Домой Экономика Музика для страйку

Музика для страйку

233

Олесь Кириленко

Авангардне мистецтво всюди перебувало у конфронтації з владою і системою суспільних відносин. Власне боротьба за нові засоби виразності є рушійною силою мистецтва, як це вдало проілюстрував соціолог П”єр Бурдьє у своїх працях. Той хто відстоює нове на культурному полі із неминучістю асоціюється із новим та прогресивним у громадському і політичному житті. І часто художник, поет, музикант не мають великого вибору. Новаторство примушувало до критики не тільки культурного канону, але й до критики соціальної.

У „постмодерному” суспільстві другої половини 20-го століття все стало товаром. Авангард, помер. Померли художник, мистецтво, глядач. Всьому бадьорі арт-критики готові влаштувати коротку, але ефектну панахиду. Здається, сконав і бунт. Так панк, який на своїй зорі уособлював собою протест проти непопулярної політики влади та капіталізму вцілому, став просто модним брендом. Його використовують великі корпорації і ЗМІ у якості реклами. Бунт на продаж. Повна перемога постмодернізму — форма важливіша за зміст. Але не варто бунтарям піднімати білий прапор.

Тому авангардне антикапіталістичне мистецтво втрачає свої звичні рамки, стає більш розмитим для сприйняття, але залишає свою суть — неприйняття цього і окреслення нового світу, заклик до соціальної модернізації. Таке мистецтво не можливо окреслити стилістично, тим паче воно синтезувало всі надбання людської культури останніх століть, а то й тисячоліть. У той же час існують і експеременти у сфері новітньої музики. Власне, поп-культура в ситуації постмодернізму породила не одне, а безліч напрямків протидії канону і владі. Адже буржуазний постмодерн просуває себе, як носій різноманітності, тож і фронтів революційної протидії має бути багато.

Так вже повелося, кожн епоха має своїх героїв і антигероїв. З середини 19-го століття госпел, спірічуел та робочі пісні афро-американців, що ще зовсім не так давно звільнилися від рабства, були піснями важкої праці і протесту. Ця музика стала синтезом африканької, англійської, французької, іспанської етніки. Колишні раби працювали пліч о пліч на бавовняних плантаціях, рисових полях, в шахтах та на будівництві доріг з білими американськими робітниками. Звісно, що музика плебеїв вважалася вульгарною і засуджувалася буржуазним суспільством. Пізніше ж госпели і спірічуели почали грати у всіх церквах, а регтайми, які є логічним продовженням цих робочих пісень — на танцмайданчиках. Герой Горбунова, що продає Мелсу саксофон, у новому російському фільмі “Стиляги” каже: “почекай пару десятків років і джаз будуть грати у дитсадках”. Власне так і відбувається.

Це саме стосується блюзу, свінгу, бі-бопу, фанку, хард-бопу тощо. Спочатку це була музика специфічних соціальних груп, які перебували у конфлікті з суспільством, а потім стала частиною маскультури. Джазмени несли не тільки нову естетику, але і часто сповідували критичний погляд на суспільство. Джаз виріс у робітничих трущобах, серед портових борделів і бандитських притонах, а зараз його грають у дорогих клубах та концерт-холах. Такі відомі джазмени «європейської хвилі» 60-70-х як Коренеліус Кардью, Джон Тіберлі, Петер Брьоцман, Луіс Андріссен, Чарлі Хейден, Клара Блей, Піт Сігер були комуністами.

Панк у 70-х був взятий на озброєння протестною молодю, виражав настрої розчарованих юних інтелігентів із буржуазних родин та дітей робітничих гетто. Його драйв та енергія породили цілу генерацію ліваків-нонконформістів. Весь молодіжний анархічний рух обертався навколо панк-естетики з усіма її відхиленнями і підвидами. Зараз панк — часто лише модний бренд. Звісно існують митці, що і сьогодні творять у автентичному стилі, вкладаючи у свою творчості ідеї боротьби проти держави і капіталу. Але донести ці своє бачення до широкої аудиторії їм заважає специфічність жанру. Те ж саме і з електронною музикою, яка у свій час також була елементом боротьби з суспільством конс’юмеризму.

У той же час є поп-виконавці, музика яких досить вдало вписується у загально прийняті норми, пропагує ідеї соціальної рівності людей незалежно від раси, національності, статі, ідеї боротьби проти транснаціональних корпорацій. Така музика легко слухається звичайною людиною, що сприймає поряд з естетикою і ідеологію. Ліві музиканти, що грають у популярних жанрах, — досить розповсюджена річ на Заході. Автор сам був свідком політизації „попси”. Серед музичної частини культурної програми Европейського Соціального Форуму 2009 у Швеції переважна більшість виконавців грала поп-рок, фолк різних народів світу, балади, навіть можна було почути хоровий церковний спів.

