Переклад розділу Економіка лихварства із книги Священна економіка Чарльза Айзенстайна.
Лихварство одночасно і породжує звичний дефіцит, і надає руху механізму вічного зростання, що пожирає планету. Як саме це відбувається — зараз поясню. А почну з притчі під назвою «Одинадцять кружечок», складеної неабияким економічним провидцем Бернардом Літером і наведеної в його книзі «Майбутнє грошей» (The Future of Money).
«Давним-давно жили-були у маленькому селі люди і використовували вони для всіх операцій обміну бартер. Кожен базарний день люди приносили курчат, яйця, шинку, хліб і влаштовували між собою тривалі переговори, щоб отримати те, чого потребували. У період жнив або коли чийсь сарай після бурі вимагав серйозного ремонту відроджувалася традиція взаємної допомоги, успадкована від предків. Кожен знав, що чорного дня міг розраховувати на підтримку.
Якось у базарний день з’явився чужинець у гарному білому капелюсі і сяючих чорних черевиках. Він з усмішкою дивився на те, як люди мінялися речами. Побачивши, як якийсь фермер бігає за курчатами, щоб шість із них обміняти на великий окіст, він так і покотився від сміху. “Бідолаги, — сказав він, — до чого дурні”. Почувши це, дружина фермера заперечила незнайомцю: «Що, мабуть, майстерніше зібрати курчат зможеш?» “Навряд чи, — відповів незнайомець, — тільки тут всій біді допомогти можна». “Та НУ! І як же?” «Бачиш геть те дерево?» — спитав чужинець. «Я піду туди, а хтось нехай принесе велику волов’яну шкуру. Потім нехай усі сім’ї зберуться навколо мене. Тоді розповім».
Все сталося, як велів чужинець. Він узяв шкуру і розрізав її на ідеально рівні кружечки, відтиснувши на кожному з них хитромудрий витончений знак. Кожній сім’ї він видав десять кружечків, сказавши, що кожен за вартістю дорівнює курчаті. «Тепер можете торгувати за допомогою кружечків. Вони краще за якісь там курчат!»
Це була зовсім інша річ. Чоловік у сяючих черевиках і велетенському капелюсі всіх вразив.
“Ах, іще, — роздавши кружечки, додав він, — через рік я повернуся під це ж дерево, а кожна сім’я принесе мені одинадцять кружечок на знак подяки за зручність, яку я привніс”. «Звідки ж кожна сім’я візьме одинадцяте кружальце?» — Запитав фермер, який ловив курчат. «А побачите», — відповів чужинець і обнадійливо усміхнувся.
Як ви вважаєте, що згодом сталося, якщо населення і рівень виробництва за рік анітрохи не змінилися, а створити додаткові кружечки якось? Кожна одинадцята сім’я позбавиться всіх кружечок на користь десяти інших, навіть якщо справи у них будуть добре.
Отже, коли посівам однієї родини загрожувала негода, інші менш охоче допомагали їх забирати, щоб встигнути до початку стихії. І хоча кружечками у базарний день було обмінюватися набагато зручніше, нововведення швидко звело нанівець невимушене бажання допомагати — традицію, що раніше існувала в селі. А ще з’явився неявний дух конкуренції та охопив усіх мешканців».
Початок притчі показує, як відсоток капіталу підмішує в економіку конкуренцію, нестабільність і жадібність. Їх навіки не збутись, поки предмети першої необхідності виражаються у категоріях цієї системи.
Однак продовжимо ж оповідання, щоб дізнатися, як відсоток на капітал створює постійні умови для нескінченного економічного зростання.
Три найбільш очевидні розв’язки притчі Літера:
- дефолт,
- збільшення грошової маси,
- перерозподіл благ.
Кожна одинадцята сім’я може оголосити себе банкрутом і відмовитися від права на ферму на користь чоловіка в капелюсі (банкіра). Ще він може купити нову шкуру та додатково нарізати валюту. І нарешті, селяни можуть жорстоко покарати банкіра, влаштувавши самосуд і відмовившись повертати відсотки. Будь-яка економіка, заснована на зростанні, неминуче приходить до цих трьох опцій.
Отже, уявіть: селяни зібралися навколо людини в капелюсі і кажуть: «Пане, будь ласка, видайте ще кружечків, інакше комусь із нас доведеться оголосити себе банкрутом».
Той відповідає: «Видам, але тільки тим, хто точно зможе сплатити. Оскільки кожен кружечок дорівнює вартості курчати, я дам кружечки тільки тим сім’ям, у яких більше курчат, ніж вони мені заборгували. Таким чином, якщо вони не зможуть віддати кружечки, я заберу курчат. Ну, і я взагалі добряк, тому, так і бути, наріжу кружечки і для тих, у кого курчат менше. Тільки нехай пообіцяють, що в майбутньому виведуть їх якомога більше. Отже, явіть мені ваш бізнес-план! Покажіть свою кредитоспроможність (вам у цьому допоможе один із мешканців, який складає звіти про кредитоспроможність)! Я буду позичати під десять відсотків. Якщо ви квапливі заводчики, за рік поголів’я збільшиться на двадцять відсотків. Ви будете в змозі погасити борг, та ще збагатитеся на додачу».
Голос із натовпу сказав: «Ну, добре, нехай. Але ж нові кружечки Ви теж створюєте під десять відсотків, у результаті все одно нам не вистачить відкупитися».
