Петро Бажан
Питання про те, хто творить історію: особистості, спільноти, а чи вся людська еволюція – це самоорганізована система, залежна від переломних етапів і дрібних впливів – річ до кінця не визначена. І навряд чи відповідь знайдеться: реальність зумовлена як зовнішніми факторами, так і внутрішніми очікуваннями.
У світових масштабах Україна –не гегемон. І прислів‘я про те, що кульгавий верблюд опиняється попереду після повороту каравану в нашому випадку не працює. У нашій картині світу Україна – річ реальна. З усіма політичними іграми та жовтими скандалами. Президент і його оточення не втрачають магічного ореолу, якби їм не врізали повноваження конституційні реформи. Потрібен символ, щоб лаяти його та писати листи у момент скрути. Короля робить його свита, а Президент так чи інакше асоціюється зі своїм секретаріатом. Тут особистості є де розвернутися: секретар може бути на побігеньках, або ж вирости у першу особу, чим, як знаємо з історії, колись відзначився Сталін.
Як установа Секретаріат Президента України виник у грудні 1991 року в часи Кравчука та носив назву Адміністрації. До 1994 року його очолював Микола Хоменко Тоді ж і визначилися його основні функції – контрольні, дорадчі, організаційні та експертні консультації. Прийняття Конституції України відбилося в структурі органу: Секретар Адміністрації отримав назву Глави Адміністрації Президента та з”явилися посади Першого заступника і заступників Глави. Колишні Глави Адміністрації Президента України й досі радують своєю активністю: Дмитро Табачник, Микола Білоблоцький, Володимир Литвин є людьми знаними та цитованими. Винятками стали Віктор Медведчук, який нині займається «професійною діяльністю», та Євген Кушнарьов – зі зрозумілих причин. Також у 1996 році було передбачено нові посади – представників Президента України в парламенті та Конституційному Суді. Функції розширилися: відтепер Адміністрація могла висловлювати свою думку щодо кадрової політики та попередньо обробляти внесення про призначення на посаду
у виконавчй сфері, суддів і інших посадових осіб.
Віктор Ющенко, який отримав президенство завдяки протиставленню «кучмізмові» (так характеризувався термін правління Кучми), оголосив реформу установи з якої його агіткоманда зробила «демона». Основним завданням тепер уже Секретаріату Президента України було проголошено «забезпечення здійснення Президентом України його конституційних повноважень на засадах відкритості, гласності та прозорості.» Цікаво, що Указом № 1548/2005 від 4 березня 2005 року склад Секретаріату обмежувався 605 особами, хоча раніше там не працювало більше двох сот. Влаштування на «державну роботу», чим можна пояснити розширення штату, ветеранів Помаранчевої революції – питання, про яке ми наразі не готові говорити. Це окрема тема.
До старих служб додалися: Офіс Президента України, Головна служба оборонної політики, Голова служба політики інституційного розвитку, Служба ситуативного аналізу, Головна служба політичного аналізу, Служба підготовки виступів Президента України, Режимно-секретний відділ, Служба матеріального забезпечення. У цілому кількість відділів зросла з 15 до більш як 25 і має тенденцію до збільшення.
Секретаріат Президента України на своїх початках кочував від Олександра Зінченка до Олега Рибачука, один день «виконуючим обов‘язки» побув також Іван Васюнник. Державні справи мали виконуватися: європейськості на словах було замало.
У 2007 році коаліцію в парламенті створили не «помаранчеві». Потрібна була людина, готова керувати в кризовому режимі. Таким став колишній губернатор Закарпаття Віктор Балога. Відкинемо геть корупційні чутки та перешіптування – Балога керував регіоном схильним до стихій. До свого призначення Главою Секретаріату Президента України працював на посадах Міністерства надзвичайних ситуацій. Очевидно, це відбилося на його стилеві роботи: рішення та накази чіткі мов команда на кораблі, який тоне. В умовах паніки головною є упевненість, а не логіка дій.
