Демократичний світ потребує нової політики стосовно росії
Захід у допомозі Україні керується стратегією, в основі якої лежать два страхи: страх можливого застосування росією ядерної зброї і страх дезінтеграції росії.
Страх дезінтеграції також породжений страхами: тривогою за долю ядерного потенціалу РФ, побоюваннями щодо можливого приходу до влади в новоутворених державах ісламістських та інших радикальних сил і лідерів, зіткнень між новоутвореними державами за кордони.
Ці страхи постійно, активно і успішно підігріваються як Кремлем, так і «московсько-пітерськими» опозиційними об’єднаннями: – «Россия Будущего» (А.Навальний, Л.Волков)), «Форум Свободной России» (Г.Каспаров, І.Тютрін), «Открытая Россия» (М.Ходорковскій, А.Півоваров), «Свободная Россия» (Д.Крамер, С.Алєксашенко).
Відповідно, така стратегія є реактивною, тобто узалежненою від дій москви і полягає в недопущенні самим Заходом кроків, які можуть інтерпретуватися Кремлем як ескалація війни чи як екзистенційна загроза існуванню нинішньої росії і стати приводом для застосування ним ядерної зброї.
Фактично, нинішня стратегія спрямована на забезпечення збереження росії в її міжнародно визнаних кордонах.
Очевидно, що така політика забезпечує постійну стратегічну ініціативу в руках путіна – в тому числі у вигляді ядерного шантажу – і може мати лише 2 кінцеві результати: або використання росією ядерної зброї, або самоприниження Заходу подальшими поступками і втрата ним світового лідерства на користь диктаторських і авторитарних режимів, а отже є завідомо непродуктивною і програшною.
Але ця стратегія не враховує нових внутрішньополітичних реалій, що виникли в росії та її емігрантських середовищах після 24.02.2022 року. Поза зазначеними вище опозиційними утвореннями, ціллю яких є «заміна путіна на демократичного лідера», створюються нові суб’єкти опозиційного процесу – етнічно-регіональні платформи з чіткою антиімперською домінантою, метою яких є деколонізація РФ і створення замість неї нових незалежних держав.
Ці платформи з тої ж причини – страху перед «провокуванням путіна» – поки що не користуються навіть моральною підтримкою Заходу.
В той же час об’єктивний аналіз нинішніх реалій та довгостроковий інтерес євроатлантичної спільноти свідчать, що саме політика, спрямована не лише на максимальну допомогу Україні зброєю й устаткуванням, а й на сприяння етнічно-регіональним відцентровим рухам та ініціативам може і повинна стати наріжним каменем нової стратегії «Коаліції Рамштайн» відносно Росії.
Тобто, метою і результатом такої нової стратегії має стати контрольована деколонізація Російської Федерації.
Міжнародно-правовими підставами для початку та підтримки процесу деколонізації росії мають стати як закріплений у Статуті ООН принцип самовизначення народів, так і «Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам», яка була прийнята 25-ю сесією ГА ООН 14 грудня 1960 року і проголошувала необхідність покласти край колоніалізму та підтверджувала невід’ємне право на повну незалежність і свободу народів всіх колоніальних країн та інших несамоврядних територій. Цей документ і широка роз’яснювальна дипломатична та інформаційна робота в країнах Африки, Азії та Латинської Америки щодо його повної відповідності умовам, в яких нині перебувають народи росії, можуть і повинні стати фундаментом ідеологічного обг’рунтування необхідності реалізації права на самовизначення народів, колонізованих росією. Вже саме проголошення такої мети в умовах російсько-української війни стане потужним стимулом для переорієнтації Глобального Півдня з нинішньої політики підтримки росії, «яка протистоїть США і всьому Заходу» на політику солідарності з колонізованими нею народами, що борються за своє звільнення, а отже, солідарності з Україною і Заходом, які допомагають цим народам звільнитися.
Очевидно, що така політика забезпечить наступні позитиви для демократичного світу:
- Кардинальна зміна світового балансу на користь демократії;
- Зникнення воєнної загрози для сусідніх та інших держав від РФ просто внаслідок її анігіляції;
- Радикальне збільшення можливостей для зниження можливостей Китаю у все більш очевидному його протистоянні з демократичним світом, оскільки
а) буде покладено край нинішній невідворотній тенденції остаточного перетворення тоталітарної і економічно слабкої росії у васала Китаю, його ресурсну базу та додатковий ядерний і військовий арсенал,
б) відкриється потенційна перспектива для трансполювання «російської моделі» деколонізації на уйгурів, тібетців та інші поневолені народи Китаю.
4. Позбавлення від постійного ядерного шантажу з боку Москви відповідно до рішень, які вже прийняті антиімперськими опозиційними платформами: від «системи двох ключів: один в Москві, другий в НАТО» («З’їзд народних депутатів») до без’ядерного статусу новонароджених держав («Форум Вільних Народів Постросії»);
5. Радикальне зниження ймовірності збройних конфліктів за можливі спірні території між новими незалежними державами, оскільки їх представники в «Форумі Вільних Народів Постросії» вже прийняли концептуальне рішення про те, що кордони між ними до створення демократично обраних на вільних виборах парламентів залишаться в рамках нинішніх адміністративних розмежувань і їхня зміна буде уможливлена лише шляхом переговорів між легітимними владами нових уже незалежних держав.
Тож Європа, Північна Америка, Японія, інші демократії не повинні знехтувати цим унікальним шансом ініціювати і очолити рух за остаточну деколонізацію народів Землі – саме як завершальну стадію процесу, розпочатого відразу після ІІ Світової війни.
