Для того, щоб скласти власну думку про якусь подію, найбільш правильним буває долучитись, нехай і в якості стороннього глядача. В усякому разі, такі спостереження дозволяють хоча б перевіритись, підтвердити чи спростувати твердження тих, хто, як то часто трапляється «Не читав, але засуджує…» або тих, хто також бачив особисто, але подає однобоко, тенденційно.
18 травня я приїхав у центр Києва приблизно о 8-00. Черкащани були першими, саме їх банер на огорожі, на перехресті Херщатика та Інститутської впадав в око, коли я споглядав Майдан Незалежності з площадки «Глобусу». Було малолюдно, але всі, хто проходив по Хрещатику в бік Європейської площі, за рідким винятком, несли «символіку», як то тепер називають. Найбільш нетерплячі учасники акції «Вставай Україно» підтягувались до місць збору.
У тому ж напрямку пішов і я, розпочавши своє рекогностування на місцевості. На Городецького, на території буд.майданчику біля готелю «Дніпро», на вході в стадіон «Динамо», мирно причаїлись темно-сірого кольору автобуси з синіми номерами. Пасажири шикувались на вулиці. У провулках цивільні авто, за кермом майори-полковники МВС, поруч з ними люди в цивільному, вікна відкриті, кава у паперових стаканчиках, цигарки… Стає зрозуміло, в Багдаді все спокійно, все під контролем, всі «кому потрібно» готові, на випадок, якщо Україна таки встане:)
Сама Європейська площа немов зурочена. На розі біля «УНІАН» кучкується «Собода», біля Філармонії – «Удар», перед готелем «Дніпро» – «Батьківщина» , Європейська площа «в облозі», але за строкату стрічку, якою огороджено простір перед сценою «антифашистів» порожньо, рідкі зухвальці забігають за ту стрічку . Та відсутність будь якої реакції на їхній героїзм розхолоджує і стомившись вимахувати, чи то вимахуватись з прапором, «герої» самостійно приходять до єдино вірного в такому випадку рішення – йдуть до гурту. Тим часом температура потроху зростає, як повітря, так і політична. З підйому до арки «Дружби Народів» , де ще зраночку були «припарковані» характерної зовнішності молоді люди, їх переміщують до сцени, попередньо привівши у бойовий режим та поставивши на запобіжник – один на десятьох. Вони слухняно вишикувались попід огорожею сцени. У переході від «Філармонії» до «Українського дому» лежить чималенько, чи не добра вантажівка, упаководи «Сорочинська» у пластмасових пляшках – пий досхочу. Що і робили, як можна було переконатись пізніше, і пили, і вмивались, і хлюпались, і атакували журналістів, використовуючи «Сорочинську» в якості нетравматичної зброї. По тих порожніх та напівпорожніх пляшках можна було відслідковувати шляхи передислокації «антифашистів» у місця збору після акції… по Грушевського ті пляшки валялись чи не до КабМіну, а то і далі. Але то вода не для всіх, а тільки для «людей», як і Україна, з певного часу і дотепер. Іншим зась:)
Не повірите, як багато можна почерпнути не кваплячись йдучи крізь натовп, читаючи на обличчях емоції та настрої, дослухаючись до обривків розмов. Я зробив не одне коло, обходячи Європейську, по одному боці Хрещатику до Майдану і назад до Європейської, по іншому боці. Люди акції «Вставай Україно» у піднесеному настрої, організовані, співають пісень, але тримаються групами, хоч і велелюдно, але свої своїх не гублять. До вух долетів панічний, але надзвичайно чіткий шепіт «Віталік, у нас проблеми, будуть перещитувати…»
Одразу стало зрозуміле кучкування та прикрикування триматись купи, не розбрідаючись, бо за «мертві душі» ніхто не платитиме і халяви не буде. Обходячи вже багатотисячний на той момент, і організований в групи, натовп, на тротуарах зустрічаються ті, хто вже точно прийшов не за гроші, а мабуть щиро та наївно надіючись на чудо або просто прагнучи «бути причетним», на всяк випадок, мовляв і я був, бо раптом Україна таки повстане? Зустрів пана Пинзеника, Ключківського – вели з пересічними громадянами розмови про державний устрій, братів Капранових, що кудись поспішали крізь натовп, інших більш або менш відомих людей. З погано прикритою відразою на обличчі крізь натовп проштовхувався пан Балашов, з персональним відео оператором, що певне фіксував для історії майбутніх поколінь його ходження в народ, чи то пак до «титульної нації голодранців», які масово комусь вірять та йдуть «вставати» і впритул не бачать панацеї 5/10 від Балашова.
