Домой Стратегия На зорі парламентсько-президентської кастократії або «від перестановки доданків сума не змінюється»

На зорі парламентсько-президентської кастократії або «від перестановки доданків сума не змінюється»

185

Петро Охотін

Кожен Президент України має по собі залишити щось таке, що могло би вирізнити його від інших. Ющенко – позаконкурсний претендент у номінації «Розпуск парламенту». Блокування Верховної ради членами Партії регіонів і переговорна роль у цьому БЮТ і Литвина – амфітеатр сучасної політичної вистави. За півроку до президентських виборів без того незіграний політичний оркестр виказує свою істинну природу збориська солістів, які прагнуть перемоги не за рахунок майстерності, а за рахунок перегукування.

Литвину участь Ющенка у спеціальному засіданні Верховної ради не була потрібною – інакше «красномовний прояв бездіяльності та безпорадності», як обізвав нехтування своїм запрошенням Президента спікер, не відбувся б. А разом з тим – і серія медіа-приводів заради медіа-приводів: чекати від учасників гонки аналізу теперішньої ситуації в країні – смерті подібно, адже всі несуть за те відповідальність. А взаємні обвинувачення, висловлені прес-секретарями – це можливість бути на слуху.

Ющенко, напевно, переслухав пісню Скрябіна про «надійся на себе, своїх може не бути»: останні кадрові призначення лише свідчать про те, що, як і п‘ять років тому «Ющенко іде в Президенти». Мати власну політичну силу для Ющенка – це питання стратегічного ресурсу. Ще у березні 2009 проект «Наша Україна» здавався закритим – як повідомляла агенція NewsRu.ua, борги партії у той період становили близько 37 мільйонів гривень, із них два мільйони – за офісне приміщення. Працівники партії були відправлені у відпустку за свій рахунок, прес-служба та аналітичний відділ не були ніким представлені, а компанія «Довіра Аутдор» вимагала від партії розрахунку за пронатівську кампанію В‘ячеслава Кириленка. Ближче до черневого з‘їзду партія почала стрімко гасити свої борги, не зважаючи на те, що, навіть, колишні депутати від цієї сили поставили у своїх виступах на організації хрест. Наперекір усьому, перед черговим сходженням Президента на Говерлу, 13 липня «Народний Союз «Наша Україна» перейменовано на політичну партію «Наша
Україна». Відповідне рішення було ухвалено на VII з`їзді партії 27 червня 2009 року – з‘їзді, де за неявку було виключено з партії Київську міську організацію НСНУ. Віктор Андрійович тоді ж закликав своїх депутатів відкликати підписи з-під договору про парламентську коаліцію.

Свої тили Віктор Андрійович закриває і в адміністративному плані. Щойно звикли до нової ролі Віри Ульянченко, як її заступником став колишній міністр оборони Юрій Єхануров. Нікого, між іншим, на свої попередній посаді не залишивши. Разом із відомим екс-силовиком приняв посаду заступника Глави Секретаріату і Петро Шатовський. Ця особистість є досить цікавою: у «дореволюційні часи», «за царя Кучми, коли земля була тоненька», відбувся його швидкий злет від начальника відділу в Тернополі до начальника Головного управління контррозвідки, а у 2004 році він уже залишав посаду першого заступника секретаря РНБОУ. Подейкують, що Ющенка у 2004 році Шатковський підтримав з ініціативи тодішнього голови СБУ Радченка, за напуском якого, можливо, новопризначений опинився у штабі тоді ще опозиційного кандидата. До речі, до функцій Шатовського входитиме саме робота із СБУ. І тут у сфері державної безпеки ми бачимо ще одне призначення – місце начальника Управління державної охорони України замість Валерія Гелетея, близького до Балоги, посідає Олександр Бірсан, колишній голова особистої охорони Кучми, який уже обіймав різні посади як у Держохороні, так і «Альфі» та відділі «А» у складі Антитерористичного центру.

Тепер присвятимо краплинку уваги іншим героям. З‘їзд партії «Єдиний центр», що планувався на 11 липня, не відбувся. Керівництво партії мотивує це перенесенням дати виборів. Не виключено ж також те, що відставка Балоги спричинила сумнів «грошових мішків» у доцільності фінансових вливань у «ЄЦ». Один із таких, перший заступник голови «Єдиного центру», співввласник компанії «Київ-Донбас», Валерій Тополов висловлювався про відсутність кандидата з боку ЄЦ. Ще перед відходом з арени Балоги, партію залишили голова Дніпропетровської ОДА Віктор Бондар, а кримські члени партії оголосили про створення своєї сили після виключення Сергія Куніцина, їх шляхом пішов і голова Черкаського ЄЦ Петро Гаман. З цього ми можемо зробити висновок про ненайкращі часи у партії Балоги і припустити можливий варіант повернення до «Нашої України» старих спонсорів, які допомогли подолати борги.

