Сьома Окунь, незалежний екcперт
Політики патріотичного флангу традиційно позиціонують себе як борців за ідею, на противагу іншим партіям, які, мовляв, відстоюють інтереси фінансово-промислових груп. Насправді, праві політики просто вміють це органічніше поєднувати. «Український буржуазний націоналізм» є не тільки ідеологічним кліше комуністичної пропаганди. Це чітке визначення суті явища. Не є винятком і Валентин Наливайченко (колишній керівник СБУ), який змінив своє амплуа професіонала секретних служб і дипломатичної діяльності на імідж громадського діяча та лідера «Оновлення країни». Країна ще не оновилася, але кар”єра пана Валентина іде вгору. Він фактично став керівником партії Ющенка «Наша Україна». Як показує подальший розвиток цього політика, ідейність є хорошою бізнес-стратегією і тепер він може мобілізовувати палких патріотів допризивного віку на безкоштовну участь у молодіжних структурах, а спонсорам показати масовість і публічний ефект від діяльності.
За день до річниці бою під Крутами, у приміщенні Будинку актора відбулась презентація нового «мережевого» руху із назвою «Опір!» Ззовні все виглядало так, ніби активна націонал-демократична молодь збирається відстоювати свої права перед урядом Януковича-Азарова. Зрозуміло, «без партійної символіки». Не зважаючи на «відкритий » характер зборів і «децентралізацію», головними спікерами на заході були двоє – народний депутат Андрій Парубій і його помічник Андрій Левус. Останній цікавий тим, що офіційно обіймає посаду голови Виконкому у русі Валентина Наливайченка «Оновлення країни» і, за сумісництвом, координує регіональні структури партії «Наша Україна».
На цьому список цікавих співпадінь не закінчується. На листівках руху було зазначено як контактну особу Романа Орищенка Легкий пошук через інтернет вивів на сторінку з контактами… «Оновлення країни». Далі – більше. Серед батьків-засновників «Опору» було названо Сергія Пархоменка та Івана Кішку. Вгадайте, на який сайт привів автора статті гугл після вводу цих імен. Не повірите, – на анонс акції молодіжного руху «Оновлення країни» 18 червня 2010 року, де зазначені «позапартійні» та «безлідерні» активісти були вказані як контактні особи. Із надією на те, що позапартійна молодіжна ініціатива таки можлива, автор вбив у пошуківку ім’я ще одного учасника оргкомітету, Оксани Кузан … пошук привів на сайт … правильно, громадської ініціативи Наливайченка у розділ із поштовою адресою: «01033, а/с 31, Оксані Кузан».
Приємно було побачити серед організаторів руху «Опір» імена Богдана Мухи та Євгена Карася (Vortex). Обидва відомі у київському маргінальному політикумі (так звана «політота») як люди, що беруться за різні справи та позиціонують себе як «націоналістичний мережевий рух», що балансує між «Свободою» та угрупованнями «вуличних» ультраправих . Напевно, вони складають «силовий кістяк» руху та займатимуться рекрутуванням більш радикальних активістів. Також хлопці добре себе зарекомендували роботою із ЗМІ. Власне, вони належать до тої категорії активістів, що переконані в необхідності надавати журналістам постійний привід про них писати. Часто це виявляється для них важливіше від практичного результату протестних дій.
Муха відомий тим, що його група «Чорний комітет» свого часу закидала димовими шашками КМДА. Ми вже публікували аналіз цієї події та описували ту роль, що вона зіграла у тендерному конмкурсі на надання охоронних послуг будинку київської мерії, який ішов (збіг обстави!) у той час. Карась найбільше прославився як натхненник та архітектор масової акції протесту, що була присвячена досить примарній перспективі знесення «будинку барона» ( Ярославів Вал, 1). Він показав здатність створювати досить вдалі медіавіруси та мобілізовувати до двох сотень статистів. На акції по «порятунку рядового шедевра» засвітився також «вічний студент на граніті» Олесь Доній. Свої припущення про його можливу подальшу роль у «проекті Наливайченка» ми викладемо пізніше.
Яка роль у цьому може приділятися Андрієві Парубію, який є найбільш відомою фігурою у цьому русі. По-перше, його ім’я є близьким для націоналістичної молоді, яку захоплює історія Соціал-національної партії України (співтворцем якої є згаданий персонаж). В основному це люди, які є більш радикальними, ніж пропонує ВО «Свобода». З іншої сторони їх лякають псевдолівацькі тенденції, що зараз характерні для частини активістів цієї партії і таких молодих галицьких та київських політиків як Михальчишин чи Іллєнко. Буржуазному радикалу із «порядної української сім’ї» хочеться чого простого і зрозумілого. Такого що не зазіхає на традиційні засади правого консерватизму з його культом держави, начальника та права сильного. Без принизливих реверансів перед пролетарським бидлом, яке має голосувати за патріотів із національної свідомості, а не із матеріалістичних міркуваннь. Парубій виглядає для таких анти модерністів привабливіше від Тягнибока скомпрометованого можливою співпрацею із режимом. Крім того важко припустити, що представник партії великого капіталу (Парубій) буде зазіхати на світлі ліберальні принципи економіки, як це почасти декларує «умовно ліве» крило «свободівців».
