“Україна готова до споживання платного контенту в інтернеті, але не будь-якого”, – вважає керівник інноваційного підрозділу Українського медіахолдингу UMH Lab Леонід ЦОДІКОВ.
Люди в наш час переглядають свої цінності і смаки, починають по-іншому ставитись до споживання товарів і послуг, і через це роль медіа як посередника між виробником і покупцем стає менш важливою. Таку думку висловив, виступаючи на Львівському медіафорумі, керівник інноваційного підрозділу Українського медіахолдингу UMH Lab Леонід Цодіков.
«Великі корпорації, такі як Red Bull чи Nike, зрозуміли, що, наприклад, ставши спонсором стрибка людини зі стратосфери, значно простіше знайти шлях до серця і мозку споживача. Тому що на сьогодні сегментувати ринок вигідніше за типом споживання. Red Bull байдуже, скільки мені років, його цікавить, чи дивитимусь я, як людина стрибає зі стратосфери», – пояснив Леонід Цодіков, який стояв біля витоків газет «Салон» і «Сегодня».
Менш важливими стають і медійні бренди. Років десять тому один з учасників опитування, котре проводилось серед читачів газети «Сегодня», відповів на запитання в анкеті: «Я купую цю газету, бо вона синя». У наш час такого вже немає, адже значна частина людей користується соціальними мережами, де звикли споживати різний контент і чути різні думки. На перший план виходить контент, історія, а не спосіб і формат оповіді.
«Незабаром люди вже не платитимуть за інформацію, яка відповідає на запитання «що?», – вважає Леонід Цодіков. – Вона потрібна, але за неї не віддаватимуть гроші. Натомість, люди будуть готові платити за відповіді на запитання «чому? що буде далі? які це матиме наслідки для мене?» Платитимуть тим медіа, котрі відкриватимуть їм щось нове».
Цодіков наголошує: і в Україні, й в усьому світі немає іншого способу заробляти на медіа, крім як створювати і пропонувати аудиторії контент, за який погодяться платити. «Звичайно, якщо щось можна взяти безкоштовно – я візьму, тим більше, якщо це мені потрібно. Але чи можемо ми назвати бодай одне українське видання, яке регулярно робить те, що мені справді потрібно? Таких я не знаю», – відзначив медіаменеджер. На його думку, зараз, коли люди споживають у декілька разів більше інформації, ніж 5-10 років тому, аудиторія в усьому світі, і в Україні також, дозріла до того, щоб платити за контент.
Однак платитимуть лише за історії, розказані якісно й в усіх форматах, зручних для споживача. Насамперед тих, які можна переглядати на мобільних пристроях. «Уже не достатньо інфографіки, – вважає Леонід Цодіков. – Сучасні технології дозволяють гортати історію в інтернеті, як ми робимо це на папері, але з фото і відео. Продаватиметься тільки якісний контент, такий, щоб мило було глянути й не було шкода витраченого часу».
Цікавою особливістю українського медіаринку, за словами експерта, є розмаїття ментальних кластерів – не тільки мовних і географічних. Аудиторія, об’єднана ментально-культурними цінностями – великий плюс для медіабізнесу, каже Цодков, наводячи приклад Львова – міста, де «багато інтелігентних облич». Проте українські медіа він уважає надміру централізованими.
«Неможливо створювати контент, затребуваний у регіонах, сидячи в Києві, – підкреслює він. – Усі наші національні видання є київськими, бо Київ є локальним кластером. Столиця є середовищем, де губиться первинність і автентичність». За таких обставин завдання медіаменеджера – стати модератором між Києвом та іншими регіонами, розуміти їх особливості та потреби в контенті, який може викликати довіру. «З 2001 по 2006 рік у Донецьку я робив газету «Салон», яка завжди була прибутковою, – розповідає Цодіков. – Вона була найдорожчою на ринку, але дуже добре продавалась, оскільки ми відчували, чим живе й цікавиться місто, та робили якісний продукт спеціально для його мешканців».
Володимир Молодій,
“Телекритика”
