додому Стратегія МАЛАТЕСТА ПРО ВІЙНУ ТА НАЦІОНАЛЬНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ

МАЛАТЕСТА ПРО ВІЙНУ ТА НАЦІОНАЛЬНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ

31

Вступ

Дискусії щодо належного підходу до української війни з російською державою ведуться як серед анархістів у США, так і за кордоном. Деякі (такі як я) висловлюють солідарність з українським народом проти вторгнення РФ. («Український народ» – це переважно робітничий клас, нижчий середній клас, селяни та бідняки.) Інші відмовляють українцям у підтримці, вказуючи на те, що в Україні діє капіталістична економіка, є держава, вона є нацією та отримує допомогу від американського імперіалізму та його союзників по НАТО (все це правда).

Відомо, що обидві сторони посилаються на італійського анархіста Еріко Малатесту (1853–1932) – молодшого друга та товариша Бакуніна та Кропоткіна, які вважаються «засновниками» анархізму. “Малатеста, чия шістдесятирічна діяльність маловідома за межами Італії, стоїть в одному ряду з Михайлом Бакуніним і Петром Кропоткіним як один з видатних революціонерів міжнародного анархізму” [1].

З початку російського військового вторгнення в Україну я брав участь у багатьох інтернет-дебатах із противниками підтримки українського народу (не держави, а саме народу). Частина суперечок велася з державними соціалістами, які виступали сутнісно за російських окупантів. Що ж до анархістів, то практично ні в кого з них немає ілюзій щодо путінської Росії (як немає у них, на відміну від більшості лібералів, ілюзій щодо великодушності американського імперіалізму). І все ж чимало анархістів відкидають будь-яку підтримку українського народу, вважаючи його нічим не кращим за російських загарбників [2].

Деякі автори публікували посилання на опозицію Малатести щодо Першої світової війни, стверджуючи, що це показує, ніби найвизначніший анархіст був проти «війни» як такої. Під час Першої світової війни більшість анархістів виступали проти обох сторін, проте меншість підтримувала союзників. У цю меншість входив Кропоткін, найшанованіший мислитель-анархіст свого часу! У відповідь Малатеста написав заперечення щодо цих провоєнних анархістів [3].

Еріко Малатеста (1853-1932)

Анархісти, писав він, «завжди проголошували, що робітники всіх країн – брати, а ворогом – “іноземцем” – є експлуататор, чи народжений він поряд з нами чи в далекій країні… Ми завжди обирали… компаньйонів по зброї, так само як і ворогів, за ознакою… тієї позиції, яку вони займають у соціальній боротьбі, але ніколи через расу чи національність. Ми завжди боролися проти патріотизму… і ми пишалися бути інтернаціоналістами… Сьогодні ж… жахливі наслідки капіталістичного та державного панування повинні навіть сліпому відкрити очі те що, що мали рацію» [4].

Але в тій же роботі він писав: «Я не “пацифіст”… Пригнічені завжди перебувають у стані законної самооборони і завжди мають право атакувати гнобителів… Є війни, які потрібні, священні війни, і це війни визвольні, якими зазвичай є “громадянські війни” , тобто революції» [5].

Іншими словами, слід протистояти всім сторонам війни, що ведеться між гнобителями, як, наприклад, у разі Першої світової війни між блоками імперіалістичних держав (Франція-Великобританія-Росія, а потім США проти блоку Німеччина-Австрія-Туреччина). Однак війни пригноблених проти гнобителів були визвольними війнами, і їх необхідно було підтримувати. У Малатести такі війни не обмежувалися класовими війнами на кшталт революцій рабів, селян чи сучасних робітників (що іноді виявляється у гаслі «Жодної війни, крім класової!»). Він також включав сюди війни гноблених націй за незалежність.

МАЛАТЕСТУ ПРО НАЦІОНАЛЬНЕ ВИЗВОЛЕННЯ

1911 року італійська держава, змагаючись з Турецькою імперією, прагнула завоювати частини Північної Африки. Малатеста засудив «грабіжницьку війну, яку італійський уряд мав намір розв’язати з народом Лівії» [6]. І все ж обидві сторони він не засуджував.

