Україна опинилась в цікавому положенні. В положенні такої собі жіночки, якій «геть усі щось винні». Ходить-бідкається, просить допомоги у будь-кого, але сама ніц робити не збирається. Опинилась давно. Опинилась через дурість, зраду та впевненість у нетривалості свого статусу.
Тут за Україну вирішували люди, які в ній живуть. Практично усі. Усі ми вирішили нашу колективну долю. Через мовчазну згоду, через дурість-невідповідність, через відверте бажання задовольнити свою потребу в грошах за чужий рахунок …
Перекладання відповідальності на інших, таке приємне та заспокійливе, не допоможе залишитись в статусі окремого геополітичного суб’єкту. А саме це є необхідною умовою нашого подальшого існування на мапах світу.
Питання самостійності-незалежності насправді починається не з формальних документів і не з прапорів-гімнів. Навіть не з власної унікальності. Питання гарантованого існування в планетарному визнанні починається із проявлених економічних стосунків.
Усіх не згодних відправлю до американських індіанців. Насолодитись їх самобутньою і унікальною культурою та їх «національними державами» …
Для виходу із ситуації, що ми опинились через низку зовнішніх факторів та власних причин, сьогодні необхідно не проситись в усілякі колективні МММ на кшталт ЄС або НАТО. Треба проектувати та здійснювати свою економічну організацію в контрольованих нами межах.
Нажаль, тут не можуть допомогти жодним чином усі ті, через кого ми опинились в цьому стані – превентивного прохача із красивими затужливими піснями про важку жіночу долю. Маса населення тут не допоможе геть ні чим. (виключно через відсутність властивості йти проти течії та переборювати обставини)
В нашому випадку, або відбудеться «революція еліт», або … державне утворення так і залишиться «тубільним населенням», що фізично контролює власні землі в статусі «сировинного придатку» до якогось економічного суб’єкту.
Еліти … державні утворення проявляють виключно люди, що беруть на себе відповідальність це робити. Покладають своє життя, здоров’я, статки на виконання задачі – забезпечити існування державного утворення мінімум на 100 років. І ця поведінка немає нічого із так званим «здоровим глуздом», «вигодою», «реальним станом справ» та іншими майже стимулами в світі примітивних організмів та амеб. Це навіть не про «виживання».
Це виключно про Волю. Це про фізичну потребу. Це про служіння внутрішньому поклику. Це про борг перед собою …
Якось так …
Або в Українських землях знайдуться люди, які готові покласти своє життя на трансформацію, або … все залишиться як воно є. Може навіть буде краще для «пересічного населення». Вони нарешті будуть жити по всьому світі, ходити у вишиванках та пишатимуться своїм міфічним етнічним кодом. Проте, будуть на кшталт американських індіанців, цікавим-яскравим прикладом нездатності безумовно створювати гарантований простір забезпеченого співжиття із відчуття власної гідності через прояв власної волі.
Автор: Олександр Новохатський
Джерело тут