Аби раз і назавжди вирішити проблему перманентної агресивності росії, покласти край її спробам руйнації міжнародного права і світового порядку потрібно забезпечити контрольовану та повномасштабну реконструкцію росії, що включає у себе і сприяння у перетворенні нинішніх російських регіонів у незалежні демократичні держави. Чергова заміна лідера країни – «тюрми народів і регіонів» – без структурної перебудови держави і суспільства, без усунення «кочової матриці», без деордизації за прикладом денацифікації післявоєнної Німеччини дуже скоро відродить в Росії дух реваншизму і нову загрозу для цивілізованого світу.
Тому місією євроатлантичної спільноти має стати заміна пасивної доктрини стримування агресивної росії на активну стратегію, яка складатиметься з трьох основних елементів.
Перший – максимальна допомога Україні в забезпеченні озброєнням, організації власного виробництва зброї, проведенні необхідних для якнайшвидшого вступу в НАТО дій та реформ. Зміна філософії допомоги Україні з розмитої тези «Ми допомагатимемо Україні стільки, скільки потрібно» на чіткий принцип «Ми допомагатимемо Україні стільки, скільки потрібно для її перемоги».
Другий – це нейтралізація ядерних погроз Кремля. Не можна до них легковажно ставитися, бо ядерна рушниця вже винесена путіним на глобальну політичну сцену. На неї постійно показують і він, і його «шістки» типу дмітрія мєдвєдєва і вона за законами жанру не може не вистрілити. Тому Захід має невідкладно забезпечити свою готовність до миттєвого дзеркального застосування у разі потреби будь-якої сили, включаючи ядерну. А для цього треба без зволікань здійснити реанімацію всього комплексу ядерної безпеки Північної Америки та Європи 50-60-х років минулого століття, рейганівської програми «Зоряних воєн», розробку і реалізацію комплексу нових програм, які гарантовано унеможливлять запуск, виліт з території РФ чи приліт на територію відповідальності НАТО російських ядерних ракет.
Третій – максимальне сприяння національним і регіональним рухам на території нинішньої Росії. Україна, Польща, Литва мають стати хабами для таких рухів, а учасники «коаліції Рамштайн» – «персональними партнерами і менторами» окремих регіонів РФ з їхньої деколонізації і демократизації. Це, крім оптимізації процесу, забезпечить і логічне, «м’яке» влиття нових держав до демократичного світу, а не поповнить лави тоталітарних і екстремістських режимів, оскільки якщо не всі, то однозначно більшість нових незалежних держав оберуть за ключових стратегічних партнерів, а держави, які сприятимуть деколонізації у якості «персональних менторів».
Тобто основою нової, активної і гарантовано переможної стратегії стосовно росії має стати не страх перед дезінтеграцією РФ, а її наближення.
Замість нинішнього постійного самозалякування можливістю розв’язання путіним ядерної війни – тобто, безперспективного та пасивного очікування гіршого – Україні та Заходу пропонується активне створення кращого: нової реальності, в якій доля як ядерної зброї в росії, так і самої росії апріорі перебуватиме в руках конструкторів цієї реальності.
І насамкінець, у якості ремарки приведу два логічні питання, які можуть виникнути у читачів цієї статті, та відповіді на них:
- Хто саме деколонізовуватиме імперію і звільнятиме росію від путіна і його системи? Адже НАТО не вводитиме свої війська на територію РФ, а Україні не дозволить ввести свої.
Відповідь. Ніхто не забороняє і не може заборонити звільняти свою батьківщину самим росіянам, для чого вони можуть створити «Народне Ополчення» у формі, яка розроблена і апробована самим Кремлем: приватні військові кампанії. Вони не будуть у складі ЗСУ, створюватимуться з числа добровольців – громадян РФ за її межами, а фінансуватимуться не Заходом чи Україною, а зарубіжними російськими антипутінськими бізнес-структурами.
- Чи не буде нова стратегія втручанням у внутрішні справи РФ?
Відповідь. Своїм нападом на Україну, відвертим і системним відкиданням загальновизнаних, у т.ч. і самою росією, норм міжнародного права, Російська Федерація сама найочевиднішим чином вже інтернаціоналізувала проблему і нинішньої росії, і її майбутнього.
Для ілюстрації і як можливий приклад того, в якому ключі потрібно розмовляти з нинішнім «бикуючим» Кремлем, наведу цитату.
«Ми не повинні зупинятися доти, доки не буде повністю демонтовано нинішню терористичну за своєю суттю російську державу. Вона має бути знищена вщент. Точніше, щоб і попелу від неї не залишилося. Щоб ця гидота ніколи, за жодних умов не могла відродитися. У нас немає вибору… Тому тільки так – повна утилізація державної машини та абсолютні гарантії лояльності на майбутнє. Їх може дати лише контроль України за всім, що відбувається і відбуватиметься на теренах колишньої ординської держави. І ми його досягнемо».
Це – дослівний переклад одного з останніх твітів того самого дмітрія мєдвєдєва, заступника голови Ради Безпеки РФ, я лише поміняв місцями слова «Україна» і «росія». Тому, як короткий підсумок: ми не пропонуємо нічого нового, лише традиційно закликаємо користуватися одним із засадничих правил психотерапії: «З клієнтом треба говорити мовою клієнта».
Автор: Павло Жовніренко, Голова Правління ГО «Центр Стратегічних Досліджень»
Джерело тут