Наука соціоніка (яку, між іншим, багато хто не вважає наукою) говорить про те, що у кожної людини є свій дуал, «друга половинка». Особа, яка має риси, яких не вистачає іншій. Ющенко та Балога мали ознаки дуальної пари: ще під час помаранчевих подій Ющенка таврували як нерішучого та такого, що вагається. Отруєння та «у вас не хватить камазів» зробили свою справу та дали молодому лідерові опозиції право на помилки за рахунок «слабкості» та «жертовності». Усі погані речі списувалися на оточення, яке іронічно називали «любими друзями». На публіку видавалося те, як перша особа країни з виглядом просвітленого розглядала вишиванки, будувала «Мистецький Арсенал» і взагалі поводилася як «не від світу цього». Балога додавав Президентові необхідної містичності, замішаної на любові та покорі. Адміністративна опора, навіть під маркою Секретаріату, мала грати м‘язами та атакувати.
Світова економічна криза внесла свої моменти в пасьянс «Україна». Пригадаймо, як на її початку нагнітався сценарій повстання чи революції. На вулиці почали виходити маловідомі структури мілітарної зовнішності, які обіцяли «Силу, порядок і добробут» і погнати «усіх!» Для нашої країни криза випала на п‘яту річницю від минулих президентських виборів. Варто сказати, що час від часу робота Верховної Ради теж давала підстави думати про можливе її переобрання. І вищі особи не цуралися риторики щодо реальності її розпуску. У експертних колах моделювалися сценарії провокації заради введення військового стану та прямого президентського правління. На цьому тлі – драматичні стосунки Прем‘єр-міністра Тимошенко та Президента. «Демон» Балога міг собі дозволити звинуватити Юлію Володимирівну у тому, що вона підгодовує народ мильними бульбашками. Ющенкові такі звинувачення не до лиця – Quod licet Jovi, non licet bovi, що личить Юпітерові, не личить бикові.
Окремою темою є дострокові вибори до обласної ради в Тернополі. Проходження туди «Єдиного центру» та ВО «Свобода» (як можливого гравця на ірраціональних націоналістичних потребах громадян) відбили задовільні для президентського впливу симпатії виборців на Заході України. Ці вибори, між іншим, співпали із незрозумілим розгоном наметового містечка руху «Геть усіх!» організацією «Щит» та робітників Херсонського машинобудівного заводу невідомими. Після того інформаційні послання змінилися з нагнітання обстановки до новин у стилі новорічного мюзиклу. У пресі з‘явилися повідомлення про оживання економіки, вартість долара знизилася, а МВФ один за одним посипав транші. Це дає приводи думати про те, що існують намагання «керувати хаосом» у руслі «незважання на проблеми». Проблеми із можливістю переконатися у реальності цифр зростання ВВП і довідатися про економічну ситуацію у Держкомстаті дають ще одну причину думати так.
За свідченнями преси, заяви Балоги про відставку час від часу з‘являлися в Ющенка, але не підписувалися. Таким чином у разі потреби Глава міг піти, без потреби в такому кроці – залишався. На прощання Віктор Іванович сказав, що Віктор Андрійович не має морального права іти на другий термін, позаяк не виконав своїх передвиборних обіцянок. Окрім чесності та щирості це може означати і приховану рокіровку: вийти з тіні Президента із організованою партією (дехто з аналітиків скептично ставиться до «організованості» «Єдиного центру», але бренд і влив ЄЦ виконавчих функціонерів НСНУ уже є солідним напрацюванням) та просувати «незалежний проект». Наприклад, того самого Яценюка, якого на шпальтах видань відносять до «буковинської групи». Зрозуміло одне – Віктор Балога ще не реалізувався в державному масштабі. Тому потрібно чекати його появи у інших проектах. Ситуація із посадою Глави Секретаріату Президента України в цьому випадку суто кутузівська – «здати Москву, не значить програти війну».
