додому Топ Новини ЛЮДИНА ЛЮДИНІ ЛЮДИНА. ЯК УКРАЇНЦІ ПРОБУДЖУЮТЬ СВІТ 

ЛЮДИНА ЛЮДИНІ ЛЮДИНА. ЯК УКРАЇНЦІ ПРОБУДЖУЮТЬ СВІТ 

43

Українці, які пройшли крізь смерть, переосмислили цінність людського життя і вийшли на інший рівень взаємовідносин.

Українці стали носіями інших якостей. Від звуженого егоцентричного «свій до свого по своє» ми розкрились до більш об’ємного рівня – «люди до людей по людське».

Ми пробуджуємо інший тип взаємовідносин між собою, де не «людина людині вовк», як стверджував Гоббс. А де, «людина людині людина».

Фактично, українці стали провайдерами взаємообміну й взаємодії між народами. Ми з вдячністю приймаємо допомогу, взаємодіємо людяністю, проявляємо волю, пробуджуємо живе і експортуємо сміливість.

-ads-

Наша хвиля тимчасової міграції до Європи відкрила інший тим поведінки.

Традиційні біженці, з якими стикаються європейці щодня – це люди, які тікають від війни, утисків, переслідувань, репресивних законів. Вони можуть деградувати й животіти на соціальній допомозі або формувати мафіозні клани й паразитувати на суспільстві. Можуть розвиватись і еволюціонувати до заробітчан. Облаштуватися, отримати роботу, стати самостійними і працювати на себе.

Якщо заробітчани не обмежуються власною самодостатністю, то наступним кроком стає самоусвідомлення себе у громаді. Це потрібно щоб не втратити зв’язок з Батьківщиною, своє коріння, свою ідентичність.

У час перших мігрантських хвиль українські діаспорні громади структурувались навколо своєї церкви, каси взаємодопомоги, створювали осередки культурного життя та свої кооперативи. Ще зовсім нещодавно нам здавалося, що це було проявом вищої здатності до самоорганізації. Але сьогодні така форма існування в діаспорі нас не задовольняє.

Колись прогресивна формула «свій до свого по своє» виглядає як самозвуження. Громади, які виникли після Другої світової війни та трудових мігрантських хвиль 1990/2000 рр залишались маргінальними, пристосовувались до існуючих норм і не набували політичної суб’єктності, а отже, за невеликим виключенням у певний історичний період в США та Канаді, не впливали на рішення держави, в якій вони жили.

Тепер українські громади стали суб’єктами політичного життя Європи, і не лише. Польський уряд каже, що українці вже сьогодні змінили їх країну. І тепер є провідною проактивної спільнотою не лише на ринку праці, а в політичному сенсі. Навіть, якщо війна завтра закінчиться й відбудеться повернення українців на Батьківщину, ті хто залишаться за кілька років отримають виборчі права і електорально змінять політикум Польщі.

Але, є ще дещо більше. Нинішня хвиля біженців з України принесла з собою новий тип взаємодії людей. Не з виживання, не зі звуженої самореалізації, не з групового збереження, а з Любові та відкритості до світу.

Чимало наших співвітчизників тікали від війни й нелюдських вчинків росіян-окупантів. Але, вони несли із собою стан даріння та взаємодії. Навіть ті, хто поїхав на Захід, бо хоче там залишитися, навіть такі люди включалися в волонтерство та перекривали автошляхи перед російськими фурами разом з поляками та литовцями.

Європа, яка звикла до паразитування на своїх соціальних виплатах і заробітчанства, здивовано бачить, як сьогоднішні українські біженці за кілька днів після прибуття шукають роботу і дарують живу енергію взаємодії.

З нещодавнього: на знак вдячності за прихисток від війни і теплу гостинність, українці прибирають громадський простір у польських містах. Такі толоки вже провели у Сувалках, Гданську та Вроцлаві. Ідею підхопили українці, які мешкають в інших регіонах Польщі, в щонайменше 11 польських містах.

Українці разом з британцями, канадцями, німцями, навіть м’янмцями та тайванцями разом проводять креативні акції, збирають кошти, відправляють гуманітарну допомогу.

Я знаю, що в багатьох українців, які живуть в інших країнах, розриваються серця від болю за вбитих, зґвалтованих, понівечених в Україні. Як українці світу зараз прикладають багато зусиль для допомоги своїй Батьківщині. І їм здається, що цих зусиль недостатньо. Як ці українці відчувають провину, що вони виїхали з України і живуть закордоном.

Але, чи можливою б була підтримка України від різних країн, якби українці не були розсіяні по всьому світу? Якби українці не шукали прихисток від війни в різних країнах? Хто б тоді масово виходив на акції протесту, залучаючи своїх місцевих друзів? Хто б розповідав в ЗМІ, в соцмедіа правду про війну в Україні різними мовами?
Адже, ніде правди діти, нещодавні трагедії в Сирії, Афганістані, М’янмі не так сильно струсонули світ, як це сталось від війни в Україні. А там також бомбили міста і гинули люди.

На підтримку українців серед інших народів вплинула наша діаспора, яка після Майдану вже була краще зорганізована і знала як діяти. Президент Зеленський ще більш підсилює цю підтримку, звертаючись наживо до народів, оминаючи бюрократичні, владні інститути, які по суті є недієвими й омертвілими.

На наших очах народжується новий тип взаємовідносин – від людей до людей, (People to people) без посередників. Ми проводимо собою новий тип суспільних відносин – квантову взаємодію на різних рівнях.

Коли твориться живе середовище взаємодоповнення, взаємопроникнення, де люди отримають радість від взаємообміну й взаємозбагачення.

Коли ми входимо в стан живого Людства, ми розуміємо цінність один одного. Ми легко приймаємо багатомаїття людей, народів, всесвітів, як необхідність повного і гармонійного життя.

Нацизм, рашизм, расизм та інші види ненависті виникають з обмеженості й куцості світосприйняття людей. Від невміння бачити й відчувати цілісність світу. Я існую, бо ми існуємо.

Тоді стан миру – це не тимчасова відсутність війни, а прийняття взаємобуття, як бачення цілісності.

Ми проводимо собою Майбутнє, час якого настав.

ukraine #world

Автор ілюстраціїГайдамака Ольга

Богдана БАБИЧ, директор Інституту практичної політики

Джерело: Facebook

попередня статтяРЕОРГАНІЗАЦІЯ КОМАНДУВАННЯ РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ В УКРАЇНІ 
наступна стаття46 днів ми з вами живемо в одному ритмі серцебиття 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я