Домой Политика «Не унилі» націоналісти (початок)

«Не унилі» націоналісти (початок)

148
myhalchishinВ.З.
Останнім часом серед українських ультраправих з’явилася кумедна звичка. Вони багато говорять про революцію. І вже не тільки про «національну», що початок її років 20 тому проголосив Дмитро Корчинський. Тепер вони вже воліють побалакати про «соціальну революцію». У цій статті ми поговоримо про «святу трійцю» українських націонал-революціонерів. Євгена Герасименка, Андрія Іллєнка та Юрія Михальчишина (він на фото).

Андрій Іллєнко у своєму блозі черговий раз (він це робить регулярно) покращив настрій правим та лівим. Правим він розповів про неминучість соціальної та національної революції в Україні. Це має піднімати бойовий дух, . А лівих  він розсмішив твердженнями про те що держави Єгипет та Туніс не є інструментом імперіалізму, а суто національними державами. І це відрізняє їх від України. Іллєнко пише:

«У той же час, в цих арабських країнах не було і немає національного фактору в революції, який існує у нас. Нинішній режим в Єгипті не є продовженням англійської колоніальної адміністрації, так само як повалений режим в Тунісі – продовженням французької колоніальної адміністрації.»

Дуже сміливе припущення і не треба закінчувати київський універ Шевченка, щоб оцінити глибину знань одного із ідеологів ВО «Свобода». Історія та міжнародна політика не є сильним місцем цього дипломованого політолога.
Щодо Тунісу, то французький вплив там не просто є. Це найближча країна і економічно і культурно.
Представники місцевої компрадорської буржуазії часто пов’язані із французьким правлячим класом, навіть, на родинному рівні.  А опозиція буквально вимагає перенесення французької політичної культури та системи в Туніс, але без обмежень. У демонстраціях за світський характер суспільство беруть участь жінки у хіджабах і без. Бо свобода вона для всіх ГРОМАДЯН.  Тобто це і є становлення «політичної нації», проти концепції якої вже не перший рік веде свій «хрестовий похід» ВО «Свобода».
Фактично, за близьким сценарієм розвивається революція в Єгипті. В обох країнах це політичні революції. Не соціальні. Помірковано ліві у захваті. Ліві радикали вважають, що це явно недостатньо. Але називати ці події соціальною революцією недоречно.
Крім того схоже, що наш інтелектуал не читав ні Франца Фанона, ні інших мислителів постколоніальної доби, що дуже докладно описали як національні держави та національний капітал стали інструментами імперіалістичного визиску із боку метрополій. Не знайомий він із концепцією «арабського фасаду», що спочатку маскував колоніальну адміністрацію, а потім став підмурком «незалежних» (в першу чергу від власних громадян) держав.  Також Іллєнку не відомо про те що США частково перебрало на себе функції контролю за колишніми британськими колоніями після другої світової.
Слова Іллєнка вступають у конфлікт не тільки із фактами та здоровим глуздом. Вони є також серйозною ознакою незгоди із агресивним панєвропейським расизмом ультраправих.  Тобто він полемізує із фашистською твердолобістю свої товаришів, але робить це надзвичайно криво та невдало. Говорить «а», але не говорить «б».  Фактично він став на позицію європейських лівих, що вітають «арабське повстання», але намагається зробити вигляд, що це не є ляпасом консервативним політикам і расистам, які воліли б тримати «ісламську худобу» у авторитарному хліві.  Тут він розуміє справжнє місце українців в світовій расовій ієрархії.  Ми теж така само худоба. Бидло, що його тримає під контролем уряд. І виправданням для цього є націоналізм. Саме так. І Іллєнко об’єктивно (щоб він собі не думав) є важливою ланкою цієї політики.  Навіть, якщо грошей раніше від Клюєва «Свобода» не бачила, а позови проти КПУ на вимогу спонсорів-регіоналів не відкликала, також не планувала спільних дій із партією влади на дискредитацію протестів БЮТ після останніх місцевих виборів.  Самої тільки вірності «свободівським» принципам достатньо щоб прислужитися Януковичу та Азарову. Людина, що називає себе «революціонером» має це усвідомлювати.
Третя позиція
Насправді, позиція Іллєнка відповідає такій самій непослідовній та малозрозумілій лінії дрібних сект європейських націонал-більшовиків і інших нечисленних та маловпливових груп «третьої позиції».  Ця право-ліва дрібнота складає «критичне» оточення і масовку на акціях парламентських правих партій, фактично копіюючи дії лівих позапарламентських сил, але у ще меншому розмірі. Тому інколи виходить доволі смішно, коли виступаючи з «антиімперіалістичних» позицій ліво-праві калькують підтримку лівими встановлення в Північній Африці ліберальної демократії західного ґатунку. Очевидно, що це створить інші правила гри і означає вступ арабських країн до клубу західних демократій. А це у свою чергу підриває міф про агресивний ісламізм, який живить діяльність правих ксенофобів. Тоді араби перестануть вважатися «варварами», що ними правлять самозакохані автократи-корупціонери, а більшість арабів байдуже дивиться на це. Міф тепер розбитий. І це зашкодить європейським правим.  Тобто будь-яка підтримка подій у Тунісі та Єгипті є неприйнятною для правого.
