Відповідно до статті 70 Конституції України, “право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування”.
Таким чином, ніхто і ніщо не може позбавити громадян України права голосу, себто брати участь в управлінні державою. Навіть якщо хтось із них працював чи воював на боці агресора проти держави і був за це засуджений.
Навіть якщо ненавидить цю країну і державу, робив, робить і робитиме все, щоб цієї держави не було взагалі.
Єдине конституційне виключення щодо можливості позбавлення права голосу – визнання судом їх недієздатними.
Чи готові відповідальні громадяни, які або воювали на фронті проти агресора, або підтримували армію в тилу, миритись, що після перемоги колаборанти та зомбовані прихильники “русского мира” будуть мати з ними рівні виборчі права та обирати до парламенту країни й місцевих рад схожих на себе?
Це питання стане актуальним якщо не зараз, то точно після завершення війни. Але відповідь на нього варто шукати вже тепер. І приймати відповідні рішення.
Очевидно, що в рамках чинної Конституції України з цим нічого не вдієш. Тому очевидно, що чинну Конституцію потрібно змінювати і не тільки із зазначених причин.
Відповідно до статті 4, “в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом”. З іншого боку, стаття 70 надає право голосу всім дієздатним громадянам, які досягли віку 18 років.
З цього приводу я написав декілька статей: “Нариси майбутньої Конституції України“, “Яким має бути післявоєнний світ і післявоєнна Україна?“, “Демократія і некомпетентність“.
Особливо цікавими є тези останньої згаданої статті щодо того, що демократія в тому вигляді, як ми її розуміємо і до якої звикли, несумісна з поняттям управлінських компетентностей. Тому що “обирають не кращих (компетентніших) за себе, а подібних собі”. Так само обрані громадянами політики призначають на посади в державних органах не кращих за себе, а подібних та лояльних до себе, до своєї партії, групи чи “спонсора”.
У новій Конституції України варто розмежувати поняття звичайного громадянства (чи просто громадянства) та відповідального громадянства.
Основна відмінність в повноваженнях між громадянином і відповідальним громадянином – право управління державою як мінімум через право голосування на національному та місцевому рівні.
Звичайне громадянство може надаватись, як зараз, дієздатним громадянам, які досягли віку 18 років.
Відповідальне громадянство, а разом із ним право участі в управлінні державою, зокрема право обирати та бути обраним – за певних умов та за певними, установленими законом критеріями.
Мінімальними умовами та критеріями відповідального громадянства можуть бути:
- знання Конституції та основ законодавства України (підтвердженням можуть бути як позитивна оцінка в атестаті чи дипломі з відповідних предметів, так і позитивна оцінка за результатами спеціальних іспитів);
- вільне володіння українською мовою (підтвердження – аналогічно до попереднього пункту).
Відповідальний громадянин може бути позбавлений права голосу (і права бути обраним) в разі отримання вироку суду за державну зраду, а також в разі вироку суду через голосування “за гречку”. Такою “гречкою” часто були і можуть бути кошти, пов’язані з особами та структурами, фінансованими РФ.
Також варто було б запровадити право громадянина добровільновідмовитись від права голосу (і права бути обраним) за певну винагороду з боку держави. Гадаю, деякі літні й не лише люди хотіли б і могли б скористатись цією нагодою. Мотиви можуть бути різними – від сумнозвісної умовної “гречки” до свідомого бажання передати відповідальність за майбутнє країни більш молодим.
Не треба недооцінювати важливість такої опції – ціна питання для країни за несвідоме голосування набагато переважує ціну компенсації за добровільну відмову від права голосу.
Є й інший важливий чинник розділення простого та відповідального громадянства. Це питання збирання українства, яке розпорошене по всьому світу.
Україна понад століття “експортувала” й експортує досі, на жаль, руки та мізки по всьому світові. За оцінками, ще до великої війни за кордоном проживало до п’яти мільйонів громадян України. Ще близько семи мільйонів українців виїхали в якості біженців після 24 лютого цього року. Також, станом на 2019 рік, за межами України мешкає від 11 до 13 мільйонів українців і їхіх нащадків.
Тобто всього за межами країни наразі перебуває до 25 мільйонів українців. Переважна більшість з них є патріотами та щиро переживають за долю своєї батьківщини.
Досі держава ніяк не змогла визначитись, яким чином нашим землякам за кордоном надати статус, який би наблизив та більше пов’язав їх із їхньою етнічною батьківщиною.
Статус звичайного громадянства, який надає всі конституційні права, крім автоматичного права управління державою через право голосу та права бути обраним до виборних органів управління, може вирішити цю проблему.
Також, звичайне громадянство може надавати право здобувачам обіймати посади в державних органах та на державних підприємствах країни (досі це є проблемою, яка вирішувалась не зовсім у правовий спосіб).
Якщо ж хтось із звичайних громадян захоче отримати відповідальнегромадянство – ласкаво просимо через відповідні затверджені процедури.
Таким чином, одна справа, коли громадян України в світі є близько 40 мільйонів, інша – 60-70 мільйонів! Тим більше, що зараз українцем бути модно і престижно!
Найпростіше, що необхідно та можливо зробити в такій ситуації – це схвалити за конституційною процедурою зміни до статті 70 Конституції України, яка мала б бути викладена наступним чином:
“Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними, або які мають чи мали судимість за вчинення злочину за статтею про державну зраду”.
Можливо, це буде першим кроком до принциповіших конституційних змін. Але цей крок потрібно робити вже зараз.
Джерело тут
