Все це сталося якось буденно. Вони просто прилетіли. Зависли над Верховною Радою. Потім навколо Ради, частини Маріїнського парку створилася межа, яку не можливо було перейти. Вона закінчувалася майже біля приміщення Міністерства охорони здоров’я, проходила по вулиці Грушевського понад парканом стадіону Лобановського і по пагорбу. Таким чином, створював майже квадрат.
Сам корабель постійно висів над куполом ВРУ. Вітру там не було, бо прапор не майорів, а просто висів. До цього квадрату стягнули поліцію, війська. Весь світ знову дивився на нашу країну з екранів своїх телевізорів і девайсів.
Дві доби було мовчання. В ОП були викликані експерти, населення евакуйоване, крім державних діячів, чий робочий день не змінювався. І тільки працівники ВРУ дивилися на своє приміщення з сумом. За цей час були звинувачені майже всі і у всіх гріхах. Але так ніхто не зізнався, хто ся посягнув на столицю України. Чиновники проводили наради, були створені кілька тимчасових робочих груп для вирішення питання. Все працювало у старому порядку, крім цього дивного порядку, де не було ніяких рухів.
На третю добу вранці з приміщення Ради вийшла група гуманоїдів до вулиці Грушевського і звернулася до втративших мову поліцейських з проханням про зустріч з Президентом і Кабінетом міністрів. Вони мали пропозицію, від якої, за їх словами, гріх буде відмовитись.
Вже к обіду на Грушевського був побудований намет для перемовин. Намет був великий, бо проти трьох представників невідомої раси вийшли приблизно п’ятдесят представників державної влади з консультантами, радниками і секретарями.
Серед них був і я. Як мене записали у списку «експерт зі стратегії». Я давно спеціалізувався на стратегуванні, але давно помітив тенденцію до відсутності у влади якихось посягань на їх створення. Для них я був людиною, яку тре було запросити. Для мене – це природна цікавість.
Посередині стояв стіл. Він стояв якраз там, де була пряма біла смуга, яку неможна перетинати, але кого це зупиняло в урядовому кварталі.
Вони знов спокійно вийшли і спокійною українською, наче це була їх рідна мова, почали свою промову. Серед присутніх не всі розуміли рідну, можливо вони очікували російської, але вже далі все стало, як крапка над буквою.
– Уряд України! Звертаємось до вас з проханням і пропозицією. Так сталося, що наш корабель отримав ураження і потребує ремонту. За словами фахівців, на ремонтування нам потрібні приблизно ваших 180 земних дні. Ми проаналізували умови в інших країнах, їх стан, закони та наш стратег вирішив обрати саме Україну. Ви потребуєте захисту. У вас іде війна. Ми можемо надати його. З іншого боку нам потрібне місце і час для відновлення. Крім того, ми зіткнулися з проблемою розуміння деяких термінів, таких як, наприклад, «кордон».
Для нас є важливими кілька речей. Святим і непорушним є договір, який укладається між членами нашої громади, раси, народу. У нас відсутнє розуміння кордону, як територіальної цілісності, тому що саме це є постійно змінною позицією. Головне – це непорушний договір. У вашому випадку Конституція і є таким договором, де вказана територія яка є унітарною. Ми фіксуємо цей договір, підписуємо його і будемо виконувати на всій території.
Крім території, яку займаємо зараз. Але ми будемо виступати гарантами вашої безпеки і цілісності території. Документ починає діяти з моменту підписання. За кожен свій крок в межах країни ми будемо звітувати на всіх каналах одночасно ввечері. Як вам наша пропозиція?
Зі свого місця я бачив, як в очах Президента та його оточення з’явилася надія на відновлення втрачених рейтингів у найближчий час. І поки всі голосно обговорювали між собою цю неймовірну пропозицію, гуманоїди почали роздавати надруковані копії документу. Я передивився його. Це була наша Конституція, де в самому кінці стояло одне речення: «За притулок і час гарантуємо цілісність території, мир в країні та виконання договору-Конституції». Все мені подобалося, крім останніх слів.
В нашому великому наметі стало згодом тихо. Президент встав. Сказав кілька речень про те, як він захоплюється новими друзями України і новою сторінкою в історії людства. Прем’єр дуже швидко розповів про велике майбутнє. Всім все подобалось. І ось в цей оптимістичний момент я підняв руку.
– У мене є питання на уточнення.
Людина, що мене запросила почала на мене шикати, здивовано-знищувальний погляд прем’єра окинув мою особу, а президент спитав: хто це?
– Я за запрошенням, в моїх функціях створення стратегій та їх впровадження. У мене є уточнення.
– Будь ласка – відповіли гуманоїди.
– Питання будуть пізніше, – раптом сказав Президент. – Ми готові підписати цей документ і почати співіснувати в Україні, як громадяни єдиної держави.
