Олександр НИКИФОРЧАК
Якщо уважно (та навіть якщо й поверхнево, побачить і не “втаємничений”, і не нумізмат анітрішечки) подивитись на героїв нашого циклу про лімеси, то одразу в око впадає явна несправжність цих монет, вони так би мовити самі кричать про свою неоригінальність. То чому я вже надцятий блог присвятив їм?
Причина проста: вони теж частина історії зі своєрідним шармом, які можуть розповісти цікаве про часи та обставини, за яких вони побачили світ. І саме через свою “несправжність” вони можуть пролити світло на аспекти, про які “справжні” просто кажучи розповісти не зможуть – вони не були їх учасниками!
А ще – помилку виправити, якої припускаються навіть поважні колекціонери, адже й лімесні денарії колекціонують попри всю їх “несправжність”. Ще трішки і ви, мої шановні читачі, зможете в цю помилку ткнути “корифеїв”.
Попри всі ці нюанси та ніби то заплутані хащі нумізматики та історії, відповідь, по суті, лежить на поверхні: в самій назві групи цієї монет. Так, лімесні, так, від слова лімес – кордон по-давньоримському. Тобто ці монети мають мати пряме відношення до кордону, а не територій, які близько чи далеко від цього кордону знаходяться. Що вони прилягають до кордону, то таке, але ж це не сам кордон, не лімес.
Кордон мав пряме відношення до цих монет, які знайдені на прилеглих територіях України, туди, як я вже говорив, приїздили давні мешканці цих місць, торгували, виступали в якості робочої сили, звідти раби втікали, ветерани-легіонери доживали віка в наших краях (історичні факти, було так, підтверджуються знахідками дипломів легіонерів – документи такі їх тогочасні), головне ж – кордон був джерелом надходження справжніх оригінальних денаріїв – зразків для виготовлення наших героїв: їх лемісних “родичів”.
Виготовляли ж лемісні денарії не завжди в прикордонні, часто дуже далеко, особливо в ті часи, коли “мерседесів” не було.
З огляду на це “несправжні” неоригінальні монети, які всі звично звуть лемісними денаріями, ними ж у своїй більшості не є. Аніскілечки вони не лемісні…
На Заході є теорія, підтверджена численними науковими працями та поглядами поважних колекціонерів, що в певні моменти монетарії легіонів та інші урядові особи, що мали своїми обов’язками грошове забезпечення армії на лімесі (саме кордоні, не територіях прилеглих), в деякі періоди, коли відчувався брак срібла для карбування оригінальних денаріїв (мали право), вони карбували з металу, що трапився “під рукою” монети, що відігравали роль тут (на лімесі) роль денаріїв, ними платили зарплатню легіонерам, розраховувались при торгівлі.
А при від’їзді “на Велику землю” легіонери міняли ці “токени” на оригінальні денарії по курсу, що залежав від совісті та апетитів чиновників. А варвари, які цими денаріями “розживались” при торгівлі, ними й задовольнялись зачасту – варвари ж вони таки в очах римлян.
Оце і є справжні лімесні денарії, їх можна побачити на фото 1 цього та попереднього блогу (я недаремно звертав увагу шановних читачів саме на спосіб добору фото), а от на фото 2 цих блогів – продукція “умілих ручок” давніх жителів України, яку всі звуть “лемісними денаріями” абсолютно не правильно. Та часто – це традиція, звикли так, хоча й знають про ці аспекти – не я один такий “вумний”.
Прояснилось. Але знову закрадається питання: навіщо ж було так старатись, виготовляючи ці, з першого погляду очевидні підробки? Цікаво? Розповім. Але – наступного разу. Пора й за традицію згадати: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