Виходячи із декларованого «третьою позицією» антиімперіалізму вони б мали, навпаки, підтримати авторитарні режими країн третього світу. Вони із 70х є прихильниками модернізаційних націоналістичних диктатур. Туніс та Єгипет виглядають жертвами західного мондіалізму, «загальнолюдських цінностей» та «ідеології прав людини». Тих самих речей проти яких запекло борються модерні неофашисти. Тож «третя позиція» остаточно втратила орієнтири і суперечить сама собі. І Іллєнко разом із ними.
От така плутанина. Попри певну шизоїдність «третьої позиції» вона є модним «трендом», що його активно просувають певні маргінальні спільноти. Маргінальні, повторюю, навіть для правого руху.
Іллєко суперечить не тільки собі, але і партійній ортодоксії. От, наприклад,  ідейно витримана заява Тягнибока про Білорусь та події на Манежній площі у Москві.    У кількох абзацах він встигає облаяти чинну владу, засудити концепцію «політичної нації», що за його словами «луснула як мильна бульбашка». Наприкінці послання він фактично висловлює підтримку концепції модернізаційної диктатури (Білорусь), але волів би щоб у неї був інший зміст. «Вибори в у сусідній Білорусі яскраво показали, що окрім внутрішніх якостей влади, важливим аспектом є формування національної за формою та змістом держави. Бо авторитарний режим може почасти мати певні успіхи в економічній сфері, боротьбі з корупцією, протистояти зазіханням інших країн. Але він не повинен пригноблювати права корінної нації. Захист державних інтересів є ефективним, коли це водночас і захист національних інтересів, плекання і захист прав корінної нації.»
Жодного засудження Лукашенка із яким з політичних та економічних міркуваннь зближується сьогодні режим Януковича. Репресії, певно, будуть прийнятними для націократії, очоленій Тягнибоком після «національної революції». Дратує Олега Ярославовича тільки не зовсім «національний» характер білоруського режиму. От нормальне фашистське ставлення до авторитаризма. Без демократичних викрутасів. І жодного «лівацтва».
Порівняємо. Вітчизняні анархо-комуністи із «Вільної спілки», наприклад, розглядають економічні аспекти політики РБ . Власне «політичне» тут виступає як класове. Брак свободи громадян антипрофспілкове та анти трудове ультраліберальне законодавство утворює ситуацію у якій єдиним шляхом для становлення класових організацій може бути… тільки повалення існуючого режиму модернізаційної диктатури. Це не соціальна революція, але політична. Навіть подібний дрібнобуржуазний демократичний рух буде об’єктивно корисний для робітничого класу. У даному випадку антиліберальних лівих та антиліберальних правих розводить по різні боки барикад саме класовий інтерес.
Заплуталися не тільки в ногах
Пани Іллєнко та Михальчишин нахапалися модних західних ідей і тепер неохоче називають себе правими. Вони хочуть бути і правими, і лівими. Одночасно. Без трусів і з хрестиком на грудях.
Дуже хочеться їм рекомендувати вішати на ноги сіно й солому, щоб не плутали праве й ліве. Але, нажаль, у цьому випадку вони плутають не тільки ноги.
І той, і другий є трохи сором’язливими прихильниками своєрідного київського-галицького націонал-марксизму, що його пропагує один із провідних теоретиків «автономних нацистів»  Євген Герасименко. Кілька років тому він був націонал-соціалістом і співавтором «канонічної» книги «Боротьба триває. Націонал-соціалізм як він є» (2008) , але сьогодні переглянув свій гітлеризм на користь більш «креативної» та «прогресивної» версії неофашизму, що включає також мішанину із окремих положень лівих теорій.  Відлуння найважливішого ідеологічного твору молодого столичного правника, в якому він аналізує Французську революцію і доходить закономірного висновку про революційний БУРЖУАЗНИЙ націоналізм  якобінців, присутнє як у аудіо-лекціях Іллєнко, так і в статтях Михальчишина. Там сказано що національні революціонери то є правдиві «ліваки». Євген пише рідко, але його робота є центральною для сучасних «не унилих» націоналістів. Завдяки їй нацисти змогли переосмислити своє підґрунтя і дійти певних парадоксальних висновків.