На цьому місці були поставлені підписи і всі розійшлися. Мій ментор витягнув мене у бік і спитав, що це було.
– А ви не подумали, що вони взяли на себе не тільки наших зовнішніх ворогів, а ще й внутрішніх?
– Що ти маєш на увазі?
– Корупцію, виконання законів та все те, що є у нашій Конституції. В Україні вона не виконується. У нас відсутній цей договір як діючий. Він лише документ.
– На нараді я спитаю, але ти й так вже засвітився…
Наступний день. Мій знайомий зателефонував і сказав, що мене, про всяк випадок, додали до тимчасової групи, що буде спілкуватися з гуманоїдами та аналізувати ситуацію в країні.
Перша зустріч була терміновою і таємною. На столі переді мною була купа документів з новинами. Перше, що я побачив – вся влада Росії захворіла та в країні почалося безвладдя. У Криму старий Аксьонов разом з радою Криму підхопив діарею. В ОРДЛО всі солдати та керівництво підхопили велику кількість захворювань і в 15.00 звернулися до України за допомогою у боротьбі з невідомою пандемією. Українські війська разом з медиками вже увійшли на територію ОРДЛО і стояли біля кордонів.
Самими цікавими були новини про події в Україні. Весь Печерський суд захворів на коронавірус і був відправлений до лікарні. Та сама доля спіткала ще велику кількість суддів. Ніхто не міг зрозуміти, що ся стало.
Сама нарада не принесла розуміння, що з цим робити і чому все це відбувається.
Наступного дня історії продовжувалися. За перший тиждень стало зрозуміло, що всі, хто порушував закони, особливо Конституцію, втрачали здоров’я. На кінець першого тижня відбулась загальна нарада. Зі всієї купи, що була на зустрічі з гуманоїдами, були присутні чоловік двадцять, більшість з яких помічники та секретарі. Президент та прем’єр були блідими. І хоч рейтинг підіймався, все інше йшло дуже погано.
– Ми повинні передивитися договір, – звернувся до гуманоїдів Президент.
– В чому причина зміни настроїв? Хоча ми розуміємо. Ваша Конституція потребує досконалості, але для цього потрібно розробити новий документ, запропонувати широке обговорення і провести референдум.
– Ми це розуміємо. Але ми мали надію, що головною метою нашого договору буде саме відновлення цілісності України.
– Так ми цей пункт виконали. Вже сьогодні повернули півострів і Східні області.
– Так, і ми за це вдячні. Але чому хворіють важливі люди? Країна перестала працювати.
– Ми і далі продовжуємо виконувати договір, який припинить свою дію через 173 дня. Хочемо зауважити, що під час підписання, ваш стратег намагався щось спитати. Але ви не дозволили. Ми з розумінням ставимося до ваших традицій. І як у вас кажуть, що маєте, то маєте.
Пройшов ще тиждень. Уряд повністю перехворів, разом з Офісом Президента. Сам президент періодично почував себе здоровим. На засіданнях почалося обговорювання нових змін до Конституції та законів.
В кінці першого місяця гостювання прибульців був проведений референдум. В кінці другого в країні все працювало згідно Конституції і, як кажуть, вишенька на тортику – до України приєдналися Таганрог і Кубань.
В кінці терміну, на 179 день, оновлена група стратегів, серед яких були кілька старих чиновників, мала останню зустріч з гуманоїдами
.
– На останок ми даруємо вам вашу нову Конституцію. Але це не просто книга й текст – це ваш оберіг проти ворогів внутрішніх і зовнішніх.
Ми подякували друзям, що залишили не тільки свій подарунок, а й цікавий період життя разом з новими відкриттями й знанням.
На 181 день та сама делегація стояла й проводжала поглядом корабель, що відлітав. Поруч мене стояли два старих чиновника. Один іншому сказав:
– Нарешті вони полетіли, у мене є кілька ідей, як провернути схеми й повернути все назад.
– Мені все і зараз подобається. Я би не став. Почекай.
– Ні, вже зараз віддам наказ. Нехай кум повертається, почнемо рішати, як колись.
І раптом він зблід, потім позеленів, якийсь дивний звук пролунав у його шлунку і він побіг. Думаю, що не встиг.
Я стояв, продовжував дивитися в слід гуманоїдам і дякувати за оберіг – нашу Конституцію.
А ще думав я з біллю у серці. Невже ми не могли це зробити самі. Невже нам і досі потрібен хтось, щоб вирішити наші проблеми. Ми ще діти. І нам не можна у Космос. Ми ще діти для Всесвіту. Нам би спочатку створити свій український Всесвіт.
Автор: Алекс БЕККЕР
Джерело: Facebook