«Нічого страшного», — відповів чоловік у капелюсі. «Коли прийде час розраховуватись, я на той час створю- ю нові кружечки, а коли й за них настане година платити, ще заготовлю. І все охоче позичатиму під відсоток. Звичайно, вам доведеться виводити більше курчат, але поки зростатиме їх кількість, все буде гаразд».
До людини в капелюсі підійшла дитина і запитав: «Моя сім’я хворіє, нам не вистачає на їжу. Ви можете вирізати для мене кілька кружечок?» “Вибач не можу. Я роблю це тільки для тих, хто здатен мені заплатити. Але якщо твоя сім’я має курчата, можна зробити їх гарантією оплати. Або доведи, що в майбутньому зможеш добре постаратися та вивести більше курчат. Тоді я охоче дам тобі кружечки».
Якщо не рахувати деяких прикрих винятків, то загалом якийсь час система працювала злагоджено. Селяни виводили курчат досить швидко і отримували кружечки, якими покривали борг перед чоловіком у капелюсі. Деякі з них все ж таки розорилися — чи то успіх відвернувся, чи вони були надто недбайливі. Їхніми садибами заволоділи більш щасливі та успішні сусіди, а їх самих найняли як робочу силу. Загалом кількість курчат зростала на десять відсотків на рік, як і кількість кружечків в обороті. Саме село вже так розрослося, що й чоловіків у шляпах стало багато, вони діло вирізали кружечки і давали їх тим, хто мав дієвий план, як наплодити ще більше курчат.
Іноді виникали складнощі. Спочатку стало зрозуміло, що нікому не потрібна така кількість курчат.
«Нас уже нудить від яєць», — бідкалися діти. «У нас уже у кожній кімнаті по перині», — дорікали домогосподарки. Селяни всіма правдами та неправдами намагалися підтримати піт на курчат та їх виробничі. Увійшло в моду щомісяця купувати новий матрац з пір’я, будувати більш просторі будинки, щоб їх було десь там зберігати, і мати великі зграї курчат. Розбіжності з іншими селами вирішувалися у вигляді масового закидання яйцями. «Потрібно підштовхнути піт на курчат!» — вигукнув сільський голова, зять чоловіка у шляпі. “Так ми ще розбагатіємо”.
Потім одна бабуся помітила таке. Поля навколо села, колись зелені та врожайні, стали коричневими та уродливими. Усю зелень прибрали геть, щоб вирощувати пшеницю для курчат. А водоймища, що раніше кишили рибою, перетворилися на стічні канави, від них разило гноєм. «Час із цим зав’язувати!» — сказала старенька. «Інакше ми скоро потонемо в курячі послід!»
Чоловік у капелюсі відвів її вбік і обнадіяв: «Які занепокоєння! Поруч є інше село, у них повно родючих ділянок. Наші думають доручити їм розведення курчат. А відмовлятися… ну нас більше.
Та й несерйозно ти це щодо зав’язувати. Як твої односельці віддадуть борги? Як я зможу вирізати кружечки? Теж по світу піду».
І так поступово всі села стали смердючими стічними ямами, а довкола них роїлися цілі табуни нікому не потрібних курчат. Села почали боротися за решту ділянок, завдяки яким можна було протягнути ще кілька років. Але незважаючи на все, зростання почало сповільнюватися і багато хто віддав всі наявні кружечки лише на покриття заборгованості, тому що вона почала збільшуватися щодо доходів. Тим, хто збанкрутував, довелося найматися за прожитковий мінімум до тих, хто сам ледве справлявся з борговими зобов’язаннями перед чоловіком у капелюсі. Все менше селян могли дозволити собі курчат та їх похідні продукти, тож упав і попит. В умовах згубного для середовища архідостатку курчат все більше людей ледве зводило кінці з кінцями. Створилася парадоксальна ситуація: потреба в оточенні надлишку.
Саме так справи у світі на даний момент.
Замість висновків
Притча такого плану щоразу повертає мене особисто до логіки часткового прийняття чи відмови саме комерційного підходу до проектів, які ми реалізовуємо в нашій мережі екопоселень. Тобто кожен раз, коли ми повертаємось до діалогу класичної економіки типу: треба заробляти-накопичувати-інвестувати і як нам розвиватись на базі нашої спільноти — з чого нам платити зарплату?
Я кажу: видихаємо, ми волонтери — активісти спільнототворення — це наш головний ідеологічний мотив і вектор наших проектів — це не заробляння грошей в іх класичному розумінні, а склеювання спільноти: формування капіталу іншого роду і це точно не про зарплати чи комерцію — це залучення, накопичення ресурсів зовнішніх чи місцевих, спільноти фондів чи тергромади влади чи послідовників, прихильників з мегаполісів чи через гранти, соціальні, духовні та культурні впливи.
І далі ми не продаємо жодним чином мед чи пастилу і не обмінюємо її на бартер — ми несемо в світ історію про наші спільноти через наші продукти. Це зовсім інший контекст суміші наративнової грантової шерінгової, фандрейзингу та економіки дарування.
Так це вже інша парадигма цінностей і руху, інша історія зовсім інших кружечків. Працює вона чи ні і як, я сподіваюсь ми поступово розкриватимемо в наступних статтях.
Не перемикайтесь.
Переклад – Максим ЗАЛЕВСЬКИЙ
Джерело тут