У фінансових донорів Партії регіонів часи теж не з кращих: як повідомляв березневий Forbes, з-поміж українських олігархів найбільше втратив Ахметов: його активи впали десь на 10,5 мільярди доларів. Нещодавня дефіляда таких депутатів як Чорновіл і Богословська, що залишили біло-блакитну силу, обскуб потужність медіа-обличчя партії. Скандальна бійка Льовочкіна із Шуфричем вкотре оголили партійну роздробленість між самими «регіоналами».

БЮТ намагається відчистити свій імідж від справи Лозинського і розігрує роль «містка» до Партії регіонів, члени якої не дають парламентові працювати. Блокування роботи парламенту дає простір для трактувань, що є головним у сучасному інформаційному світі. Якщо Ющенко розжене парламент – йому можна робити імідж диктатора та лякати силовим сценарієм, не розжене – образ «слабака», людини без команди тощо. Так із підвищенням розміру мінімалки – прийняття закону змусить виконувати його, що буде важче і може зіпсувати картинку «уярмлених борців із народом».

У вирі цих процесів цікавими є такий документ, як проект нового закону про вибори президента, яким передбачено скорочення строків президентської кампанії зі 120 днів до 90. Насправді, це може вплинути лише на «законну» виборчу кампанію, яку навряд чи хтось збирається провести. До того ж, скорочення кількості днів може дати привід для взаємних обвинувачень у зв‘язку з порушенням учасниками виборчого процесу установлених термінів. Відміна відкріпних талонів і голосування на дому, що прогнозується, теж, попри декларування мети запобігти фальсифікаціям, створює більший люфт для них. Бюлетені, призначені для осіб із вадами руху та обмеженими властивостями, для громадян, що перебувають у відрядженнях або не за місцем проживання, лежатимуть на дільницях. Відповідно, питання полягає у спостерігачах і членах комісії, які не даватимуть членам ТВК «мутити» голоси. А тут уже цікаво: прерогативу формування виборчих комісій прагнуть передати фракціям, а не кандидатам у президента. Таким чином, у всіх дільничних кулуарах братимуть участь люди, пов‘язані з дійсною владою. А на рівні райцентрів – приналежність до різних владних партій часто є «родинним бізнесом», де партійна діяльність стає вотчиною певного кола, «любих друзів».

Боротьба за збільшення розміру «мінімалки», на думку автора, погано прив‘язується із прийняттям закону про погодинну оплату праці з індексуванням по годинах. В умовах кризи багато підприємств переведені в режим робочого тижня, меншого, ніж звичайний. Прив‘язка до годин дасть змогу власникам (у тому числі державі) скорочувати витрати на зарплати за рахунок скорочення робочого дня осіб. Свій мінімум за випрацьовані години нехай і отримують – кінцевий розмір платні з боку працівника стає зовсім неконтрольованим. Можливо, це дасть змогу партійним спонсорам отримати прибуток за рахунок економії та інвестувати в своїх кандидатів.

Ігри в суперечки, рухи фінансів у межах певного кола і бутафорійна ворожнеча стали звичайною картинкою з телебачення – як мильна опера. Законодавчо ми ж бачимо установку на збереження балансу присутніх у політиці власників ресурсів. Навіть, не публічних осіб, а їх замовників. Конфліктні ситуації створюються через їх багатовитрактуванність: кожен може бути правим. Як ми це показували на прикладах розпуску Ради чи боротьби за «мінімалку», коментарі до однакових подій можуть бути абсолютно вигідними для всіх учасників. Усі ци численні дискусії мають ще одну гарну функцію – створення інформаційної полови, через яку важко отримати реальну картину. І в тій картині дії нових людей. Складається враження, що всі зміни за останні півроку спрямовані на те, щоб законсервувати владну верхівку України не лише за допомогою майнового обмеження, що є апріорі, але й юридично, на зразок індійських каст. Щоб далі воювати, не перебираючи методами, між собою, але забезпечивши себе від несподіванок. І, на жаль, спротиву цьому «президентсько-парламентському феодалізмові» з боку верств, права і перспективи яких врізають, не видно.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь