Викликають побоювання наміру Банкової у будь-який спосіб прискорити зустріч у Нормандському форматі
У вівторок, 11 січня, до Києва завітали радник канцлера Німеччини з питань зовнішньої політики Йєнс Плетнер та дипломатичний радник президента Франції Еммануель Бонн. Візит європейських гостей завершився традиційними мантрами щодо відновлення зустрічей у Нормандському форматі, але є підстави побоюватися, що заради піару Володимир Зеленський візьме на себе зобов’язання, які підірвуть Україну зсередини. Про те, на які умови може погодитись Банкова з питання Донбасу, “Апострофу” розповів директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.
Формалізованого результату зустрічі української влади з представниками Парижа та Берліна, як і передбачалося, немає. Заява про вірність Мінським домовленостям і рішенням, ухваленим на Паризькому саміті 2019 року, – ритуальна фраза, яка повторюється всіма учасниками переговорного процесу, але кожен по-своєму трактує ці домовленості, в тому числі і про черговість реалізації їх пунктів.
Крім розпочатого діалогу з низки питань, зокрема модальності проведення виборів на окупованих територіях, суттєвих результатів саміту в Парижі ми не побачили. Припинення вогню не реалізується. Більше того, останній рік-півтора ми бачили збільшення кількості обстрілів. Тобто верифіковане перемир’я, яке витримало б режим тиші більше 7 днів, у нас не відбулося. Відповідно, коли переговорники говорять про те, що необхідно розглядати якісь додаткові чи різні кейси паралельно, українська сторона наголошує на тому, що спочатку безпека, потім – все інше.
Очевидно, це відбувалося і зараз. Єрмак і Зеленський, зважаючи на все, проінформували представників Франції та Німеччини про те, що ми маємо збільшення кількості обстрілів, тим більше привід є – вчора загинули двоє наших військовослужбовців внаслідок підриву на міні. Тому “ілюстративний” матеріал у керівництва є.
Спроби демілітаризувати певні ділянки на лінії розмежування також не мали якогось значного успіху. Наприклад, контрольно-пропускний пункт у Золотому досі не запрацював із вини окупаційної адміністрації. Обмін військовополоненими, який мав би дати імпульс мирному процесу, досі не відбувся, також переважно через те, що окупанти приховують інформацію про місцезнаходження зниклих українських громадян.
На переговорах у Києві йшлося, по-перше, про подолання розбіжностей, фіксування позиції та її донесення європейським партнерам. По-друге, артикулювався український погляд на необхідність залучення США як неформального учасника Нормандського формату, залучення експертів, розширення експертного майданчика тощо.
Для Києва важливо, що у Женеві зафіксували неможливість якихось зобов’язань не розширювати НАТО чи виключити Україну з євроатлантичної інтеграції. Крім того, врегулювання в Україні без урахування української позиції є контрпродуктивним і я думаю, що це теж було підкреслено під час цих переговорів.
Що могло лишитись за кадром? Викликають побоювання наміру Банкової у будь-який спосіб прискорити зустріч у Нормандському форматі. Це може бути пов’язано з тим, що Банкова може видати “вексель”, який не зможе потім оплатити. Йдеться про обіцянки або навіть зобов’язання розглянути питання політичного кейсу врегулювання, тобто проведення виборів до ОРДЛО, наприклад, у жовтні цього року.
Це горезвісні кластери, які мали лягти в основу нової дорожньої карти врегулювання. Тобто це “векселі”, які Банкова може видати, але зіткнеться з опором як українського суспільства, так і політичного класу та частини держапарату, який не погодиться з тим, що заради особистої зустрічі президента, по суті, його піару на зустрічі з першими особами ЄС, ми самі розставляємо собі пастки. Оце головний виклик, я сподіваюся, що ні Єрмак, ні Зеленський не зробили цієї помилки.
У 2019 році, коли відбувся обмін заручниками, президент вважав, що здатен домовитися з Путіним і нав’язати це суспільству, яке сприйме домовленості. Нині все кардинально змінилося. Як запасний сценарій Банкова бачить, що ці домовленості, а за фактом капітуляція, може бути легітимізована шляхом проведення референдуму – вони це озвучували і озвучують досі. На цьому будувалася парламентська виборча кампанія у 2019 році, і такий самий пасаж пролунав нещодавно у посланні президента до Верховної Ради.
Але якщо говорити про рівень підтримки президента та схвалення його плану у 2019 році, то це вже неактуально у 2022-му. Результат може бути зовсім іншим. Цим, природно, скористається опозиція, скаже своє слово і вулиця. І тут суть не в тому, що є якась меншість, яка малює червоні лінії. Питання в тому, що суспільство не приймає половинчасті рішення.
Ймовірно, президент вважає, що згадані “векселі” потім можна не оплачувати, посилаючись на політичну кон’юнктуру. Але це означає, що довіра до країни, яку очолює президент, та її суб’єктність в очах ЄС знижуватимуться, що може створити проблеми для європейської підтримки України у протистоянні з Росією.
Джерело: Апостроф