По-друге, Парубій має імідж щирого патріота, який не пішов у «тушки». Це зараз цінна властивість. Ну хоч хтось же мав не продатися. Втім, непідкупність вірної Ющенку частини «нашеукраїнців» не більше ніж міф. Парубій особливо у «тушках» і не був потрібен. Власники бренду «Партія Регіонів» та «Наша Україна» ворогують у парламенті, а не у бізнесі. І саме економічна доцільність завжди буде диктувати межі для дій «українських буржуазних націоналістів». Спитайте у Сергія Арбузова.
По-третє, фігура Андрія Парубія є зручним прапором для проведення радикальних акцій. Пригадаймо послужний список діяча: захоплення приміщення Українського дому у 2004 році, кидання димових шашок у приміщенні Верховної ради України в 2010 році, силове перешкоджання виступу Олега Ляшка на ефірі «Шустера» (дивись YouTube). Цій людині не можна закинути, що він не «людина дії». І не дивно, зважаючи на депутатську недоторканість. Такого імунітету не буде у тих молодих хлопців із націоналістичним світоглядом, які складали більшу частину публіки у Будинку актора під час презентації руху «Опору».
Згадана «акція на захист будинку барона» могла бути своєрідним «пілотним», тестовим завданням перед Наливайченком і його хлопцями. Якщо це дійсно так, то вони його виконали і змогли не тільки вивести масовку, але і переконати журналістів проігнорувати явний брак аргументації на користь проведення акції. Був присутнім на акції ще один нардеп – Олесь Доній. Не можна виключати і його присутність у списку «тіньових лідерів» «Опору». Очевидно його політичним капіталом на даний момент є лише бусик «Остання барикада» і обладнання для концертів, які він активно надає усім «ідейно близьким» діячам. У вуличних протестах під орудою Парубія-Наливайченка (що видається цілком реалістичним у світлі подій у Тунісі та Єгипті), Олесь Доній може зайняти роль «ді-джея», польового командира, що є вигідним: можна звести всі заклики до насильства на постмодерні жарти і, водночас, посвітитися на заходах. Ресурсів для самостійної політичної кар’єри на даний момент у вічно молодого патріота немає.
Приділимо трохи уваги ідеологічній складовій «Опору». Як уже здогадався читач, переважає риторика максимально вільного та відкритого ідеологічного дискурсу. Однак, варто подивитися на символічні складові – як усе стає на свої місця. У символіці присутній синій і жовтий кольори національного прапору України. Що притаманно для націонал-демократії, яка любить зловживати надмірним використанням державної символіки. Уже під час концерту було згадано, що розробка символіки належала руці Нестора Пронюка – автора легендарного символу «Ідея Нації» (нині активно використовується СНА). Тобто «рімейком» Вовчого Гака, що його в українських умовах було трохи трансформовано. На сторінках офіційного рупору структури – ЖЖ-юзера opir_ua вивішено фотографії, де члени «Опору» зображені на тлі герба МНК (турнір з міні-футболу), на тлі червоно-чорних прапорів. Нічого неочікуваного не було і в тому, що хедлайнерами концерту 28 січня були гурти «Рутенія» та «Тінь Сонця». Знову-таки, дивимося на організаційний склад і список артистів, вводимо імена у пошуківку – публікації, висловлювання та сайти не дадуть помилитися в тому, що провідною ідеологією є «трохи радикальніше, ніж консерватизм». Чи можна зробити з цього висновок, що Наливайченко хворіє на інтегральний націоналізм. Швидше ні. Як прагматичний політик він бачить потенціал використання рішучої молоді, яка готова працювати «за ідею». Нічого нового – дивись досвід «України без Кучми» та «Пори». «Кроїти» добові – прерогатива членів штату.
Гасло нового руху є таким: «Опір-Наступ-Перемога». «Опір» – є лише ідеологічним «маркером» покоління «помаранчевих», які пройшли семінари у активістів сербського «Отпора» і намагаються повторити успіх 2004 року, не докладаючи зайвих інтелектуальних зусиль. «Наступ» – означає торги Валентина Наливайченка та його політичних партнерів із чинною владою і черговий акт «випуску пару» для соціально активної молоді. «Перемога» – буде перемогою учасників і координаторів у виборчих перегонах чи призначення на хороші посади – хай дороговказом новому поколінню активістів буде досвід «Пори» і фігура Влада Каськіва. Бажаємо успіхів. Насправді, «опір» є процесом. Процес передбачає працевлаштування професійних борців за народне щастя. «Ініціативний» і «самооргонізований» оргкомітет не бідуватиме. Двоголовий лідер (Андрій Парубій і Валентин Наливайченко) будуть на коні. Хлопці і дівчата із націоналістичними поглядами отримають свій адреналін від революційної боротьби. Арбузов, певно, за це все платитиме. Капіталісти мають оплачувати буржуазний націоналізм. Доля така.