Щоб автора не звинуватили у приписуванні слів “що він не казав” процитую «Те у них косоглазые, те – чёрные, другие жёлтые, зато они – титульная нация голодранцев! 46 млн. граждан, занимающие огромную территорию между Россией и Европой ничего не дают миру, кроме вороватых олигархов и «заробитчан». Но зато они не чёрные, не косоглазые, а украинцы! взято тут https://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/balashov/a106930
Зрештою «повзводно і поротно» всі організовано рушили у бік Софіївської. Хочу віддати належне, зібралось багато, одних телескопічних вудочок, партійної символіки у вигляді прапорів, жилеток, кашкетів мабуть на мільйони, не рахуючи погодинної плати. Звично вигукуючи гасла та так само завчено багатоголосо відгукуючись на них, натовп посунув по Хрещатику і далі за узгодженим маршрутом. На Європейській залишились тільки молоді люди характерної зовнішності навколо сцени та не чисельні любителі ловити гав. «Вставай Україно» без пригод прибула на Софіївську. Прийшовши туди в голові колони та влаштувавшись на дзвіниці Михайлівського собору, ще хвилин 15-20 спостерігав, як колона за колоною продовжують надходити люди. Їх розосередили по Володимирській та Малій Житомирській і почалося – спікери сміливими та впевненими мазками малювали у свідомості людей політичну картину сьогодення, чітко та на подив одностайно вказували, хто є хто у цій державі і де йому місце. Розігріті по дорозі різними закликами та гаслами, відповіддю на окремі з яких було «Смерть ворогам», люди певне не відчували дежавю, адже все те, що лунало зі сцени на Софіївській, з незначними змінами, звучить чи не з кінця 2004 року. З тих пір одні, аматорськи не реалізували можливостей, втратили владу та стали опозицією, а ті, хто були опозицією, але скористались аматорством, стали владою. Тільки от риторика не дуже змінилась, риторика конфронтації та протистояння. Вдосталь наслухавшись промов зі сцени на Софіївській площі, повертаюсь до порожньої, як я думав, Європейської, і що бачу? Та тут все змінилось, глядачі і водночас статисти вже на місці, Європейська повна-повнісінька і паралельно спікерам на Софіївській, в той самий час звучить, фактично те саме за своєю суттю. Скормлюючи натовпу причерствілу дев’ятотравневу патетику, спікери «антифашистів» мов цвяхи вбивають в свідомість знемагаючих від спеки та надмірної кількості дармової мінералки людей прості та зрозумілі образи,чітко вказуючи, хто ворог та як його відрізнити, за яким кольорами та ознаками.
Хочу зауважити, при однакових ролях, відведених учасникам акцій з обох сторін, впадає в око різний культурний рівень, різне відношення людей. І це порівняння не на користь «антифашистів», такого безладу, такого поводження з партійною та державною символікою в учасників «Вставай Україно» я не спостерігав. Йдучи разом з «Вставай Україно» зі спорожнілої Європейської, я і радів, і не вірив – невже порозумнішали, домовились, політична культура і таке інше? Ніяких сутичок, ніяких провокацій, хлопці спортивної зовнішності в критичній меншості біля «антифашистської» сцени могли відхопити по саме «більш не можу», але ніхто з кровожерливих та навіжених «вставайок-фашистів» тим не скористався. Чому так, стало зрозумілим пізніше, коли більшість тих, хто незадовго перед цим стояв у меншості попід сценою біля «Українського Дому», влаштували гармидер в таборі «Вставай Україно», при майже повній пасивності, бездіяльності міліції, якої було достатньо, аби зупинити будь-які провокації. То виходить, це просто шоу. Ну звичайно ж домовились, розвели у просторі та часі свої масовки і розпочали виставу, в якій, як то водиться, рушниця, котра була продемонстрована в першому акті, обов’язково пізніше вистрілить.
https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=YhmZl4QafNU#!
І знову відчуття дежавю, хоч і іншого плану, та все ж… наявність сценарію та однозначні аналогії з деяким політичними подіями у наших сусідів з півночі були надто очевидними. На думку про те, що все це дійство є театральною постановкою, також наштовхував той факт, що технічне обслуговування сцен, і на Софіївській, і на Європейській – телевізійні крани, акустика, відео, охорона, було забезпечено одними й тими ж фірмами. Мабуть так і має бути, одну сцену, в нашому випадку політичну, не можуть обслуговувати дві різні технічні команди, бо не приведи Всевишній, можна те шоу зіпсувати.
Не потрібно бути театральним критиком, щоб зрозуміти, обидві сторони грають в унісон, грають на диво злагоджено, виконуючи вказівки з одного центру, відпрацьовують, сцена за сценою, кожен свою роль в одному й тому ж спектаклі. Во істину, немає пророків у своїй Вітчизні. Чому наші, українські політтехнологи, що реально відчувають, розуміють цивілізаційні відмінності між Україною та Росією, не залучаються до режисури таких політичних акцій та не прописують до озвучування спікерами обох сторін дієву, спонукальну, але не деструктивну риторику? Ефективність політтехнологічних рішень, що наш політикум імпортує з півночі, дуже сумнівна. Чого варті поради пану Яценюку, якому за чималі гроші втюхали для передвиборчої агітації мілітарі-стиль «а-ля Че Гевара»? Невже нічому не вчаться наші замовники? А тепер, розвівши у себе людей на Болотній та Поклонній, розвівши в прямому й переносному сенсі, той досвід застосовують у нас, як щось ефективне та дієве. На рахунок ефективності важко сперечатись, безумовно ефективно, настільки ж ефективно, як парубійкові, що боїться на сильному морозі приморозити крайню плоть, налюрити в штани. Одразу мороз відпускає, тепло просто фонтанує та стікає у взуття… але от далі що?
Подібна ефективність повністю відповідає логіці дій сучасних кризових менеджерів – абсолютна, просто радикальна короткострокова ефективність. Та чекайте, хлопці, ви ще у себе не вигребли наслідків тих таких геніальних рішень, а вже до нас добігли? Уявіть на хвилинку, що чекає, з чим зіштовхнеться та сторона, яка умовно кажучи, переможе у цьому протистоянні? А зіштовхнеться вона саме з тим ворогом, якого зараз власноруч створює для себе ж. З Європейської кивають в бік Софіївської, конкретно позначаючи, хто кому ворог та «хвашист», а з Софіївської у відповідь, не менш конкретно відповідають «Смерть ворогам» Що сієте, панове і чим ви для простого люду відрізняєтесь одні від одних, за великим рахунком?
Богуслав Лютиця