«Якщо через якесь нещастя між двома народами спалахне конфлікт, ми станемо на бік народу, який захищає свою незалежність… Повстання арабів проти італійського тирана благородне і праведне… Ми сподіваємося, що італійський народ… змусить свій уряд піти з Африки; якщо ні, сподіваємося, що арабам вдасться вигнати його» [7]. Не підтримуючи політику арабських правителів, Малатеста висловлював солідарність з арабським народом і хотів, щоб він вигнав італійських імперіалістів.

Інший приклад: 1900-го року Малатеста провів деякий час на Кубі. Це було незабаром після кубинської війни за незалежність, яка вигнала іспанських колонізаторів. У своїх виступах [8] він вихваляв кубинських анархістів, що брали участь у національній боротьбі, і кубинських робітників, що боролися за свою свободу; він попереджав про створення нової держави з її покровителями-капіталістами і попереджав, що американські імперіалісти займуть місце іспанців.

«Дозвольте привітати відважних кубинських робітників, білих і темношкірих, які народилися тут чи ще… Я давно захоплююся самовідданістю і героїзмом, із якими вони виборювали свободу своєї країни…» [9].

«Думки моїх товаришів з питання [Кубинської] незалежності… Анархісти, будучи ворогами всіх урядів і проголошуючи право жити та розвиватися у повній свободі для всіх етнічних та соціальних груп, а також для кожної людини, обов’язково повинні виступати проти будь-якого поточного уряду та стати на бік всякого народу, який виборює свою свободу» [10].

«Ми, анархісти, хочемо свободи для Куби, як і свободи для всіх народів: ми хочемо справжньої свободи. Ми боролися й продовжимо боротися заце» [11].

Малатеста повністю усвідомлював обмеження кубинської незалежності. «Кубинцям вдалося витягти дуже мало з вигнання іспанського уряду, оскільки іспанські капіталісти, що їх експлуатують, залишаються тут… [і] вони залишаються в підпорядкуванні інших капіталістів, кубинців [і] американців…»[12]. Він попереджав, що під заступництвом США формується нова, капіталістична держава.

Але навіть з урахуванням цих обмежень він відчував, що боротьба не була марною. «І все-таки є дещо, чого кубинці домоглися, – це усвідомлення те, що, зумівши силою вигнати іспанське правління з Куби, вони отримають силою усе, чого прагнуть» [13]. Тобто вони дізналися про можливість революції. Боротьбу за повне звільнення Куби не закінчено. «Боротьба ще тільки повинна початися, і її необхідно буде продовжувати, без пощади та жалю, проти будь-якого уряду та всякого експлуататора» [14].

Малатеста мав свій підхід, метод організації [15]. Називаючи себе «революційним анархістом-соціалістом», він виступав за те, щоб анархісти брали участь у всіх народних рухах за покращення життя людей, хоч би якими обмеженими ці рухи були. Водночас він виступав за те, щоб близькі один одному за поглядами революційні анархісти організувалися для поширення анархізму як програми та бачення у ширших рухах. Він виступав за участь анархістів в об’єднаннях, профспілкових організаціях та страйках, проте був проти розчинення анархістського руху в робітничому русі (як, на його думку, пропонували деякі анархо-синдикалісти). Натомість він хотів, щоб анархістські групи діяли як усередині, так і поза профспілками.

Так само він хотів, щоб італійські анархісти брали участь в антимонархічному русі, запропонувавши об’єднатися з лівим крилом руху, який виступав за народну революцію з метою повалення архаїчного італійського короля. Малатеста був навіть готовий сформувати коаліцію з соціал-демократами (переважно марксистами), які сподівалися замінити короля обраним парламентом, за якого вони поступово рухатимуться до державного соціалізму. Те саме і з радикальними республіканцями, які просто хотіли створити парламентську демократію. Він сподівався, що під час народної революції анархісти зможуть піти далі, ніж спочатку хотіли їхні союзники.

«Беручи участь у [антимонархічному] повстанні… і граючи якомога більшу роль, ми заслужили б симпатії повсталих людей і були б у змозі просунути справу настільки далеко, наскільки це можливо… Ми повинні співпрацювати з республіканцями, демократичними соціалістами та будь-якою іншою антимонархічною партією, щоб скинути монархію; але робити це ми повинні як анархісти, на користь анархії, не розпускаючи наші сили і не змішуючи їх із силами інших, не беручи він жодних зобов’язань, крім співробітництва у військових діях»[16]. Італійські анархісти і синдикалісти намагалися застосувати цей підхід у боротьбі з фашизмом, що набирав обертів.

