, для збільшення контролю над державотворчим процесом необхідно створити власну більшість. І в цій схемі класична тріада «ПР – КПУ-Литвин» не має вирішальних 7 мандатів, а ми маємо справу з тим випадком, де «ледь-ледь не рахується».
Уже 9 лютого розмови про переформатування образу коаліції стали все більш актуальними. Цікавим є підняття питання про співпрацю між ПР і НСНУ. «Втеча пацюків» – уже стала добрю традицією після кожного електорального всплеску. На жаль, не для усіх парламентських груп така коаліція є вигідною. Згаданий вище формат угоди пахне останніми днями у парламенті для КПУ та Симоненка. За включення в гру депутатів з НСНУ, навіть без групи «За Україну!» (17 депутатів), послуги Симоненка можуть стати просто непотрібні. Для Симоненка союз із «помаранчевими», проти яких скерована критика кожного номера газети «Комуніст», є тотожний крокові в нікуди .
Обираючи політичну силу, народ шукає сильного захисника. Пригадаймо реакцію населення після обрання Ющенка в 2004 році, коли він не зміг утихомирити «любих друзів». Образ слабака не пасує тому, від кого чекають сили. Будь-який програш чи прогин здатні понизити рейтинг. Пригадаймо зоряний час «Іуди» Олександра Мороза, який першим із учорашніх «командирів Майдана» розпочав співпрацю із Партією регіонів. Після цього випадку товариш Мороз відсутній у стрічках новин як великий політик.
У спілці комуністів і регіоналів не все так просто. Попри співпрацю довжиною в кілька скликань, комуністам потрібно демонструвати виборцеві, що їх сила є впливовою і здатна щось гарантувати. Ще 29 січня, у роковини бою під Крутами, між цими двома силами було підписано Угоду, за якою, Блок лівих сил оголосив про підтримку Віктора Януковича в обмін на виконання низки вимог. Уже зараз вимога про протидію наслідкам помаранчевої революції та національній політиці (яку комуністи інакше як «фашистською» не називають ) стає каменем спотикання для комуністів і колишніх нунсівців, які часто граються риторикою часів Майдану. У такому розкладі малочисельна групка лівих, яка працює в електоральному полі людей похилого віку, може стати баластом. Як показують вибори, рейтинг КПУ постійно знижується.
Перевибори 30 травня не є цікавими і для членів НУНС – там ситуація в певному сенсі гірша, ніж у КПУ. Але знову таки, внаслідок більшої кількості депутатів, це є сила, яка може дати стабільну більшість. Цим обранцям буде легше пояснити виборцеві, чому вони підтримали «всенародно обраного» Президента, який пропонує конструктивну політику та шлях до об‘єднання України. Це неможливо пояснити комуністам, угодою з якими просто буде знехтувано на користь політичному моментові. Фактично, це виглядатиме як гра в наперстки – ви робите початковий внесок у вигляді свого електорату і скажіть, під яким наперстком виграш. Не вгадали? Ну, вибачте…
Ситуація лівих у перспективі перевиборів не є радісною – внаслідок низького рівня роботи з виборцем, орієнтацію на «старий резерв» українські ліві стають найкращими кандидатами на роль фракції офірних цапів. Якщо говорити про КПУ, вони ще можуть здавати в аутсорсинг електорат, але уже не можуть пропонувати співпрацю через кілька років. У випадку ситуативної коаліції, їх стабільний виборець просто не зможе зрозуміти, чому керівництво партії їх зрадило. Фактично, це буде пакт Молотова-Рібентропа, підписання якого прирече Блок лівих на повторення долі Олександра Мороза. Інші партії-учасниці Блоку лівих сил є маловпливовими політичними групами, якими зручно гратися для лобіювання «російського питання» у Криму, але уже нічого не вартими в технологічному плані.
Фракції комуністів варто тверезо глянути на свої сили та виправити помилки у роботі з виборцями. Ігри «в дурня» із політичними шулерами – річ ризикована.