Олександр НИКИФОРЧАК
Ось так, як то кажуть: “Припливли!” Розплутавши одну загадку, натомість отримали ще одну, яка ще більше ховає під завісу невідомості те, що й так заховане в пітьмі віків. Важко! Але – цікаво, а це – головне!
Йдучи дорогами імператора Траяна, ми дістались наших країв, де в прилеглих до лімесу-кордону землях, які наразі є землями сучасної України, давні мешканці “привальних” до Траянових (Змієвих у нас кличуть) валів, які могли, а ймовірно й не могли, бути нашими предками, “карбували” монети, які звуть лімесними денаріями, але (як ми вияснили у Не все те лімес) які лімесними по своїй суті не є. Нічогенько так ми розплутуємо вузли історії!
Наразі перед нами постало питання: а навіщо було втрачати стільки сил та часу в ті добряче нетехнологічні часи давнім жителям цих місць для виготовлення монет, які з першого погляду виглядають підробками? Вони і є підробками. По суті це і є відповідь на запитання – вони і виготовляли саме підробки!
Розберемось. Мету виготовлення лімесних денаріїв, які є справжніми лімесними, бо карбувались саме на кордоні-лімесі, ми вияснили минулого разу: вони були потрібні саме в якості замінника справжніх грошових одиниць, були своєрідними токенами, які карбувались в моменти, коли срібла для оригінальних денаріїв не було, а платити – треба, потім при більш сприятливих умовах обмінювались на реальні гроші.
Насамперед потрібно зазначити, що люди за віки не так вже сильно й змінились, що зараз люблять депозити робити з доларів у банках (особливо трилітрових), що колись – тодішню “іноземну валюту” – денарії, справжні, і тіж лімесні, головне – побільше, теж складали на депозит в банках, щоправда, не знаю в яких: амфорах чи глеках?, так вони в складі цих “заначок” і дійшли до нас.
Любили вони себе і ювеліркою прикрашати, кулони з монет були тоді в моді, а що оригінальних денаріїв не вистачало всім бажаючим, то умільці йшли на зустріч – робили “лімесні”, доволі часті знахідки таких монет з отворами.
Що люди доволі таки шахраюваті істоти, як то не було би прикро визнавати, але факт: що в ті далекі часи часи, що зараз. І умільці, в яких руки росли так, як і належить, використовували свій талант в не зовсім благородних цілях. Варвари то вони варвари, тим паче варвари лише в очах зверхніх римлян, дурними вони не були, ціну грошам знали, торгували ще до римлян з греками: скіфи не дадуть збрехати.
Тому значна частина підробних денаріїв, які ми звемо лімесними, виготовлялась саме як фальшиві монети для торгівлі і обману якщо не хитрих римлян, то хоча б “лохів”-варварів зі свого чи сусіднього племені: не всі ж “аборигени” могли безпосередньо торгувати на лімесі і бути обізнаними зі всіма тонкощами оригінальних денаріїв. Не варто посміхатись: фальшиві долари в сучасній Україні така вже рідкість і всі аж такі доки серед нас в цьому питанні?
І ще: це зараз аж так видно їх “підробність”, на час виготовлення вони були ого-го. Метал підбирався схожий до срібла, старались дотримуватись деталей, гляньте на фото і на мить забудьте, що вони не оригінальні, хіба аж так важко обманути, особливо коли людина долар…, тобто денарії, у руках не так часто й тримала?
Крім того, монети для ще більшої схожості з оригіналами покривали сріблом. А ось тут – знову “засідка”: нова помилка, дуже часта в середовищі поціновувачів давньоримських монет. Ці “тюнінговані” лімесні (я їх продовжую так звати, хоч ми утвердились в помилковості такої назви для героїв нашої епопеї лімесної, але – усталена у нас вже традиція) денарії дуже часто звуть…
Не скажу поки, наступного разу з цим розбиратимемось, бо ж на часі усталена традиція: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
