Домой Социум Кажуть діти не хочуть вчитись

Кажуть діти не хочуть вчитись

91

Бо не бачать примінення, тим знанням, точним наукам. Всі діти стали цифровими зомбаками.

Терабайтами пожирають і генерують той контент, а до класичних знань лише з-під палки.

Кажуть, вся країна в шоці, як здали ЗНО з математики. І як вони будуть без математики тепер! 

А я от пригадую єдиний фільм, де потрібні були косинуси, це у пограбуванні банку, треба було розрахувати підкоп.

-ads-

Хоча, що там фільми, якась затягнута вистава на цілих півтора години. За цей час можна стільки контенту передивитись в тік току, в Ютубі, відлайкати, поширити.

Бути розумним стає немодно. 

Фраза не моя, але щось у цьому є.

Навіщо ставати скучним інженером, коли можна стати яскравим стартапером.

Пригадую, як ми шукали якогось кандидата наук в стартап просто для галочки. Щоб був phd. Будь-який, нам було начхати. Бо ніхто не збирався робити 20 років досліджень, чекати народження великих відкриттів, нам потрібен був результат тут і тепер. Запилити слайди і урочисто представити інвесторам. Продати стартап, прокачати і піти собі далі. Пошвидше прокачати свою гіпотезу.

Тоді, років десять назад, нас взагалі не розуміли. А тепер, все що потрібно — дві картинки: було-стало. І чим виразніша подача, тим більший охват. Вже навіть і гроші не так важливі, як ті охвати.

Багато хто і досі обурюється чорному квадрату Малевіча. Куди скотилось мистецтво, куди котиться воно тепер.

І якщо копнути, то відповідь якраз у цьому. 

Все повертається в бік емоцій. Індустрія емоцій і нових вражень стає основою економіки, основою всього.

Наш мозок щосекунди питає «що далі?»

В цілому за цим люди ідуть в телефони, в мандри, в нові проекти, ідеї. Навіть в екопоселення. Їх тепер два типи: хто є в соцмережах і кого немає.

Одні створюють і транслюють яскраві грядки, пейзажі, артобєкти, видовищні фестивалі,  гастро-шедеври в казанах, шаманські духовні практики на сході сонця, інстаграмні місця для селфі. Інші, ні. Які з них на слуху? Питання риторичне.

І тут насправді криється відповідь про розрив достатку. Бідності і безвиході одних та швидкого зльоту, популярності інших. 

Діти бачать — діти копіюють.

Навіщо вчити мертві академічні аксіоми, коли можна прямо тут і зараз. Жити, вливатись, стрімити. Перебирати формати, гіпотези. Грати. Тисячу раз бути вбитим і знову проходити нові варіанти. Отримувати практичний досвід.

Мені здається головний тормоз розвитку наших дітей, це ми — батьки. Зі своїми обмеженнями і нав’язуваннями. Коли ми не даємо їм доступ до онлайну і пхаємо їм в руки книжки, з тією табличкою множення. Зазубрємо з ними ті віршики і шість на вісім. Бо ми аборигени чомусь вважаємо, що це розвиває пам’ять, логіку чи ще якусь там важливу опцію.

Та камон! Ми з нашими вищими освітами і супер життєвим досвідом елементарного не можемо, не можемо второпати звідки ті пранки і асмри в тіктоку збирають стільки охвату.

Я їхав якось в поїзді з командою Трум-Трум, що з Одеси. (Канал в Ютубі 13 млн підписників). Вони тоді в свої 17 заробляли, як я в свої 37. І думали над тим чи варто робити свої окремі проекти. Вони точно не знали алгебри. Але знали, як працює індустрія емоцій. І вони зараз рулять.

А як може прокоментувати це вчителька зі школи, якій середній вік 60+ і вона заледве вайбер освоїла, через той клятий карантин. Чи може ми в свої 40 знаємо як це працює?

Ми типу дорослі, щось там знаємо про освіту і виховання. Намагаємось втовкмачити свої цінності їм. Нам не зрозуміло, як поп-іт, шматок силікону з бульбашками, став такий популярний. А шахмати чомусь ні. Але типу шахмати розвивають, авжеж. Можливо прагматизм, але не людяність. І який смисл розганяти ті машинні знання, коли машина все одно грає краще?

Ми так турбуємось за їх майбутнє. Чомусь вважаємо, що запорука виживання у точних науках. Пхаємо всіх в айтішники, в програмісти. Бо там більше платять.

Але я бачу, що вони з їх незнанням таблички множення виживають краще у цьому цифровому світі. 

Вони не знають математики, ні мови, ні літератури, створили свій альтернативний світ в діскорті, де їм достатньо значно меншої кількості слів, щоб розумітись і крутити своє кіно.

Нас це бісить лякає. Ми не бачимо у цьому жодного змісту. А воно все якимось чином живе, космічно росте і розвивається.

Інколи, у мене відчуття, що коли ми відгороджуємо наших дітей від цих потоків, ми по суті тягнемо їх у бідність разом із собою. Можливо не так матеріальну, як соціальну.

Можливо варто нам чогось навчитись, відпускати наприклад.

Автор: Максим Залевський

Джерело: Facebook

Предыдущая статьяКОНСТИТУЦІЯ ЯК ФІКЦІЯ І ЩО З ЦИМ РОБИТИ
Следующая статьяУкраїнці не читали Конституцію, але вимагають змін до неї

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь