7-9 липня відбулась чергова річниця Конотопської битви, у якій козаки Івана Виговського перемогли московитів. Тож, ми вирішили нагадати нашим читачам, що це була за пригода.
Після смерті гетьмана Богдана Хмельницького 1657 року в Україні почався один з найсумніших періодів в її історії громадянська війна, яку ще називають Руїною, одним з епізодів цієї історії стала українсько – московська війна 1658 – 1659 років. Московське царство вирішило використати ситуацію на свою користь.
Декларативно вони підтримували гетьмана Івана Виговського, і у той же час, Москва концентрувала військо на прикордонних землях та надіслала уповноваженого до полтавського полковника Мартина Пушкаря, який знайшов спільну мову з кошовим Запорізької Січі Яковом Барабашем і теж хотів здобути гетьманську булаву за підтримки царя.
Передумови битви були наступними: Виговський – колишній писар Хмельницького намагався укласти Гадяцький договір, який означав, що Україна отримає рівноправне місце в Речі Посполитій, як Велике Князівство Руське поряд з Польщею та Литвою, заборонялась унія та гарантувались права УПЦ. Однак Сейм РП у травні 1659 року ратифікував угоду у значно урізаному вигляді. Московський уряд перейшов в наступ на Україну весною 1658 року.
Об’єднавшись із ворогами гетьмана – Іваном Безпалим, осавулом Вораньком та козаками кошового Барабаша, армія російського полководця Романдовськогозахопила ряд українських міст – Миргород, Лубни, Пирятин та вирізала не тільки прихильників Виговського, а й мирне населення та грабували український народ.
Такі дії російського війська схиляли на бік Івана Виговського більше козаків та простого населення. Тим часом, величезна московська армія кількістю більш, ніж 150 тисяч осіб на чолі з князем Трубецьким рушила на допомогу Романдовському.
Через деякий час загін полковника Григорія Гуляницького напав на обоз московського війська ті відступаючи, несподівано захопив сам Конотоп. Попри умовляння зрадити Виговського, Гуляницький відмовився та з загоном козаків, який налічував близько 4 тисяч осіб боронив Конотопську фортецю. Сама ж облога міста почалась 21 квітня 1659 року.
Перший штурм виявився невдалим, але укріплення Конотопу не були досить міцними. Єдиним укріпленням був земляний вал та палісад з ровом. У багатьох місцях, містечко було оточене болотом, тому, природний ландшафт сприяв обороні. О 5-тій годині відразу після молебню князь Трубецький почав приступ і почався бій. Місто обороняли з гармат. Деяким нечисельним російським загонам пощастило вдертися в фортецю, але козаки Гуляницького хоробро боронилися та вибили ворогів з великими втратами.
Після цієї невдачі Трубецький вже не наважувався йти на прямий приступ, а замість цього продовжував обстріл міста з гармат та почав засипати землею рів. Вночі козаки робили вилазки та несподівано нападали на московські загони навколо міста. В результаті постійних нападів козаки змусили Трубецького перенести табір на 10 кілометрів в урочище. За деякими даними тільки під час облоги Конотопу московські війська втратили близько 10 000 осіб.
До 29 червня, близько 70 днів, 4 000-ний загін Гуляницького утримував фортецю проти багатотисячного московського війська, що дало українському гетьману шанс організувати власну армію, отримати допомогу від Речі Посполитої та Криму і залучити загони найманців.
До козаків Виговського приєднались польські кінні загони Потоцького, Яблоновського та піхота Лончинського, також до них приєднались загони сербських та молдавських найманців загальною кількістю близько 3 800 осіб. Було досягнуто домовленостей з Кримським Ханом, який прибув на початку червня з 30-ти тисячним військом.
Тим часом, армія Виговського з кримськими татарами продовжувала просуватись в напряму Конотопу. І вже 24 червня під селом Шаповалівкою був розбитий невеликий московський загін, і від полонених козаки дізнались, що Трубецький знаходиться не біля Конотопу, і він не очікував, що союзники прийдуть так швидко. Після цього було розроблено план дій, за яким кримські татари сховалися в засідці в урочищі Торговиця на схід від села Соснівки – табору Виговського.
Сам же Виговський залишив командування братові Григорія Гуляницького Степана Гуляницького і вирушив на чолі маленького загону під Конотоп. Рано вранці, 27 червня козаки напали на військо Трубецького, і скориставшись несподіванкою, захопили багато коней. Але прийшовши в себе, кіннота Трубецького контратакувала загін козаків і Виговський відступив за річку Соснівку в напрямку свого табору.
Вже наступного дня, у суботу Трубецький відіслав близько 30 000 московської кінноти на чолі з боярином С. Пожарським наздогнати Виговського. Пожарський переправився через річку Соснівку, а решта 30 000 війська на чолі з Трубецьким залишилась в таборі. Несподівано, 5000-ти тисячний загін С. Гуляницького зайшов у тил Пожарському і, непомічено захопив міст через Соснівку та зруйнував його.
Рано вранці 29 червня 2659 року невеликий загін Виговського атакував табір Пожарського і після короткої сутички почав відступати, вдаючи втечу. Коли московські війська вступили в село Соснівку, козаки трьома пострілами з гармати та трьома вогневими стрілами дали знак рушати орді та полякам, а самі всією армією розпочали контрнаступ на Пожарського. Пожарський побачив пастку і спробував відступити але важка московська кіннота та артилерія загрузли у вогкому грунті біля річки.
В цей час з фалангу вдарили кримські татари – московська армія опинилась в оточенні. Впродовж решти дня були знищені майже всі 30 000 війська Пожарського, а сам він був захоплений в полон разом з такими іншими видатними діячами, як князями Львовим, Ляпуновим, Батурліним, Скуратовим, Куракіним та іншими.
Полонених віддали татарам, які майже всіх немилосердно вирізали. За переказами, самого Пожарського поставили зв’язаним перед ханом, але той плюнув йому в обличчя та обматюкав. За це татари відрубали йому голову і відіслали її з полоненими до табору Трубецького.
Сам Трубецький, після того, як почув про розгром Пожарського, відкликав Ромадановського від Конотопу та ввечері почав відступ з України. Побачивши, що московити тікають, Гуляницький вийшов з Конотопа і вдарив по армії Трубецького та захопив багато артилерії, сам Требецький ледве не загинув, був вдвічі поранений і втратив крім частини артилерії ще бойові знамена й майже весь обоз. Після цього козаки й татари продовжували переслідувати ворога ще протягом трьох днів аж до московського кордону.
Якщо говорити про історичну роль цієї битви, то її важко недооцінити. Це була грандіозна перемога козаків гетьмана Виговського над московським військом Трубецького та Пожарського. Втім, нажаль, вигравши битву козаки не змогли закріпити свій успіх та виграти війну. В Україні тривала громадянська війна проти гетьмана Виговського, яку підтримувала Московія. І козаки не могли визначитись хто є другом, а хто ворогом.
Тому, майже відразу після битви козацький полководець Іван Сірко вирішив з походом на Крим і татари були змушені повернутись назад. А у вересні 1659 року проти Виговського виступили полковники Золотаренко, Сомко та Цицюра. Це змусило Івана Остаповича зректись булави на користь Юрія Хмельницького, який підписав дуже невигідні для України другі Переяславські угоди. Так розпочалась Руїна, яка тривала близько 20-ти років.
Ця історія є досить повчальною. З одного боку вона демонструє волелюбність українського народу, але водночас, нашим предкам, нажаль, завжди бракувало єдності у найбільш відповідальні історичні моменти. За їхні помилки нам і досі доводиться розплачуватися, але ще не пізно зробити висновки, а для цього треба просто пам’ятати історію, бо як казав Максим Рильський «хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього».
