Поточний перебіг подій у арабській державі Ємен, що переживає одну з найбільш глибоких військово-політичних криз у своїй історії засвідчує наявність ризику прямої конфронтації між Ер-Ріядом та Абу Дабі. Президент Ємену Абд Раббо Мансур Хаді змушений використовувати підтримку збройних сил Саудівського королівства аби захистити тимчасову столицю республіки Аден від еміратської інтервенції. Бурхлива діяльність Еміратів в Ємені зайшла настільки далеко, що стала великою незручністю для президента Хаді. Підрозділи, підконтрольні еміратцям, вступають у пряму конфронтацію з урядовими силами, що руйнує хитку стабільність в Адені. До того ж ОАЕ намагаються поставити під свій повний контроль діяльність урядових установ в столиці Ємену, та нав’язати власне бачення їх подальшої роботи, зокрема відверто тиснути на членів уряду.
Присутність Еміратів в державі зумовлена проведенням військової операції проти про-шиїтських повстанців хуситів на півночі Ємену, які прагнуть тримати республіку в орбіті впливу Ірану. У свою чергу мета арабської коаліції полягає у поверненні влади до рук легітимного уряду президента Хаді та відвернення поширення іранської загрози на Аравійському півострові. Проте відносини в середині антихуситської коаліції дуже напружені через наявність несумісних інтересів. Джерело у службі безпеки Ємену повідомляє, що 19 серпня до вільної зони порту Адену прибула додаткова бригада з Саудівської Аравії – це підкріплення в тому числі із технікою та пальним до вже наявних сил КСА. До цього 9 серпня у президентський палац Аль-Маашик в Адені були перекинуті саудівські підрозділи. Всього тепер в Адені перебувають 200 саудівських солдат та офіцерів, оснащених найновітнішими видами озброєнь, військовою технікою, зокрема БТРами та танками. Під їх контролем знаходяться, окрім президентського палацу ще й морський порт та аеропорт. Це перша наземна операція збройних сил КСА в Адені з 2015 року. Власне підставою для розміщення саудитів в Адені стало пряме прохання президента Хаді адресоване королю КСА Салману після їхньої зустрічі, що відбулася 18 серпня. Джерела зазначають, що метою військових активностей саудитів може бути підготовка до повернення з екзилю назад до Ємену самого президента Хаді та його заступника Алі Мохсена Аль-Ахмара разом з членами Палати представників, аби відновити легітимну владу в країні та почати політичний діалог. Збройні сили КСА посунули еміратців від контролю над стратегічними об’єктами через те, що створена ними міліція вела себе настільки зухвало, що Аден були змушені покинути не лише президент Хаді, а й навіть місцеві чиновники, зокрема губернатор провінції Аден – Абдулазіз аль-Мафлахі. Еміратці активно підтримують сепаратистський рух аль-Хірак на Півдні Ємену, який прагне реалізувати сценарій поділу Ємену на дві держави, як це було до 1994 року. Південноєменські сепаратисти намагаються перебирати на себе функції місцевої влади на рівні провінцій, а тому конфліктують з чиновниками уряду легітимного президента Хаді.
Власне поділ Ємену на частини не відповідає інтересам саудитів, бо їм ця держава потрібна цілісною. У свою чергу в ОАЕ мають протилежне бачення майбутнього Ємену, точніше Єменів. З огляду на певні геополітичні розрахунки Абу-Дабі вигідно поділити країну, та поставити під свій контроль провінції Аден та Таїз. Що ж стоїть за означеними розбіжностями у поглядах двох союзників? Ключових причин чотири.
По-перше, Ємен має геостратегічне значення, бо контролює Баб ель-Мандебську протоку, що з’єднує Червоне море та Індійський океан. Якщо саудити візьмуть під контроль цю державу, то в еміратів, залежних від морської торгівлі, будуть зв’язані руки й будь-яке велике питання потрібно буде вирішувати через Ер-Ріяд.
По-друге, в ОАЕ зростають амбіції регіонального гегемона в Перській затоці. Натхненні прикладом Катару, що кинув виклик давній монополії саудитів в регіоні, еміратці також не бажають пасти задніх й хочуть втілити власний геостратегічний проект. Звісно це не те саме, що відродження не османської імперії про що мріяв президент Туреччини Р.Ердоган, але розбудова глобального фінансово-торгівельного центру теж доволі амбітно та не просто.
Власне майбутнє Дубаї породжує третю причину конфронтації між КСА та ОАЕ. Саудити мріють реалізувати проект «Аl Noor City». Зазначений проект був розроблений Saudi Binladen Group та передбачає реалізацію мегапроекту – моста, що з’єднає Африку та Азію. Вартість проекту разом з будівництвом двох міст-близнюків (на 2,5 млн. осіб у Джибуті та на 4,5 млн. осіб у Ємені) по обидва боки від мосту мала складати 200 млрд. Завершити будівництво планувалося до 2022 року. Означений проект за масштабами цілком нівелює статус Дубаї, як комерційного центру на Близькому Сході. Саме тому, еміратці докладають величезних зусиль аби дестабілізувати Ємен та розділити його на частини.
Четверта причина конфронтації між сторонами криється у боротьбі за єменську нафту, зокрема в ЗМІ вже повідомлялося, що разом з французькою компанією Total саудити встановили контроль над 65% єменських нафтових родовищ та де факто експлуатують їх на свою користь в обхід бюджету Ємену. Також для КСА Ємен дає можливість диверсифікувати напрямки експорту нафти та позбавитися залежності від експорту через контрольовану Іраном Ормузьку протоку. У свою чергу ОАЕ за допомогою США намагаються також захопити контроль над єменською нафтою та газом, в тому числі в провінції Шабва. Саме в серпні 2017 року відбулася значна активізація цих гравців в нафтовому секторі Ємену.
Описані вузли суперечностей між саудитами та еміратцями є дуже складними та складно вирішуваними. Якщо для Ер-Ріяду питання нових транспортних коридорів та єменської нафти, це більше питання статусу та ролі у світі, то для ОАЕ це вже питання власного виживання. Ми стаємо свідками, що сунітська коаліція довкола саудитів переживає черговий значний розкол. Катар, що відмовився бути слухняним Ер-Ріяду потрапив у тривалу ізоляцію та переживає блокаду. Чи не очікуватиме подібна доля ОАЕ, що також мають значні пакети акцій в різних геополітичних проектах на Близькому Сході питання дискусійне. Що більш зрозуміле, так це те, що іранський вплив буде і далі посилюватися, і не треба буде дивуватися, якщо коли-небудь ОАЕ також буде не рівно дихати у бік Тегерану, бо це стане у багатьох сенсах більш вигідно, ніж іти у фарватері поступово слабнучої Саудівської деспотії.
