Олександр НИКИФОРЧАК
Добрим словом та пістолетом можна досягти більшого, ніж просто добрим словом. Принаймні так кажуть… Це ніби й не стосується наших нумізматичних досліджень. Але якщо трішки перефразувати? Наприклад, так: знанням історії та про подію можна більше розповісти про монету, ніж просто знаючи про подію? Вже ближче!
Думаю чомусь, що https://youtu.be/6KgGbbXiAUE служитиме чудовим фоном сьогоднішньої розповіді.
Римляни найчастіше приурочували карбування монет, точніше певного різновиду реверсу, до якоїсь події, якщо не епохальної (для них), то хоча б на честь присвоєння нового титулу улюбленому імператору (досі вважали, що Брежнєв з його любов’ю до власного нагородження унікальний?), або хоч для пропаганди правильного шляху вождя і партії, в сенсі імператора та аристократії (теж не унікально – у всі часи було).
Тобто звідси висновок: римляни знали чому саме таке зображення має монета на реверсі. Це добре – для римлян. Але ми у виграші перед ними. Ми знаємо не тільки це, ми можемо більше про це розказати. А чому? Бо ми знаємо історію, знаємо подальший перебіг подій, а головне – що врешті сталось і остаточний результат всіх тих прагнень.
Як і належить в антракті нашому – розповідь однієї монети. Наш герой – красивий денарій римського імператора Антоніна Пія.
Хоч римляни й не використовували датування на своїх монетах (за винятком провінційних, де роки зазначались у літочисленні, прийнятому у підкорених народів, найчастіше еліністичних колишніх держав), та рік карбування того чи іншого екземпляру можна визначити доволі точно. Просто знаючи дату присвоєння титулу імператору чи події, згаданих в легенді монети визначається проміжок “не раніше цього”, як от на нашій монеті.
Монети з титулуванням консул вчетверте почали карбувати з 145 по 161 роки, але у нас ще краще: трибун двадцять четвертий раз Антоніну Пію надали в 161 року, саме перед смертю. Тому тільки 161 рік.
А от зображення богині Пієтас – Благочестя доволі нетипове. Її найчастіше зображали з жертовною чашею – патерою, яку вона підносить до олтара з вогнем, все як і належить їй по чину. А на нашій монеті богиня на руках тримає дітей, ще двоє – смикають її за одяг. Чому б то?
А відповідь саме в році випуску денарія. Саме в 161 році в Антоніна Пія народився онук, якому він дуже зрадів. Він не мав синів (точніше сини його померли ще в дитинстві) і він мав мрію. Хоч ця мрія і йшла всупереч із самими принципами успадкування влади, що й зумовили епоху тогочасного розквіту Давнього Риму. Не буду повторюватись, писав про це тут: Архітектори успіху, І та Архітектори успіху, ІІ.
Антонін Пій мріяв про власну династію, яку мав продовжити новонароджений онук. І саме на честь цієї події було карбовано денарій.
От до цього моменту ми знаємо те, що знали й сучасники монети – римляни.
Але ми знаємо те, чого римляни знати не можуть – що ж було далі.
Та це й добре – для римлян та імператора. Бо радіти не було чого, радше треба горювати. Мрія про династію нащадків Антоніна Пія не здійснилась, перервалась саме на згаданому онукові. Ним був призвідник загибелі Римської імперії, “архітектор краху” імператор Коммод. Після його правління все в державі йшли гірше і гірше. Імператор-негідник, антигерой чудового фільму “Гладіатор”.
Іноді треба обмежувати себе в мріях, бо вони можуть збуватись. На горе мрійнику-невдасі…
А я, традиційно, хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
Фото і колаж – Олександр Никифорчак