Метод Малатести резюмував молодий революціонер Еудженіо Пеллако: «Де є люди, там має бути і анархіст, готовий до пропаганди та боротьби»[17].

МАЛАТЕСТУ VS. ЛЕНІН ПРО НАЦІОНАЛЬНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ

Погляди Малатести на національне самовизначення (або національно-визвольні війни) можна розглянути у більш широкому контексті. Дуже багато анархістів вважають, що визнання реальності існування націй — і того, що одні пригнічуються іншими, — те саме, що й «націоналізм». Але національне придушення є об’єктивна проблема (заперечення свободи народу обирати свій економічний та політичний суспільний устрій). «Націоналізм» — це одна з програм вирішення проблеми.

Анархісти відкидають націоналістичну програму. Вона закликає до єдності всіх класів нації під керівництвом капіталістичних правителів, державотворення та заперечення спільності інтересів робітників пригніченої нації з робітниками інших країн. І ця програма не працює. Навіть якщо гноблена нація завоює політичну незалежність, над нею все одно пануватиме світовий ринок, керований великими капіталістичними економіками (імперіалізм). Політично над нею, як і раніше, домінуватимуть великі держави з їхніми потужними збройними силами. Анархісти-соціалісти вважають, що єдине остаточне вирішення проблеми національного гноблення (тобто досягнення національного визволення) — це міжнародна революція світового робітничого класу та всіх гноблених людей, встановлення всесвітньої анархії. Це не те саме, що націоналізм.

Багато анархістів з невідання вважають, що «національне самовизначення» — це ленінська концепція. Насправді це одна з основних буржуазно-демократичних вимог, висунутих великими буржуазно-демократичними революціями Англії (1640), США (1776), Франції (1789) та інших країн. Сюди відносяться свобода слова, друку, зборів, релігії, а також право на землю для тих, хто нею користується, право на носіння зброї, habeus corpus [правовий принцип, що має на увазі недоторканність особи], виборність посадових осіб, відсутність дискримінації за ознакою раси, статі, віросповідання, національності тощо. Звичайно, капіталістичний клас ніколи послідовно не дотримувався своєї власної демократичної програми; здійснення цих вимог завжди залежало від боротьби експлуатованих та пригноблених проти панівних класів.

Ідея ж Леніна полягала в тому, щоб його партія робила більше, ніж просто боролася за підвищення заробітної плати та покращення умов праці для робітників. Вона повинна захищати буржуазно-демократичні права всіх пригноблених, хоч би якими вони були близькі чи далекі від робітничої класової боротьби. Сюди входили як великі групи на кшталт селян чи жінок, і нації, пригнічені царської імперією чи іншими імперіалістами. Ленін виступав також за підтримку невеликих груп на кшталт цензури письменників, призовників, релігійних меншин та інших.

Проблема ленінської програми полягала не в тому, що вона була надто демократичною! Проблема в тому, що її демократичність була лише інструментальною. Її метою було привести його партію до централізованої державної влади. Ленін виступав за надання землі селянам як крок до об’єднання у великі колгоспи — нібито добровільному, хоч і не в тому вигляді, як це здійснили Сталін або Мао. Так само, якби соціалісти в імперіалістичній країні підтримували права робітників у пригнобленій країні, то ці робітники нібито повірили б згодом соціалістам і були б готові до добровільного об’єднання — знову ж таки, на практиці вийшло інакше (як, наприклад, в Україні).

Підтримуючи національне самовизначення, Ленін сподівався зрештою дійти об’єднаної, однорідної та централізованої всесвітньої держави — справжньої потвори. Анархісти також є інтернаціоналістами, які прагнуть знищення національних держав. Але також вони децентралісти та плюралісти, регіоналісти та федералісти. Вони прагнуть миру, що включає безліч культур і взаємодію через федерації та мережі, причому жодна країна не домінує над іншою. Це фундаментальна основа анархістської підтримки національного самовизначення.

УКРАЇНА

Як погляди Малатести проливають світло на війну в Україні? Звичайно, він би виступив проти імперіалістичної війни між Росією та США з їхніми союзниками по НАТО — якщо до такого дійде — так само, як він засуджував Першу світову війну. Війна між російською державою та народом України – не той випадок. Росія – це імперіалістичний агресор. Україна — слабка, небагата та неімперіалістична країна.