Класичний американський блюз, згаданий вище, із його похідними починався як пісні про та для соціально знедолених. У 1946 році Мерел Тревіс випустив платівку «Folk Songs of the Hills», яка включала легендарну пісню «16 tons» про кабальне положення американських шахтарів. Пізніше ця пісня стала гімном робітничих демонстрації в США та стандартом для блюз-виконавців. І це тільки один з прикладів.

Джон Ленон, один із засновників легендарних «Бітлз», які вважаються найкращим поп-гуртом в історії музики, також не приховував своїх політичних поглядів. Музикант відверто заявляв про свою антиімперіалістичну позицію, він навіть повернув королеві Орден Британської Імперії у знак протесту проти політики держави. Їхнє з Йоко Оно інтерв’ю в ліжку стало сенсацією для ЗМІ, під час нього Джон і Йоко засудили агресію у В’єтнамі. Пізіше вони обоє трохи змінили свої пацифіські погляди і стали публічно пітримувати Ірландську Республіканську Армію. За що пізніше, вже у США, Ленон потрапив під нагляд спецслужб. Свої погляди крім публічних виступів він звісно виражав і в піснях.

Зірки американського репу 80-х «Паблік енемі» притримувалися революційних поглядів близьких ідеології «Партії чорних пантер» — синтезу маоїзму і чорного національного визволення. Останніх, до речі, також підтримували Джон Ленон і Дженіс Джоплін. Сама назва гурту означає «ворог держави» — термін яким у США починаючи з 30-х називали найнебезпечніших злочинців. Через підтримку Палестини під час війни з Ізраілем у своїх піснях музиканти були звинувачені у антисемітизі. Втім до Паблік Енемі маоїстські і ісламські погляди були популярними тільки серед андеграундного чорного хіп-хопу.

Коли маловідомий анрхо-панк гурт 80-х «Чамбавамба» почав грати поп-рок, фолк та електронну музику їх на перебій почали видавати гіганти звукозапису. Хоча гурт і змінив свою стилістику, але погляди його учасників залишилися анархістськими. Зміну стилю та „комерціалізацію” вони пояснюють тим, що випуск пісень на „буржуазних” студіях грампазапису дає можливість донести свої альтерглобалістські та антифашистські ідеї прямо в будинок пересічного громадянина.
Техно-музика була своєрідним культурним проривом свого часу. Новий стиль, як завжди був поставлений на конвеєр і тяжка електронна музика зараз звучить майже у кожному клубі. Тому берлінський колектив «Атарі тінейдж райот» став родзинкою сцени у середині-кінці 90-х. Музиканти експерементували зі стилями та своє оригінальне звучання назвали «цифровим хардкором». У текстах вони поєднували анархістські та антифашиські теми. Стали зірками багатолюдних демонстрацій, які часто закінчувалися бійками з поліцією. Через це у музикантів були проблеми із законом.

Пострадянська сцена популярної революційної музики не така багата. Можливо це пов’язано із стереотипним сприйняттям всього лівого як атавізму СРСР. А можливо просто через низький рівень вітчизняної музичної сцени. Але тут можна згадати російський електронний проект «Барто» і білоруський ска-панк «Ляпіс Трубєцкой». Перші грають у стилі електро-клеш/електро-панк імітуючи звучання попси 90-х. Тексти маються соціальний і особистий підтекст. Білоруси ж довгий час грали просто веселе іронічне музло, яке принесло їм популярність у всьому СНД. А їх альбом «Капітал» вже торкається більш серьйозних тем, про це розповідає в інтерв’ю і сам вокаліст Сергій Міхалок.

Події 2004 року стимулювали деяких поп-виконавців до написання соціальних пісень, але це було лише тимчасово. Будемо сподіватися, що наростаюча сьогоні соціальна протестна активність в Україні породить і своїх виконавців. Вони напишуть музику яку можна слухати і під яку можна танцювати.

Але залежатиме це від ситуації у суспільстві. Мистецтво розвивається тільки тоді, коли у суспільстві точиться боротьба різних ідей та сил, а не просто бажання „заработать лаве”, як співає згаданий вище гурт „Ляпіс Трубєцкой”.

Цікаві відеокліпи та аудіозаписи на дану тематику можна знайти тут https://community.livejournal.com/music_action/

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь