Київ. 15 травня 2015 року (ПолітКом, Богдана БАБИЧ). Депутатів потрібно возити на «екскурсії» на передову, бо більшість не розуміє, що відбувається на фронті, й нездатні приймати актуальні рішення. Нам потрібно це змінити через широкий розголос цієї проблеми.
Бійці не можуть воювати і на фронті, і в тилу з чиновниками. Тому ми маємо це взяти на себе. В чому суть? Рада сьогодні завалила зміни до законопроекту №1684 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо додаткових гарантій для учасників бойових дій та №1745 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо медичного забезпечення учасників бойових дій. Вони не набрали навіть 150 голосів.
Що це означає простою мовою? Що більшість депутатів про війну знають лише з телеекранів й певно не розуміють, що їхній статус тримається на плечах бійців, які тримають оборону і показують, що є така держава, як Україна.
Люди полишали свої роботи, ціною власного життя боронять незалежність і територіальну цілісність країни. Що вони натомість отримують від держави? Вшанування? Підтримку? Від волонтерів – так, від держави – лише зневагу через окремих «слуг народу».
Саме зневага відчувалась у виступах Олександра Третьякова у парламенті. Коли він пропонував обидва законопроекти відправити на доопрацювання і розповідав казочки, що вже все врегульовано і немає жодних проблем з соціальним захистом захисників країни, то дуже хотілось його самого відправити на доопрацювання – хоча б на тиждень на передову.
В багатьох депутатів все ОК. Є робота, зарплата, їм не потрібно збирати необхідні папірці за виснажливою процедурою, після психологічних травм або поранень. Тому легко говорити, що все добре, сплячи в тиші, без обстрілів, з цілими руками, ногами. Теоретично – так, а практично?
Я хочу просто навести приклад листування з Катериною Море (за її згодою). «Добрий вечір, Богдано. Ви писали про Бодю Бешеного з «Айдару». Я пам’ятаю, що він на телемості хотів у замміністра чи ще в когось запитати, чого так сталось, що він поза штатом і не отримує зарплати. Справа в тому, що не тільки в нього така проблема. Це майже 30% «Айдару». Ми з моїм хлопцем прийшли в «Айдар» в кінці травня. 2 місяці нас маринували з приводу оформлення, за той час встигли пройти фронтовий шлях від Металіста до Лутугиного, де нас контузило під час операції по розблокуванню Луганського аеропорту. Потім, у серпні, все ж таки мобілізували, а вже в грудні викинули зі штатки, і по сьогоднішній день ми поза штатом, виведені в розпорядження сектору «Південь». Повернулись ми після лікування в березні до своїх в Щастя і виконуємо свої обов’язки. Зарплату останній раз бачили в лютому. Ну за весь період теж десь 15 тис грн… Потрібно звернути у вагу на те, що в штабах батальйонів ЗСУ повний безлад. Що можуть взяти і викинути зі штату, не виплачувати зарплату, навіть не оформлювати людей. Війна війною, але без фінансового забезпечення дуже важко. Тим більше, що президент казав, що мобілізованим повне фінансове забезпечення навіть при пораненні. В нас хлопці, поранені і комісовані, теж не отримали грошової компенсації. Та й ще хотілося б звернути увагу на те, що є багато жінок, які воюють на рівні з хлопцями – це і снайпери, і медики та інші, яких або взагалі не оформлюють, або записують кухарками чи швачками, хоча, я думаю, що ми живемо в 21 столітті, й вже не повинно бути такої дискримінації. Притому що в нас такі жінки є, що вправніше навіть за чоловіків. Чи можете ви якось висвітлити цю тему? Або, може, порадите куди звертатись з цим?»
Звичайно, після запису «водій», «кравчиня» ці люди не зможуть отримати статус учасника бойових дій й довести, що були поранені під час виконання спецоперацій. І цьому є вже багато підтверджень.
Що конкретно кожен може зробити тут, в тилу? Максимально розповсюдити цю інформацію в соцмережах. Журналісти – зробити сюжети. Наприклад, взяти Олександра Третьякова або будь-якого депутата, який не підтримав законопроект, та бійця, і пройти разом бюрократичну процедуру.