Як показує Малатеста, було б спотворенням стверджувати, що справжні анархісти не підтримують гноблені народи (нації, країни) проти імперіалістичних гнобителів. Це правда, що люди України не анархісти та не соціалісти; вони приймають свою державу та капіталізм. Чи означає це, що анархісти повинні карати їх, відмовляючи їм у захисті під час нападу сильного ворога, який вбиває людей і руйнує їхні міста?

Правильно, що українці брали зброю з єдиного доступного їм джерела, а саме у західних імперіалістів. Суть війни це не змінює, і все ж таки українці повинні бути обережні і не довіряти США. Їхній уряд може легко зрадити їх, якщо їхні лідери визнають, що він того вартий. (Кубинці отримували допомогу проти Іспанії від США. Саме по собі це не було чимось безпринципним. Їхня помилка полягала в тому, що після закінчення війни вони не підготувалися до опору США.)

Наскільки я можу судити, українські анархісти фактично дотримувалися підходу Малатести. Майже вся країна піднялася проти вторгнення. По всій країні існують добровольчі організації – як військові, і ті, що надають соціальні послуги, попри хаос і руйнації. Українські анархісти не стали виставляти себе дурнями, протидіючи опору народу. Натомість вони злилися з ширшим рухом українців. Деякі надавали невійськові послуги на кшталт роздачі їжі через групи взаємодопомоги. Інші сформували військовий підрозділ, що складається з анархістів та антифашистів. Незважаючи на чималу автономію, вони координують свої дії з Силами територіальної оборони.

Деякі анархісти в інших країнах критикували їх за співпрацю із державою. Звичайно, було б краще, якби вони могли сформувати велику анархістську міліцію чи партизанський загін. Але, враховуючи обмеженість анархістських груп, поки що така тактика здається розумною. Якщо слідувати підходу Малатести, то участь у загальнонаціональних зусиллях щодо відображення атак російських загарбників може дозволити анархістам мати ширший вплив у майбутній Україні.

Посилання

Malatesta, Errico (2019) (Davide Turcato, Ed.) (Paul Sharkey, Trans.). Malatesta in America 1899—1900. The Complete Works of Errico Malatesta; Vol. IV. Chico CA: AK Press.

Malatesta, Errico (2014) (Davide Turcato, Ed.) (Paul Sharkey, Trans.). The Method of Freedom; An Errico Malatesta Reader. Oakland CA: AK Press. Pernicone, Nunzio (1993). Italian Anarchism, 1864–1892. Princeton NJ: Princeton University Press.

Price, Wayne (2022). “Defend Ukraine! Revolutionary Opposition to Russian and U.S. Imperialism!” URL: https://www.anarkismo.net/article/32559?search_text=Wayne+Price.

Price, Wayne (2019). “The Revolutionary Anarchist-Socialism of Errico Malatesta”. URL: https://www.anarkismo.net/article/31632.

Примітки

1.    Pernicone 1993; p. 3.
2.    Власна точка зору див.: Price 2022.
3.    Див. Malatesta 2014, стаття «Анархісти забули свої принципи» і «Провладні анархісти».
4.    Malatesta 2014; p. 380.
5.    Ibid, p. 379.
6.    Ibid; p. 353.
7.    Ibid; p. 357.
8.    Передруковано в Malatesta 2019; pp. 218–237.
9.    Ibid; p. 231.
10. Ibid; p. 233.
11. Ibid; p. 234.
12. Ibid; p. 226.
13. Ibid; p. 236.
14. Див. Price 2019.
15. Ibid; p. 161-162.
16. Pernicone 1993; p. 273.

Оригінал тут і тут

ПерекладПолітКом

Уейн ПРАЙС – один із найстаріших антиавторитарних активістів США, учасник антивоєнного руху 1960-70-х років, автор статей, лекцій і книг, присвячених анархістській теорії. До основних великих праць Прайса належать: “The Abolition of the State: Anarchist and Marxist Perspectives” (AuthorHouse, 2007), “Anarchism and Socialism: Reformism or Revolution?” (Thoughtcrime Ink, 2010), “Цінність радикальної теорії: анархістський вступ до “Критики політичної економії” Маркса” (AK Press, 2013).

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я