Петро Охотін
Українська влада дуже любить бути такою як у старій Європі. Раніше з цих потуг можна було позловтішатися, попросивши співіднести економічний результат «за бугром» і у нас. Стаття Директора Європейського департаменту МВФ Марека Бєлки та економіста тієї ж установи Сробони Мітри «Разому у одному човні», опублікована «Дзеркалом тижня», допомагає гарно з‘їхати і з цього питання. «У результаті нині вся Європа знаходиться в одному човні під час бурі, а країнам з молодими ринковими системами та економічно розвиненим країнам доведеться спільними зусиллями координувати свої шляхи виходу з негоди.» – говорять про наслідки кризи два вищезгадані діячі.
Те, що Європі зараз трохи не стає часу ні на членів «Східного партнерства», не заважає гнати вперед «наш паровоз». Інколи це стає подібним до абсурду: країна, жителі якої часто стають жертвами законодавства, що регулює візовий режим, сама робить цей режим більш жорстким. Інакше б бути не могло – ЄС так ЄС. І паротяг, схоже, буде гнати, доки не піде під укіс.
Шостого травня Кабінет міністрів України вніс зміни до до «Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію». Окремим додатком туди додано список країн, громадяни яких повинні підтвердити свою фінансову забезпеченість під час в‘їзду та транзиту Україною. Цитата щодо забезпечення цього пункту: “Вибірковий контроль за наявністю достатнього фінансового забезпечення здійснюється під час проведення посадовою особою Держприкордонслужби співбесіди із зазначеними громадянами в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон в порядку, що визначається Адміністрацією Держприкордонслужби.”.
Нещодавно, одному моєму товаришеві відмовили у наданні візи для подорожі до Великої Британії, мотивувавши це малою сумою грошей, наявної в нього, для перебування там. Тепер він, гадаю, може сміливо відчувати себе на шляху до Європи: Україна теж може відмовляти!
У чинних правилах в‘їзду на територію України вказана необхідна сума, яка становить 20-кратний обсяг прожиткового мінімуму «з розрахунку на кожний місяць або термін перебування менше одного місяця». Виходячи з того, що у 2009 році прожитковий мінімум становить 626 гривень можна підрахувати необхідну суму грошей – 12 520 гривень для особи. За курсом долара до гривні як 1:7,5, це становить майже 1700 доларів у місяць, тобто – майже 56 доларів на добу. М‘яко кажучи, не кожна «особа з громадянством» в Україні може дозволити собі перебування в «неньці», за цими правилами.
Повний список країн, перерахований у Додатку 5 чітко відображає географію бідності: майже всі країни є африканськими або азійськими. Тут Україна, нарешті, показала свою європейськість «геополітичному противникові» – Сомалі. На жаль, ця перемога є суто психологічною: сомалійським піратам після викупу чергового українського судна урядом, гадаю, не важко буде забезпечити собі відрядження в країну білих дівчат і європейських правил в‘їзду. Як і колумбійським ділкам, чия країна теж внесена до реєстру.
Не дивує і наявність в переліку таких країн, як В‘єтнам, Лівійська Джамахірія, Китайська народна республіка і Корейська Народна Демократична Республіка, – нєформат. Після заяви Ющенка в Биківні про демонтаж комуністичних символів узагалі варто випускати мапи без згадок про ці країни. Киргизія і Таджикистан, Узбекистан і Туркменістан – зрозуміло, вони теж були в складі СРСР. Та й лідери в них, м‘яко кажучи недемократичні. Тому нема чому населенню втікати звідти в пошуках кращого життя.
Приємним винятком у африкано-азійському коктейлі стала Республіка Молдова. Щоправда, з зауваженням – «за винятком громадян, які перетинають державний кордон України в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про пункти пропуску через українсько-молдовський державний кордон і спрощений пропуск громадян, які проживають у прикордонних районах». Схоже, українські чиновники (що демонстрував свого часу у висловлюваннях і Віктор Андрійович) забули про вплив на історію України молдовського господаря Петра Могили, молдовські походи Підкови і смерть сина Богдана Хмельницького. Та й взагалі, після масових протестів у Молдові негоже «революційному» помаранчевому урядові закривати дорогу для простих громадян історичного партнера. Начальник Департаменту консульських справ Міністерства іноземних справ і європейської інтеграції Республіки Молдова Костянтин Бургіу не втрачає оптимізму. Зокрема, на прес-конференції МолдПрес 12 травня він сказав: “Поки що документ не набрав чинності. Розмір фінансового забезпечення, необхідного для перебування на території України, буде схвалений додатковою постановою уряду цієї країни. Зараз молдавські громадяни можуть відвідувати сусідню державу на таких самих умовах, без будь-яких обмежень”
Із європейських країн помічено було лише Республіку Албанію. Визнана незалежною державою Республіка Косово, отже, становить менший міграційний ризик, ніж молдовани та албанці. І, напевно, їх матеріальний стан є кращим. Не кажучи про політичну стабільність і демократичність.
Російсько-український письменник Едуард Лімонов колись сказав гарну фразу: «Якщо можеш бути людиною, будь нею». Економічні та політичні реалії показують, що цей заклик не знайшов вдячних вух. Неприємно людям, яким доведеться шукати додаткові джерела доходу: багато хто мав свій бізнес виходячи з вільного перетину кордону (що стосується молдован). Тепер доведеться витрачатися на «кришу» місцевим прикордонникам, або починати все з нуля. Схоже, забуто те, що люди покидають домівки не через те, що мають експансивні настрої, а через брак коштів.
Дуже прикро, якщо Україна запозичить у європейських колег хамство,оперте на розмиті визначення в законодавстві. Візьмемо за приклад події 26 травня минулого року, коли автобус із українськими заробітчанами, що їхали з Іспанії, було зупинено у Німеччині. Людей роздягали догола, відібрали гроші і згодом депортували. Німецька сторона вважає, що вчинила правильно. Українське заробітчанство не таке вже малопоширене явище, щоб не розуміти представників інших країн. Принаймні, сусідів із таким же іміджем гастарбайтерів.
Зазвичай «мігрантський ризик» вдстоюється з точки зору того, що мігранти обвалюють зарплати для робітників-представників титульної нації. Можливо, це і працює в країнах із розвинутим профспілковим рухом. Але не для України. Хто бачив гуцулів у обшарпаних вагончиках, які будують елітне житло в Києві (принаймні, до кризи), той знає, що гастарбайтер не страшний. Самим українцям господарі досить часто «забували» повернути зарплатню. Але це тема для іншого дослідження.