Євген Герасименко тепер запозичує певні формулювання та концепти Енгельса, Маркса та послідовників Сталіна із Кореї та Китаю. Маоїзм та чучхе приваблюють пана Герасименка своїм відвертим націоналізмом.  Тож коли ПЕВНА ЧАСТИНА (не всі !) націоналістів захищає підривників пам’ятника Сталіну чи розшаркуються перед Коханівським (тим що розбив обличчя Леніна на Бесарабці), то вони трохи лицемірять.   Адже вони себе у душі вважають «правдивими лівими» та спираються на репресивну частину лівої ідеології. А саме політичні філософію похідні від сталінізму, який більшість світових лівих вже давно викинула на смітник історії. Якобінство, що із ним вправляються право-ліві плутаники , насправді, до революційного соціалізму дотичне іще менше ніж маоїзм. Для анархістів «якобінець», «соціал-демократ» і таке інше, наприклад, є синонімом революційного інтелігента, який на плечах трудящих класів мріє заїхати у світле революційне завтра. Байдужісінько чи буде це влада буржуазії, чи «цезаріанський  соціалізм», чи «соціальний націоналізм».
Запозичення елементів не означає запозичення ідей. Адже саме словосполучення «соціальна революція» позбавлено змісту, якщо його вживають у контексті подій у Єгипті чи Тунісі. Це просто глупство. Цитування сумнівних націоналістичних ідей лівих теоретиків 19 століття, без врахування історичних передумов, виглядає потішним. Для лівих не таємницею антисемітські мотиви у Бакуніна чи Прудона або слов’янофобія, туркофільство і пангерманізм  Маркса та Енгельса. Із легковірності Бакуніна чи п’яних витівок Маркса ніхто не робить фетиша. Те саме стосується і певних недоречних ідей лівих теоретиків. Антисемітські витівки Бакуніна є менш цікавими ніж його критика ідеалізму та націоналізму Мадзіні. А туркофільські і антислов’янські захоплення прихильника буржуазної «цивілізації» Маркса важать менше ніж його теорія відчуження. Коли праві публікують статті напівбожевільного екс-РАФівця Малєра вони просто не розуміють, що філософська проблематика його роботи обговорювалась іще 150 років назад і є позавчорашнім днем у дискусіях про німецьку філософію, а кожен хто уважно читав Маркса чи анархістів-гегельянців  просто голосно посміється із цього тексту і може відповідати на нього у режимі «копіпасти».  Брати шмат Бакуніна, брати шмат Штірнера, брати шмат Маркса і показувати, що відповіді на поставлені ним питання вже давно є. А сам Малєр є не більше ніж незграбним софістом.
Модні «не ліві не праві» ультраправі, підіймаючи на щит якобінство, таким чином визнають себе спадкоємцями класичного буржуазного демократизму і лібералізму та беруть на себе відповідальність за капіталістичну сучасність. Саме так. Власне, таким чином вони погоджуються із сенсом Пазолінієвського  «Сало, або 120 днів Содому».  Адже змістом твору є визнання родинного зв’язку буржуазного радикалізму (із його крайнім індивідуалізмом) з фашизмом. Це вкрай неприємне для правих зізнання. Адже таким чином лібералізм та фашизм відповідають за все разом, бо є різними сторонами однієї медалі. Симптоматично, що опонент Муссоліні соціал-реформіст Карло Росселі пропонував доповнити соціалізм лібералізмом, щоб протиставити фашизму іншу, більш подібну до нього філософію активізму, запозичену в буржуазії.  При доктринальному безсиллі фашизму він (фашизм) мав суттєву перевагу над марксизмом початку століття. Соціалісти надто сильно вірили у історичний матеріалізм. Навіть, вчення Леніна про суб’єктивні підстави для революції мало допомогло європейським лівим переглянути тактику.  Атеїстичний екзистенціалізм, грамшіанство,  барбаризм із їхною відмовою коритися силі виробничих відносин прийшли пізніше і дали обґрунтування анархістським догмам, що у 20-30х, переважно,  сприймалися як голослівні твердження.
І саме філософія фашистського активізму, що є калькою життєвої практики активного буржуа на ринку, надала йому силу для захоплення влади.    Фашизм, що мислить себе «повстанням проти сучасного світу» не може вважати  буржуа родичем. Соромно. Він усіляко маскує ідейне походження і соціальну базу то одягаючись у лахміття люмпена, то у спецівку робітника, то у фрак аристократа. І не має значення ким є конкретний фашист. Він може бути пролетарем, але реакціонером. Рюрикович Кропоткін чи буржуа Маркс при цьому все одно будуть радикальніше.  Бо радикалізм проявляється у вмінні додумувати до логічного кінця, а не в красномовних спічах під час мітингів, ток-шоу  чи прес-конференцій.
Найцікавішим серед нової парості ультраправих ідеологів є вже згаданий викладач Львівської Політехніки, депутат міскради, публіцист та блогер Юрій Михальчишин. Він є провідним «свободівським» інтелектуалом та натхненником ультраправої молоді, що кличе його ніжним словом «Вождь».  Він, як і пан Іллєнко, вплітає ліві мотиви у праву мелодію.
Робить це емоційніше, але все одно елегантності йому бракує. Їм ще рости до майстра розмовного жанру Олега Ярославовича Тягнибока. Втім, на місці лідера партії боятися цих молодиків варто вже сьогодні. Вони ж бо зовсім «не унилі», як характеризує пан Михальчишин і свого кумира Романа Шухевича, що лагідно посміхається із світлини.  Історія стосунків Мельника та Бандери мала б навчити Тягнибока пильності.
(ділі буде)

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь